Напередодні саміту в Анкарі: чи під загрозою єдність тюркського світу?

Юсуф Інан | UA Presa
Журналіст, письменник | Аналітик із питань політики та стратегії

Напередодні 13-го саміту Організації тюркських держав в Анкарі події, пов’язані з Туреччиною, Азербайджаном та Україною, варто розглянути крізь призму об’єднавчої ролі президента Реджепа Таїпа Ердогана та здатності тюркського світу діяти спільно.

Поширення звинувачень, здатних породити недовіру між Туреччиною й Азербайджаном, має значення далеко за межами двосторонніх відносин. Уваги заслуговує і їхній можливий вплив на солідарність тюркських держав, регіональну роль Туреччини та підтримку територіальної цілісності України.

Питання полягає в тому: коли між країнами, які мають довіряти одна одній, виникають підозри, хто виграє, а хто втрачає?

Зустріч, яку планували провести в Миколаєві у 2018 році

Прапори Туреччини та України біля входу до приміщення Фонду «Інан» у Миколаєві, 1 грудня 2016 року. (Фото: архів Фонду «Інан»)

Для мене це питання має особистий вимір. Воно пов’язане з проєктом, до якого я був безпосередньо причетний.

У межах діяльності Fond İnan ми планували провести в Миколаєві великий фестиваль тюркського світу та Туреччини під час Курбан-байраму у 2018 році.

Проєкт передбачав ритуальний забій приблизно 100 тисяч баранів і овець, розподіл м’яса серед людей, які потребували допомоги, а також облаштування яток із донер-кебабом, де всім охочим подавали б свіжоприготоване м’ясо та кебаби.

Ми прагнули залучити до участі президента Реджепа Таїпа Ердогана та глав тюркських держав. Участь лідерів була метою проєкту й тим політичним виміром, який ми хотіли надати цій зустрічі.

Дух взаємодопомоги, пов’язаний із Курбан-байрамом, ідея тюркської солідарності та підтримка територіальної цілісності України мали поєднатися на одному громадському майданчику.

Послання миру, солідарності та готовності ділитися, проголошене в регіоні неподалік Криму, мало б і політичне значення.

Проте фестиваль не відбувся. У процесі, який я пережив особисто й раніше докладно описував, звинувачення, передані різним органам, і створена ними атмосфера недовіри унеможливили підготовку. Fond İnan був змушений призупинити свою діяльність.

Я не сприймаю цей результат як свідчення того, що український народ або українська держава не прагнули солідарності з Туреччиною. На мою думку, розслідування потребує інше питання: як виникли звинувачення, що підірвали довіру між установами, і як вони вплинули на ухвалення рішень.

Благодійна акція Фонду «Інан» у Миколаєві, 1 грудня 2016 року. Ліворуч — Юсуф Інан; на стіні — портрети президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана та тодішнього президента України Петра Порошенка. (Фото: архів Фонду «Інан»)

Чому події в Казахстані й Азербайджані потребують уважного вивчення

Після подій у Казахстані до мене також надходили відомості про поширення в окремих громадських колах розповідей щодо заяв, які покладали відповідальність на Туреччину. У цих колах такі повідомлення сприймали як опис дій, спрямованих проти Туреччини та президента Ердогана.

Я не можу підтвердити ці подробиці загальнодоступними документами, тому не подаю їх як установлені факти. Водночас вважаю, що відповідні органи могли б дослідити важливе питання: звідки походили звинувачення проти Туреччини, якими каналами їх передавали та як їх оцінювали?

У випадку Азербайджану є конкретна подія, зафіксована у відкритих публікаціях.

17 жовтня 2026 року посольство Туреччини в Баку відкинуло твердження про таємні зустрічі, втручання та плани перевороту, які приписували турецьким посадовцям. Посольство назвало ці публікації дезінформацією, спрямованою на погіршення турецько-азербайджанських відносин.

Отже, необхідно розглядати разом публікації, що пов’язували Туреччину з такими звинуваченнями, та офіційне спростування, не вважаючи самі ймовірні плани доведеними.

Використання схожих звинувачень у різних обставинах саме собою не доводить існування єдиного центру координації. Можливий узгоджений вплив, окремі конфлікти інтересів і повторне поширення неправдивої інформації слід перевіряти окремо, спираючись на докази.

Політична вага стамбульського заклику Токаєва

У цьому ширшому контексті важливими є і слова президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва.

25 липня 2026 року в Омську, Росія, під час зустрічі з президентом Володимиром Путіним на полях Форуму міжрегіонального співробітництва Росії та Казахстану Токаєв запропонував заморозити конфлікт і повернутися до «Стамбульської формули 2.0».

Цей заклик привернув увагу, оскільки знову вивів у дипломатичний порядок денний переговори, які приймала Туреччина.

Те, що Токаєв очолює державу — члена Організації тюркських держав, надає його словам додаткового політичного значення для тюркського світу. На мою думку, цей заклик також демонструє цінність дипломатичної ролі Туреччини.

Водночас його заяву не можна подавати як спільне рішення організації. Під час тієї самої зустрічі Токаєв також підтвердив відданість Казахстану стратегічному партнерству та союзницьким відносинам із Росією.

Дипломатична можливість полягає в тому, що країни з різними відносинами та пріоритетами можуть знайти спільну основу для переговорів на майданчику, який надає Туреччина.

Саміт в Анкарі та об’єднавча роль Туреччини

13-й саміт Організації тюркських держав, запланований на 29–30 жовтня 2026 року в Анкарі, створює важливу можливість для зміцнення взаємної довіри.

