«Удар» по Туреччині та президенту Ердогану, а не по Азербайджану й Алієву

Юсуф Інан | UA Presa
Журналіст, письменник | Аналітик із питань політики та стратегії

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Звинувачення у спробі перевороту, що пролунали довкола Азербайджану, загострили відносини Анкари й Баку; відсутність Ільхама Алієва на саміті Організації тюркських держав 30 жовтня показала, що політичну ціну заплатила й Туреччина.

Слово «удар» у цій статті я вживаю як метафору політичних наслідків висунутих звинувачень і подальших дипломатичних рішень, а не як твердження про здійснення військового перевороту проти Туреччини чи президента Ердогана. Питання полягає не лише в тому, хто висунув звинувачення. Важливо також зрозуміти, чия об’єднавча роль постраждала внаслідок подій.

Як виникли звинувачення у спробі перевороту?

На початку напруження стояло ухвалене 21 вересня 2026 року рішення Азербайджану щодо шкільного одягу. Хоча в тексті рішення хустки прямо не згадувалися, згодом з’явилися повідомлення, що деяких учениць у хустках не допускали до школи. Це спричинило протести в Азербайджані та критику в Туреччині. Азербайджанська влада розцінила висловлювання з-за кордону щодо своєї освітньої політики як втручання у суверенні справи країни. Саме тут зіткнулися критика порушення права дівчат на освіту й звинувачення у втручанні у внутрішні справи держави. 

16 жовтня Генеральна прокуратура Азербайджану повідомила про початок кримінального розслідування щодо дописів деяких осіб у Туреччині. За твердженням прокуратури, ці матеріали містили заклики до насильницького захоплення влади та зміни конституційного ладу. Це звинувачення прокуратури, а не судове рішення, яке доводить існування плану перевороту чи причетність до нього турецької держави. 21 жовтня Міністерство закордонних справ Азербайджану також оголосило 31 громадянина Туреччини «небажаними особами», пославшись на їхні висловлювання, які, за позицією відомства, були спрямовані проти конституційного ладу й безпеки країни. 

Ще серйозніше звинувачення поширилося навколо візиту міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана до Баку. 17 жовтня посольство Туреччини в Баку заперечило повідомлення про те, що Фідан нібито провів таємну зустріч, віддав певні вказівки й був причетний до «планів перевороту та хаосу». Посольство назвало ці твердження дезінформацією, що шкодить турецько-азербайджанським відносинам. Ця відповідь стосувалася звинувачення, окремого від справи азербайджанської прокуратури щодо конкретних осіб. Було б неправильно представляти їх як одну доведену подію. 

Моя політична оцінка така: коли недоведені звинувачення у перевороті, пов’язані з Туреччиною, закріплюються в суспільному обговоренні, під підозру потрапляють не лише кілька людей. Під тиском опиняються і довіра, яку Анкара вибудувала з Баку, і об’єднавча роль, яку президент Ердоган прагне відігравати серед тюркських держав. Саме це я маю на увазі під політичним ударом у заголовку. Це не доведений висновок про те, хто спланував будь-яку операцію.

Лідер, якого не було на саміті в Анкарі

21 жовтня Ердоган зателефонував Ільхаму Алієву та запросив його на 13-й саміт Організації тюркських держав в Анкарі. У повідомленні адміністрації президента Азербайджану також були зафіксовані позитивні слова обох лідерів про розвиток братніх відносин. 29 жовтня Алієв привітав Ердогана з Днем Республіки. Однак на саміт 30 жовтня він особисто не прибув. Азербайджан представляв міністр закордонних справ Джейхун Байрамов. 

Дипломатичну вагу цієї відсутності не варто применшувати. Темою саміту було «Тюркське століття: єдність у мові, думках і справах». До того ж головування в організації переходило від Азербайджану до Туреччини. Саме в цей момент відсутність президента Азербайджану на спільному фото залишила помітне політичне питання поруч із посланням Анкари про єдність. Висловлювання Ердогана на саміті про те, що на «родинному фото» тюркського світу немає місця роз’єднанню й розбрату, також показало значення цього образу. 

