Кому вигідне беззаконня, яке послаблює спротив України зсередини?

Юсуф Інан | UA Presa
Журналіст, письменник | Аналітик із питань політики та стратегії

МИКОЛАЇВ, УКРАЇНА — Україні сьогодні потрібні оборонне озброєння, системи протиповітряної оборони та непохитна підтримка союзників; службова недбалість і беззаконня, що послаблюють державу зсередини, лише збільшують тягар цієї життєво важливої боротьби.

Ми говоримо про народ, який роками протистоїть російським атакам. Про людей, які втратили домівки, намагаються захистити дітей і відправляють близьких на фронт.

Президент України Володимир Зеленський завдяки дипломатичній майстерності та наполегливості прагне утримувати боротьбу своєї країни в центрі світової уваги. За кожною зустріччю, оборонною угодою та заявою про підтримку стоять ці зусилля.

Саме зараз постає запитання: ті, хто працює в державних органах, своїми діями зміцнюють цю боротьбу чи руйнують довіру до України?

Зеленський шукає ракети, а всередині країни руйнується довіра

Інтерв’ю Зеленського агентству Bloomberg, оприлюднене 18 жовтня, показує, під яким тиском опинилася Україна. Президент заявив, що деякі кроки Вашингтона виглядають як спроба схилити його країну до капітуляції перед Росією. Водночас він наголосив: не стверджує, що саме таку мету мають партнери.

Зеленський також розповів про пропозицію припинити удари по російських нафтопереробних заводах в обмін на додаткові ракети Patriot. За його словами, США постачають лише 12 ракет-перехоплювачів Patriot на місяць — приблизно вчетверо менше, ніж за адміністрації Байдена. Частину вже оплачених поставок досі не схвалено.

За цими цифрами — міста й люди, які чекають на захист. Дитина, що має пережити ніч. Лікарня, яка повинна продовжувати працювати. Родина, яка хоче залишитися вдома.

Поки Зеленський шукає підтримки за кордоном, як можна миритися з тим, що всередині країни нехтують безпекою дітей, затягують розгляд звернень та ігнорують документи про право власності?

Підпис посадовця і його бездіяльність впливають на довіру до держави. Під час війни ця відповідальність стає ще більшою.

Чому потрібно берегти зв’язки з Туреччиною

Відносини між Туреччиною та Україною тримаються також на довірі між людьми. Дипломатичні зусилля президента Реджепа Таїпа Ердогана та значення Стамбула як переговорного майданчика роблять збереження цих відносин особливо важливим.

Показовим був і заклик президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва під час перебування в Росії. На особистій зустрічі з Путіним в Омську він порушив питання замороження конфлікту та повернення до стамбульської переговорної формули. Стамбул знову назвали місцем пошуку миру.

Організація тюркських держав об’єднує Туреччину, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан та Узбекистан. Угорщина, Туркменістан і Турецька Республіка Північного Кіпру беруть участь як спостерігачі.

Для розбудови цих відносин потрібні роки. Наслідки дій, що руйнують довіру, можуть виходити далеко за межі однієї заяви чи справи.

Коли громадянин країни, яка підтримує Україну, публічно розповідає про несправедливість, це може змінити ставлення суспільства до українських установ. Вихід — серйозно розглянути його звернення, а не змусити його мовчати.

Спочатку діти, потім дім

Саме тому я розповідаю про власний досвід.

Під час оформлення документів на проживання в Миколаєві я приблизно три місяці домагався, щоб мої документи прийняли. Мінливі вимоги, направлення з одного кабінету до іншого та тривале очікування поставили під загрозу можливість залишатися поруч із трьома маленькими доньками. Я також зіткнувся з перешкодами, коли намагався вивезти дітей із війни до безпечної країни.

Під час війни затримка розгляду справи безпосередньо впливає на життя родини. Ризик розлучення дітей із батьком — не бюрократична дрібниця. Після звернень до вищих органів мої документи прийняли лише за кілька днів до закінчення строку. Хто відповість за пережиту тривогу та втрачений час?

Потім почалася історія з будинком. Його зайняли, а мені перекрили доступ. Люди всередині заявили, що живуть там п’ять років і будинок уже належить їм. Поліція сказала: «Так, це законно, будинок належить цим людям». Їх не вивели з будинку. Натомість мене не допустили до власного житла.

Я повідомляв, що будинок не продавав, довіреності на продаж не видавав і згоди на вселення цих людей не давав. Проте прокуратура виклала в офіційному листі версію про купівлю за усною домовленістю, а потім повідомила, що встановила факт відчуження будинку на користь третьої особи. Попри мої документи про право власності та звернення до поліції, я не можу потрапити додому. Я навіть не знаю, в якому стані мої речі.

