Рефат Чубаров: шлях від вигнання до керівництва Меджлісом кримських татар

Юсуф Інан | UA Presa
Журналіст, письменник | Аналітик із питань політики та стратегії

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Життєвий шлях голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова простягається від депортації його родини 1944 року до боротьби за право повернутися до Криму після російської окупації.

Його біографія складається не лише з політичних посад. Народження у вигнанні, повернення родини на півострів, участь у кримськотатарському національному русі, відновлення Курултаю та захист прав свого народу в міжнародних інституціях — етапи однієї історії. Щоб зрозуміти діяльність Чубарова, його особистий досвід потрібно розглядати разом із новітньою історією кримських татар.

Кримська історія, що почалася в Самарканді

Рефат Чубаров народився 22 вересня 1957 року в Самарканді, в Узбекистані. Його родину виселили туди після масової депортації кримських татар із півострова, здійсненої радянською владою 18 травня 1944 року. В одному з інтерв’ю Чубаров розповідав, що на момент депортації його батькові Абдурахману було 13 років, а матері — 11. Для їхнього сина, який народився далеко від Криму, батьківщина спочатку існувала в розповідях дорослих.

У 1968 році родина змогла повернутися до Криму. Рефату тоді виповнилося 11 років. Однак повернення не означало, що наслідки депортації залишилися позаду. За спогадами Чубарова, радянська влада дозволяла приїхати лише обмеженій кількості родин і не давала людям оселитися там, де вони жили до виселення. Дістатися півострова й отримати можливість вільно жити на рідній землі було двома різними завданнями.

Цей дитячий досвід допомагає зрозуміти його подальшу позицію. Депортація не залишилася подією лише минулого: її наслідки впливали на право мати дім, обирати місце проживання, зберігати мову та представляти інтереси свого народу. Тому в діяльності Чубарова питання повернення до Криму поєднується з вимогами культурних і політичних прав.

Ризький період і участь у національному русі

Чубаров здобув освіту історика-архівіста. Згідно з біографією, оприлюдненою Меджлісом, із 1983 року він працював у державному архіві в Ризі, обіймаючи кілька посад. У 1989–1991 роках був депутатом Ризької міської ради. У той самий період входив до керівництва Організації кримськотатарського національного руху та працював у державній комісії при уряді СРСР, яка займалася проблемами кримськотатарського народу.

Архівна робота й політична діяльність у ті роки йшли поруч. Він працював із документами та державними записами й водночас брав участь у спробах порушити питання повернення та представництва депортованого народу на рівні установ. Досвід, здобутий у Ризі наприкінці існування Радянського Союзу, став частиною його подальшої роботи в кримськотатарському русі.

У його діяльності простежується увага до інституцій. Публічні заяви залишалися важливими, але поряд із ними були виборні органи, письмові рішення, переговори з владою та правові механізми. Такий підхід дозволяв спиратися на організоване представництво, а не лише на авторитет окремих лідерів.

Курултай 1991 року: відновлення національного представництва

Незадовго до розпаду СРСР, 26–30 червня 1991 року, у Сімферополі відбувся Другий Курултай кримськотатарського народу. За історичними матеріалами Меджлісу, делегати обрали Меджліс у складі 33 осіб. Його головою став Мустафа Джемілєв, а заступником голови — Рефат Чубаров. На цій посаді Чубаров працював до 2013 року.

Курултай є національним з’їздом представників кримськотатарського народу. Меджліс — обраним ним представницьким органом, який працює між зібраннями Курултаю та втілює його рішення. Ця відмінність має значення для розуміння ролі Чубарова: його лідерство формувалося всередині установи, створеної шляхом представництва, і спиралося на багаторічну роботу в ній.

За даними Меджлісу, у 1991–1992 роках у різних частинах Криму створювали й місцеві органи кримськотатарського самоврядування. Вони мали займатися повсякденними питаннями повернення, проживання, культури та захисту інтересів людей у відносинах із місцевою владою. Так національний рух прагнув працювати і на рівні всього народу, і в конкретних громадах.

Чубаров також був депутатом парламенту Автономної Республіки Крим, а в різні роки — Верховної Ради України. Із травня 2009 року він очолював Всесвітній конгрес кримських татар. 1 листопада 2013 року, після Мустафи Джемілєва, став головою Меджлісу кримськотатарського народу. Ці посади показують, як у його роботі поєдналися місцеве представництво, українська політика та зв’язки з діаспорою.

2014 рік: позиція щодо окупації та заборона в’їзду

У перші місяці головування Чубарова становище Криму докорінно змінилося. Після встановлення Росією контролю над півостровом та спроби його анексії Меджліс підтримав суверенітет України в її міжнародно визнаних кордонах. Звернення за підписом Чубарова, про яке Верховна Рада України повідомила 18 березня 2014 року, не визнавало легітимним голосування, проведене в Криму 16 березня.

У документі також відкидалися спроби визначати майбутнє Криму без вільного волевиявлення кримськотатарського народу. Право кримських татар на самовизначення Меджліс пов’язував із життям на історичній батьківщині у складі суверенної України. Це була відповідь на ситуацію, в якій рішення про півострів намагалися ухвалити без участі його корінного народу.

