Петиція за Юрія Люшина набрала 25 тисяч голосів і очікує розгляду

Юсуф Інан | UA Presa

РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ, УКРАЇНА — Електронна петиція про посмертне присвоєння звання Героя України 24-річному військовослужбовцю Юрію Люшину подолала необхідний поріг у 25 тисяч голосів і тепер очікує офіційного розгляду.

Звернення №22/268928-еп ініціювала дружина загиблого воїна Ольга Люшин. Петицію оприлюднили 17 серпня 2026 року. На момент підготовки матеріалу вона набрала 25 024 голоси з 25 тисяч необхідних, а її статус на офіційному сайті було змінено на «Очікує на розгляд».

Петиція подолала необхідний поріг

У соціальних мережах раніше поширювався заклик знайти ще тисячу небайдужих людей, які могли б підтримати звернення. Після активного поширення інформації необхідну кількість голосів було зібрано, тому зазначена в попередніх дописах цифра вже втратила актуальність.

Звернення містить прохання посмертно присвоїти Юрію Володимировичу Люшину звання Героя України за мужність, відвагу, стійкість, самовідданість, вірність військовій присязі та захист держави.

Ознайомитися з текстом звернення можна на офіційній сторінці петиції №22/268928-еп.

Після подолання встановленого порогу петиція перейшла на наступний етап. Родина Юрія, його побратими та люди, які підтримали звернення, тепер очікують рішення за результатами офіційного розгляду.

Військовий шлях розпочався у 18 років

Юрій Люшин народився 19 квітня 2002 року в селі Хотин Рівненської області. Після восьмого класу він вступив до військового училища в Кам’янці-Подільському. Військова справа стала для нього не лише напрямом навчання чи майбутньою професією, а свідомо обраним життєвим шляхом.

У 2020 році Юрій підписав контракт і розпочав військову службу. На той момент йому було 18 років. Загалом службі та захисту України він присвятив близько шести років свого життя.

Восени 2022 року Юрій перевівся з Рівного до Слов’янська. У тексті петиції зазначено, що це було його особисте рішення: він хотів перебувати там, де його досвід і служба були найбільш потрібні, та безпосередньо виконувати завдання у районі бойових дій.

Відтоді значна частина його життя була пов’язана зі службою, бойовими виїздами, відповідальністю за виконання поставлених завдань і підтримкою побратимів.

Служба у 18-й Слов’янській бригаді

Юрій служив у званні молодшого сержанта в 18-й Слов’янській бригаді Національної гвардії України. Він обіймав посаду водія-оператора безпілотних літальних апаратів роти безпілотних систем спеціального призначення стрілецького батальйону.

Робота оператора безпілотних літальних апаратів вимагала уважності, технічної підготовки, витримки та здатності швидко ухвалювати рішення в умовах постійної небезпеки. Юрій виконував завдання, пов’язані з використанням безпілотних систем у зоні бойових дій.

За службу його відзначили нагородами, серед яких була відзнака Президента України «За оборону України». Однак у зверненні дружина наголосила, що для родини Юрій був значно більшим, ніж його військове звання, посада чи отримані відзнаки.

Він був чоловіком, батьком, сином, братом і побратимом, який будував плани на майбутнє та після кожного повернення додому намагався проводити якомога більше часу з родиною.

Після тяжкого поранення повернувся до побратимів

Під час служби Юрій зазнав дуже тяжкого поранення. Після цього на нього чекали складне лікування та тривалий період відновлення.

Приблизно через пів року після поранення він знову повернувся до військової служби. Юрій став до виконання своїх обов’язків і приєднався до побратимів, з якими продовжив виконувати бойові завдання.

У тексті петиції його повернення до підрозділу називається одним зі свідчень відданості військовій присязі. Переживши тяжке поранення й складне відновлення, молодший сержант не залишив службу та продовжив захищати Україну.

Рішення повернутися було свідомим. Для Юрія важливими залишалися його обов’язок, відповідальність перед побратимами та прагнення бути разом із підрозділом там, де тривали бойові дії.

До відпустки залишалося три дні

Родина тривалий час чекала можливості знову побути разом. Юрій мав приїхати додому у відпустку 10 липня 2026 року. Це мала бути перша за довгий час спільна відпустка з дружиною та маленькою донькою.

Для донечки він уже запланував невеликі сімейні радощі. Юрій хотів повести її до дитячої кімнати й зоопарку, а також поїхати разом до річки на риболовлю. До виходу військовослужбовця з позицій залишалося лише кілька годин.

7 липня 2026 року Юрій виконував бойове завдання в Миколаївці Донецької області. Він намагався збити ворожий безпілотний літальний апарат. У цей момент інший ворожий дрон завдав прямого удару.

Від отриманого удару Юрій загинув. Йому було лише 24 роки.

Замість повернення у відпустку 11 липня воїна привезли додому «на щиті». Родина, яка чекала на зустріч, спільний відпочинок і здійснення запланованих справ, востаннє зустрічала чоловіка та батька.

Донька зростатиме зі спогадами про батька

У Юрія залишилися дружина та трирічна донька. Коли він приїжджав додому, то намагався все робити разом із дитиною: годував її, купав, укладав спати, грався та носив на руках.

Донька постійно чекала на його повернення. Вона ще не могла зрозуміти, чому батько більше не приїде, не поведе її до зоопарку та не вирушить із нею на заплановану риболовлю.

Ольга Люшин зазначила у зверненні, що жодне звання не зможе повернути їй чоловіка, а доньці — батька. Метою петиції вона назвала державне визнання подвигу Юрія та збереження пам’яті про нього.

«Я прошу лише про одне — щоб держава визнала його подвиг», — йдеться у зверненні.

Для родини важливо, щоб донька Юрія, коли виросте, знала, ким був її батько, за що він боровся і чому не повернувся додому.

Звернення очікує офіційного розгляду

Петиція вже подолала передбачений поріг у 25 тисяч голосів. На момент підготовки матеріалу її підтримали 25 024 людини, а на офіційній сторінці зазначено статус «Очікує на розгляд».

У зверненні Ольга Люшин просить присвоїти її чоловікові звання Героя України посмертно, щоб його ім’я залишилося не лише у пам’яті родини та побратимів, а й в історії держави.

Юрій мав повернутися додому у відпустку, обійняти дружину, взяти на руки доньку та провести час із найближчими людьми. Натомість він загинув під час виконання бойового завдання, залишившись вірним військовій присязі до останнього дня.

Тепер родина та всі, хто підтримав петицію, очікують її офіційного розгляду.

UAPresa.com