Боротьба за моїх дітей, дім і автомобіль

Мої проблеми не обмежилися будинком. Я повідомив компетентним органам, що автомобіль продали без моєї згоди, а в документах про його відчуження є ознаки можливого підроблення. Просив ужити заходів, щоб запобігти повторному відчуженню.

У відповідях ішлося про пересилання звернень і продовження перевірок. Проте не пояснювалося, яких конкретних заходів ужили для захисту мого автомобіля.

Люди звертаються до держави, щоб захистити житло, майно та безпеку дітей. Залишаючи їх у колі безрезультатного листування, чиновники виснажують їхню віру в справедливість.

Коли Україна так потребує довіри й солідарності, ті, хто цю довіру руйнує, мають замислитися, кому їхні дії на користь.

Кому це вигідно?

Що отримує Україна, місяцями змушуючи чекати батька, який намагається захистити дітей? Якому суспільному інтересу служить ситуація, коли власник надає документи, але питання доступу до його житла залишається невирішеним?

Такі дії підривають довіру людей, які підтримують Україну. Журналісти, що розповідають про справедливу боротьбу народу, змушені говорити про несправедливість, якої зазнали самі. Світова громадськість отримує приклади, що ставлять під сумнів надійність українських установ.

Саме це й грає на руку окупантам.

Руйнування довіри до права в країні, яка шукає підтримки проти російської агресії, тягне за собою серйозну відповідальність. Службова недбалість, свавілля та ігнорування несправедливості завдають шкоди незалежно від їхнього виправдання.

Я не стверджую, що кожна затримка доводить існування розвідувальної операції. Але не можна ігнорувати, кому вигідні повторювані порушення. Щоб оцінити політичні наслідки дій, не обов’язково знати всі мотиви їхніх виконавців.

Ті, хто нехтує обов’язками, мають усвідомлювати шкоду власній країні. Довіру, яку Україна з такими зусиллями здобуває за кордоном, не можна безвідповідально марнувати вдома.

Питання значно ширше за один будинок

На тлі руйнувань війни я не хочу зосереджувати все на втраті власного дому. Я бачу людей, змушених покинути свої оселі, родини, які втратили близьких, і військових, що ризикують життям.

Саме тому нагадую про відповідальність державних установ.

Країна, яка просить світ допомогти захистити дітей, повинна ставити їхнє життя на перше місце й у власній бюрократії. У державі, де оселі людей перебувають під ударами, звернення про порушення недоторканності житла мають розглядати серйозно. Власник із документами не повинен знову й знову стукати в ті самі двері, доводячи свої права.

Війна не зменшує цих обов’язків. Вразливість, яку вона створює, робить їх ще важливішими.

Відносини України із союзниками залежать від багатьох політичних і військових чинників. Проте накопичення несправедливості на місцях також може послаблювати суспільну підтримку й давати аргументи противникам допомоги Україні.

Це не перекладає відповідальності за вторгнення на Україну. Російська агресія не має виправдання. Йдеться про те, що країну, яка чинить їй опір, не повинні послаблювати її власні установи.

Звернення до Зеленського та української держави

Дипломатичні зусилля Зеленського, стійкість українського народу та самопожертва військових вимагають такої самої відповідальності всередині країни.

Ті, хто затягує процедури, пов’язані з безпекою дітей, ігнорує документи про право власності та пересилає серйозні скарги між установами без результату, повинні відповісти за свої дії. Потрібні незалежний розгляд звернень, установлення відповідальності й усунення порушень.

Сила держави проявляється в здатності виявляти та виправляти помилки своїх посадовців. Україна сьогодні потребує саме такої довіри.

Я продовжую підтримувати український народ. Саме тому пишу. Я не можу погодитися з тим, щоб війною прикривали дії, які послаблюють здатність країни чинити опір.

Ті, хто ставить під загрозу можливість дітей безпечно жити поруч із батьками або залишається байдужим до чужого житла й документів, мають подумати про наслідки.

Поки військовий захищає країну на фронті, посадовець у тилу зобов’язаний захищати закон і людину. Кожна дія, що відштовхує друзів України, руйнує довіру та залишає безпорадними тих, хто шукає справедливості, шкодить цій спільній боротьбі.

Поки Зеленський домагається оборонної підтримки України у світі, ніхто в державних органах не має права власним беззаконням постачати окупантам матеріал для пропаганди.

Юсуф Інан

UAPresa.com