Невдовзі позиція Меджлісу позначилася і на житті його голови. 5 липня 2014 року російська влада не дозволила Чубарову в’їхати до Криму. У матеріалах індивідуальної справи, яку Європейський суд з прав людини у 2026 році повідомив стороні відповідача, зазначено, що заборону запровадила Федеральна служба безпеки Росії з посиланням на міркування безпеки. Людина, яка народилася у вигнанні й повернулася на півострів у дитинстві, знову втратила можливість туди приїхати.

26 квітня 2016 року підконтрольний Росії суд у Криму заборонив діяльність Меджлісу; згодом рішення залишив чинним Верховний суд Росії. 1 червня 2021 року інший підконтрольний Росії суд заочно призначив Чубарову шість років позбавлення волі. Європейський Союз заявив, що не визнає ані незаконної анексії Криму, ані цього вироку. Представницький орган народу та його голова опинилися під тиском різних судових рішень.

Що встановили міжнародні суди

Заборона Меджлісу стала предметом розгляду Міжнародного суду ООН. У рішенні про тимчасові заходи від 19 квітня 2017 року Суд зобов’язав Росію утримуватися від обмежень щодо здатності кримських татар зберігати свої представницькі інституції, включно з Меджлісом. У рішенні по суті від 31 січня 2024 року Суд встановив, що Росія, зберігаючи заборону, порушила цей припис про тимчасові заходи.

Водночас необхідно точно передавати межі рішення. Суд не дійшов висновку, що сама заборона Меджлісу доводить заявлене Україною порушення положень Конвенції про ліквідацію расової дискримінації. Отже, твердження, ніби Суд задовольнив усі вимоги України, було б неточним. Так само неточним було б стверджувати, що Суд визнав виконаним свій припис 2017 року. Питання дотримання тимчасових заходів і оцінка вимог за Конвенцією завершилися різними висновками.

Європейський суд з прав людини 25 червня 2024 року в міждержавній справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» встановив численні порушення прав людини на півострові. Окрему групу індивідуальних заяв, до якої входить скарга Чубарова щодо заборони в’їзду, Суд повідомив Росії у вересні 2026 року. Повідомлення про справу не є остаточним рішенням за індивідуальною заявою. Розмежування цих проваджень дозволяє точно оцінювати як уже встановлені порушення, так і питання, що ще розглядаються.

Правовий статус Меджлісу, мова та пам’ять

1 липня 2021 року Верховна Рада ухвалила закон про корінні народи України. У квітні 2026 року за указом Президента Володимира Зеленського послідувало рішення уряду, яке закріпило за Меджлісом правовий статус представницького органу кримськотатарського народу. Представницька діяльність, яку Меджліс здійснював із 1991 року, отримала чітке визнання в українській правовій системі.

Це рішення не скасувало заборону діяльності Меджлісу в окупованому Криму. Проте воно зміцнило місце установи в роботі над державними програмами та рішеннями, що стосуються прав корінного народу. Для Чубарова, який десятиліттями працював у цій установі, правове закріплення її статусу стало вагомим результатом тривалої боротьби за представництво.

Важливими напрямами нинішньої роботи залишаються мова й історична пам’ять. У липні 2026 року на засіданні під головуванням Чубарова Меджліс разом із фахівцями обговорював державну стратегію збереження мов, яким загрожує зникнення, та заходи щодо кримськотатарської мови. У жовтні в Києві представили віртуальний Музей кримського спротиву, присвячений людям, які протистоять окупації та зазнали політичних переслідувань.

Говорячи про музей, Чубаров звернув увагу на потребу показувати цих людей не лише через історії ув’язнення, а і як особистостей із власним життям. Можливість вивчати рідну мову, зберігати свідчення про минуле й підтримувати представницькі інституції пов’язана з ширшим питанням: яким буде життя кримських татар після завершення окупації.

Значення цієї боротьби для тюркського світу

У Туреччині та інших країнах тюркського світу Крим часто обговорюють передусім крізь призму кордонів і безпеки. Біографія Чубарова додає до цієї розмови долі людей та історію їхніх установ: родину, депортовану з батьківщини; відновлений Курултай; заборонений Меджліс; його голову, якому закрили в’їзд додому.

На саміті Організації тюркських держав в Анкарі 30 жовтня 2026 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв запропонував розглянути участь Росії у форматі «ОТД Плюс» або як спостерігача. Це не була пропозиція повноправного членства. Вона водночас загострила питання про те, як у регіональних обговореннях буде почутий голос кримських татар. Позицію Чубарова щодо цієї ініціативи не слід визначати за нього без його власного коментаря.

Питання, яке проходить через його багаторічну діяльність, залишається відкритим: із якими інституційними гарантіями кримські татари братимуть участь у рішеннях про свою землю, мову та майбутнє? Життєвий шлях Чубарова від Самарканда до Криму, від Риги до Києва — це історія пошуку відповіді через стійкі представницькі інституції, передусім Курултай і Меджліс.

Юсуф Інан

UAPresa.com