Інституційна історія організації бере початок зі створення Тюркської ради у 2009 році. Нинішню назву — Організація тюркських держав — було ухвалено на саміті в Стамбулі 12 листопада 2021 року.

Тому я не стверджую, що між нашим фестивальним проєктом 2018 року та подальшим розвитком організації існує прямий установчий зв’язок. Спільною я бачу основну ідею: об’єднання лідерів і народів тюркського світу та перетворення солідарності на практичні ініціативи.

На моє переконання, бачення співпраці, яке просував Ердоган, відповідало й гуманітарній зустрічі, яку ми хотіли організувати в Україні.

Угода про спільну оборону, підписана Туреччиною, Саудівською Аравією та Пакистаном у Мецці 7 серпня 2026 року, є окремим форматом співпраці. В офіційних заявах її цілями названо колективну безпеку, стримування та регіональну стабільність.

Стійкість таких партнерств залежить від поваги до суверенного вибору країн-учасниць і збереження взаємної довіри. Звинувачення, які приймають без належної перевірки, здатні цю довіру руйнувати.

Крим і значення цих процесів для України

Відмова Туреччини визнавати незаконну анексію Криму та її підтримка територіальної цілісності України є центральними для цієї дискусії.

Якби запланований нами фестиваль відбувся у 2018 році, ця солідарність могла б стати відчутною і в повсякденному житті українців. Спільні частування, допомога родинам, які її потребували, та відкрите святкове зібрання надали б дипломатичному посланню безпосереднього суспільного змісту.

Ми не можемо впевнено стверджувати, що така подія змінила б політику Росії. Однак я переконаний, що вона могла сприяти формуванню тривалих зв’язків між Туреччиною, Україною та ширшим тюркським світом.

Місцеві жителі під час акції з розподілу продуктів і м’яса у Фонді «Інан» у Миколаєві, 1 грудня 2016 року. На столі — прапори України та Туреччини, на стіні — портрети Реджепа Таїпа Ердогана й Петра Порошенка. (Фото: архів Фонду «Інан»)

Послаблення цих зв’язків може відповідати інтересам Росії. Проте вигода від певного результату сама собою не доводить, що держава керувала подіями, які до нього призвели.

Будь-які твердження про причетність Путіна або російських установ до цих подій потребували б конкретних доказів, які виходять за межі оцінки стратегічної вигоди.

Саме це я й пропоную дослідити: на яких етапах проєкт, здатний зблизити Туреччину та Україну, став нездійсненним і з чиїми інтересами збіглися наслідки цієї втрати?

Чи варто запросити Україну на тюркський саміт через питання Криму?

Саміт в Анкарі також дає нагоду поставити ще одне питання: чи слід запросити Україну на саміти Організації тюркських держав з огляду на Крим та історичні й суспільні зв’язки з кримськотатарським народом?

Кримські татари є невіддільною частиною тюркського світу. Захист їхньої ідентичності, мови, культури та прав, а також захист суверенітету й територіальної цілісності України — цілі, які взаємно підсилюють одна одну.

Моя пропозиція полягає в тому, щоб після консультацій між державами-членами запросити президента України Володимира Зеленського або уповноваженого ним високопосадовця до участі в саміті як гостя. Залучення представників кримськотатарського народу до складу української делегації могло б надати такій участі додаткового змісту.

Така зустріч могла б допомогти зберегти питання Криму в міжнародному порядку денному, дати можливість безпосередньо почути про проблеми кримських татар і зміцнити регулярний діалог між Україною та тюркським світом.

Участь як гостя слід відрізняти від членства або статусу спостерігача. Формат більш постійних відносин можна було б окремо розглянути в межах власних процедур ухвалення рішень організації.

Солідарність, яку ми прагнули висловити через зустріч у Миколаєві у 2018 році, сьогодні могла б отримати нове втілення в діалозі на рівні державних лідерів.

Туреччина могла б обговорити цю пропозицію з іншими членами організації, перетворивши увагу до Криму та кримських татар на практичну дипломатичну ініціативу.

Питання для розслідування та спільна політична відповідь

Сьогодні необхідно уважно порівнювати процеси ухвалення рішень, не оголошуючи кожну минулу подію частиною єдиного плану.

Як оцінювали звинувачення, що вплинули на підготовку фестивалю? Чи враховували під час перевірки їхньої достовірності можливу шкоду для проєкту?

На чому ґрунтувалися розповіді, які поширювали в різних колах щодо Казахстану? Якщо заяви зі звинуваченнями проти Туреччини справді надійшли до відповідних органів, які перевірки після цього провели?

На які відомості спиралися публікації, що пов’язували турецьких посадовців зі звинуваченнями у підготовці перевороту в Азербайджані? Чи вжили після офіційного спростування заходів для подолання наслідків дезінформації?

Відповіді на ці питання могли б також установити, чи були ці події взагалі пов’язані між собою.

Президенти Реджеп Таїп Ердоган, Ільхам Алієв і Володимир Зеленський разом із членами Організації тюркських держав мають важливий спільний інтерес: не допустити, щоб неперевірені звинувачення підривали довіру між їхніми країнами.

Збереження близьких відносин між Туреччиною й Азербайджаном, захист територіальної цілісності України та зміцнення співпраці між тюркськими державами — цілі, які можуть підтримувати одна одну.

Саміт в Анкарі має сприяти зміцненню рішучості прояснювати підозри, посилювати довіру та втілювати на практиці принципи миру й взаємодопомоги.

Юсуф Інан

UAPresa.com