У Миколаєві відійшла у вічність учителька з великим серцем Олена Поткіна

Юсуф Інан | UA Presa
Журналіст, письменник | Аналітик із питань політики та стратегії

МИКОЛАЇВ / УКРАЇНА — Олена Поткіна була вчителькою моїх дітей. Упродовж багатьох років я знав її лише за фотографіями. У березні 2026 року я приїхав до Мішково-Погорілівського ліцею, щоб побачити її та своїх дітей.

Моя перша зустріч з Оленою Поткіною

Я представився черговим учителям:

— Я щойно приїхав із Туреччини. Хочу відвідати своїх доньок, познайомитися з їхньою вчителькою та побачити їх.

Одна з учительок відповіла:

— Учителька й учні зараз на уроці, але я негайно їй зателефоную.

Вона одразу взяла телефон і сказала:

— Батько Еліф та Айше приїхав із Туреччини. Він хоче побачити вас і своїх доньок.

У відповідь із телефону пролунав голос:

— Звичайно, негайно запросіть його до класу.

День, якого я ніколи не забуду

Я ніколи не зможу забути той день.

Після багатьох років я вперше мав побачити своїх доньок у школі, де вони навчалися. Я також мав зустрітися з їхньою вчителькою, яку до того часу знав лише за фотографіями.

Разом зі мною була мати мого друга, яка допомагала мені й супроводжувала мене під час відвідування школи.

Коли Еліф та Айше побачили мене здалеку, вони почали бігти. Ми обійняли одне одного з усією тугою, яку носили в серцях.

Учителька з великим серцем Олена Поткіна, побачивши цю мить, сказала:

«Наче в турецькому серіалі — ви й нас змусили плакати».

Учителька Олена Поткіна перервала урок і запросила мене до класу.

Того дня я вперше за багато років побачив своїх дітей разом з їхніми однокласниками.

Ми сфотографувалися з дітьми. Я також зробив фотографії вчителів разом із моїми доньками.

Така вже журналістська доля

Така вже журналістська доля…

Журналіст фотографує інших, але не завжди згадує, що потрібно сфотографуватися самому.

Я сфотографував дітей і вчителів, але так і не зробив спільної фотографії з Оленою Поткіною.

Останніми днями я часто згадував цю вчительку з великим серцем. Я думав про те, що потрібно ще раз відвідати школу.

Лише за день до сумної звістки ми підготували матеріал про Мішково-Погорілівський ліцей.

Звістка, що прийшла ввечері

Увечері я отримав повідомлення.

Так я дізнався, що вчительки з великим серцем Олени Поткіної більше немає серед нас.

Моєму смутку немає меж.

Ще кілька днів тому я думав про нову зустріч. Хотів знову прийти до школи, побачити Олену Володимирівну та подякувати їй.

Тепер залишилися спогади про той березневий день, її голос, відчинені двері класу та слова, сказані зі сльозами на очах:

«Наче в турецькому серіалі — ви й нас змусили плакати».

Я не міг знати, що наша перша зустріч стане й останньою.

Учитель ніколи не помирає

Учитель ніколи не помирає. Він продовжує жити в пам’яті своїх учнів — у знаннях, які передав їм, у добрі, якого навчив, і в любові, яку залишив у їхніх серцях.

Олена Поткіна також продовжуватиме жити в пам’яті людей зі своїм великим серцем.

Як журналіст, який сам близько трьох років працював учителем у ліцеї, я й досі зустрічаю своїх колишніх учнів.

Олена Поткіна присвятила вчительській праці багато років. Вона продовжуватиме жити в серцях десятків тисяч учнів, яких навчала, підтримувала або торкнулася своїм добрим словом.

Вона дарувала своїм учням любов і надію. Навчала їх усього, що знала сама, і допомагала їм робити перші кроки в житті.

Сьогодні вона засмутила всіх своїх учнів і колег. Вирушаючи у вічність, Олена Поткіна залишила після себе безсмертний слід — дорогу любові.

Прощавай, учителько з великим серцем

Іди з миром…

Учителько з великим серцем…

Нехай Бог винагородить тебе Царством Небесним.

Спочивай з миром…

Ти продовжуватимеш жити в серцях своїх учнів, які приходитимуть до твоєї могили й приноситимуть тобі весняні квіти.

Я тебе не забуду…

Юсуф Інан

UAPresa.com