Водночас слід чітко окреслити межі фактів: саміт відбувся, Анкарську декларацію ухвалили, а після зустрічі Ердоган прийняв Байрамова. Отже, не можна стверджувати, що «організація розпалася» або що «саміт було зірвано». Політична втрата полягала не в зупинці роботи інституції, а в тому, що кризою довіри було затьмарено образ єдності. Про рішення саміту та відсутність Алієва UA Presa повідомляла в матеріалі про саміт ОТД в Анкарі. 

Це розрізнення важливе. Підписана 15 червня 2021 року Шушинська декларація підняла відносини Туреччини й Азербайджану до рівня союзництва. Відсутність на одному саміті не руйнує цього зв’язку. Але міцність союзу не означає, що напруження, яке виникло, слід замовчувати. 

Що означає пропозиція Токаєва щодо Росії?

Ще однією помітною подією в Анкарі стала пропозиція президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва щодо Росії. Він порушив питання про запрошення Росії до формату OTS Plus або її участь у діяльності організації як спостерігача. Одним із наведених ним аргументів були історичні зв’язки з тюркськими народами, які живуть у Росії. Це не означає надання Росії повноправного членства; про таке рішення на саміті не оголошували.

Мова, культура та права тюркських народів у Росії, безумовно, не можуть залишатися поза увагою тюркського світу. Я також не відкидаю діалог із Москвою як принцип. Проте вирішальним є формат таких відносин. Співпраця може допомогти тюркським державам розвивати власний порядок денний і здатність самостійно ухвалювати рішення. Невдало побудовані відносини, навпаки, створять ризик, що пріоритети організації формуватимуться під впливом великої сусідньої держави.

Тому сказати сьогодні, що «Токаєв передав роль Туреччини Росії», було б висновком, який не випливає з наявних фактів. До того ж на тому самому саміті Токаєв позитивно говорив про міжнародне становище Туреччини та лідерство Ердогана. Головне питання стосується майбутнього: як Організація тюркських держав, підтримуючи контакти з Росією, збереже власну політичну незалежність, рівність держав-членів і засадничу вагу Туреччини? 

Яке місце в цій картині посідають Україна й кримські татари?

Коли обговорюють новий канал діалогу з Росією, було б неправильно залишати поза увагою Україну й кримських татар. Кримські татари є історичною частиною тюркського світу, а Крим за міжнародним правом є територією України. Організація тюркських держав також відносить повагу до територіальної цілісності держав і міжнародно визнаних кордонів до своїх принципів. 

У своїй статті напередодні саміту в Анкарі я пропонував запрошувати Україну разом із представниками кримських татар як гостей на саміти ОТД. Ця пропозиція залишається чинною. Гостьова участь не тотожна повноправному членству чи статусу спостерігача; її не слід подавати як рішення, що обходить правила організації щодо членства. Таке запрошення могло б допомогти почути голос кримських татар і зміцнити дипломатичну підтримку суверенітету України.

Меккська угода та два дипломатичні напрями Туреччини

Перед Туреччиною стоять завдання не лише у тюркському світі. 7 серпня 2026 року Туреччина, Саудівська Аравія та Пакистан підписали Меккську угоду про спільну оборону. Ця угода трьох держав створює окремий від Організації тюркських держав майданчик співпраці. Було б неправильно представляти її як уже створену спільну систему оборони всього ісламського світу. 

Однак разом ці події показують дипломатичну мету Туреччини: Анкара прагне вибудовувати зв’язки у сфері безпеки й солідарності в різних регіонах. За таких обставин взаємні підозри з Азербайджаном, одним із її найближчих союзників, відвертають увагу й політичну енергію Туреччини від спільних цілей. Саме тут виявляється висока ціна звинувачень у перевороті для Туреччини. Немає доказів, що через це напруження постраждала Меккська угода. Ризик полягає в іншому: тривала криза довіри випробовуватиме здатність Анкари одночасно керувати різними партнерствами.

Моє запитання залишається тим самим: хто виграв від цього процесу? Занепокоєння Азербайджану щодо власного суверенітету необхідно вислухати. Але й критику порушення права на освіту, що лунала в Туреччині, не можна автоматично вважати планом перевороту. Доки звинувачення між двома країнами не будуть розглянуті на основі чітких доказів, політичний тягар підозр разом нестимуть Туреччина, Азербайджан і тюркський світ. Проте 30 жовтня в Анкарі найпомітніша політична ціна припала на Туреччину, яка приймала саміт, і на президента Ердогана, який закликав до єдності.

Юсуф Інан

UAPresa.com