Вибори у Вірменії показали ослаблення впливу Росії в регіоні

Юсуф Інан
Журналіст | Політичний і стратегічний аналітик

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Перемога партії Нікола Пашиняна на виборах у Вірменії стала важливим політичним сигналом: навіть під тиском Москви країни пострадянського простору дедалі активніше шукають власний шлях.

Для України цей результат має значення не лише як новина з Південного Кавказу. Він вписується у ширшу картину, в якій повномасштабна війна Росії проти України прискорила переосмислення ролі Москви серед її колишніх союзників. Вірменія не розірвала всі зв’язки з Росією, не стала членом ЄС і не перейшла одномоментно до західного табору. Але сам факт, що виборці підтримали політичну силу, яка асоціюється з миром з Азербайджаном, зближенням із Заходом і зменшенням залежності від Кремля, є показовим.

Чому перемога Пашиняна важлива для всього регіону

Вірменія — невелика держава з населенням близько трьох мільйонів осіб, але її політичний вибір має значення далеко за межами Південного Кавказу. Протягом десятиліть Москва розглядала Єреван як одного з найближчих партнерів у своєму безпековому та економічному просторі.

Ця система трималася на кількох опорах: російській військовій підтримці, дешевшому газі, торгівлі, міграційних зв’язках і політичному впливі. Однак після війни навколо Карабаху та остаточного переходу регіону під контроль Азербайджану багато вірмен поставили собі болюче питання: якщо Росія не змогла або не захотіла захистити Вірменію у ключовий момент, чи може вона залишатися головним гарантом безпеки?

Саме на цьому тлі Пашинян просував нову політичну лінію. Її суть — мир з Азербайджаном, обережне зближення з Європейським Союзом, розвиток контактів зі США та поступове зменшення військової залежності від Росії. Його перемога показала, що значна частина суспільства готова прийняти ризики такого курсу.

Росія тиснула, але не змогла змінити результат

Вибори у Вірменії проходили під помітним тиском з боку Москви. Росія критикувала Єреван за зближення з Європейським Союзом, попереджала про можливі економічні наслідки та нагадувала про енергетичну залежність Вірменії.

Перед голосуванням Москва також застосувала торговельний тиск. Обмеження щодо імпорту вірменських товарів, зокрема квітів, мінеральної води, коньяку, овочів і фруктів, сприймалися в Єревані як політичний сигнал. Росія залишається найбільшим торговельним партнером Вірменії, тому такі дії мають реальну економічну вагу.

Проте головне полягає в іншому: навіть із цими інструментами Росія не змогла запобігти перемозі Пашиняна. Це не означає, що Москва втратила всі важелі. Але це означає, що її вплив уже не гарантує бажаного політичного результату навіть у країні, яка багато років вважалася близьким союзником.

Чи означає це ослаблення влади Путіна в регіоні?

Перемога Пашиняна не означає автоматичного краху російського впливу на пострадянському просторі. Але вона дуже чітко показує ерозію цього впливу. І ця ерозія стала значно помітнішою після вторгнення Росії в Україну.

До 2022 року багато країн регіону намагалися балансувати між Москвою, Заходом, Китаєм і Туреччиною, не вступаючи у відкрите протистояння з Кремлем. Після початку великої війни ця рівновага змінилася. Держави Центральної Азії, Південного Кавказу та Східної Європи побачили, що залежність від Росії може бути не гарантією безпеки, а джерелом небезпеки.

Вірменія є особливо сильним прикладом. Це країна, яка формально довго перебувала у російському безпековому просторі. Якщо навіть вона починає відкрито переглядати свою залежність від Москви, це свідчить про глибшу зміну політичної психології в регіоні.

Москва досі має ресурси: енергетику, торгівлю, спецслужби, медійний вплив, військові зв’язки та проросійські політичні сили. Але старий страх перед російським тиском уже не працює так автоматично, як раніше.

Що це означає для України

Для України перемога Пашиняна є позитивним сигналом у стратегічному сенсі. Вона не змінює ситуацію на фронті безпосередньо, але послаблює одну з ключових ідей Кремля: що пострадянський простір приречений залишатися в орбіті Москви.

Україна з 2014 року, а особливо після 2022 року, доводить, що російська імперська модель може бути зупинена. Вірменські вибори показують, що навіть країни, які не воюють із Росією напряму, також починають переоцінювати ризики російської залежності.

Для Києва це важливо з кількох причин. По-перше, кожен крок сусідів Росії до більшої самостійності звужує простір, у якому Кремль може діяти як беззаперечний центр сили. По-друге, це ускладнює російську дипломатичну аргументацію про “природну сферу впливу”. По-третє, це створює морально-політичний ефект: Україна не самотня у прагненні вийти з-під імперського тиску.

Водночас очікувати, що Вірменія стане прямим союзником України проти Росії, було б нереалістично. Єреван діятиме обережно, бо залежність від російської економіки та енергетики ще зберігається. Але символічно цей результат працює на користь України.

Чи можуть Білорусь і Центральна Азія повторити цей шлях?

Перемога Пашиняна неминуче породжує питання: якщо Росія не змогла втримати політичний результат у Вірменії, чи може подібний процес початися в інших країнах, насамперед у Білорусі та Центральній Азії?

Білорусь — найскладніший випадок. Режим Олександра Лукашенка набагато глибше інтегрований із Росією у військовому, політичному та силовому вимірі. Після протестів 2020 року саме підтримка Кремля стала одним із чинників виживання білоруської влади. Тому зміни в Білорусі, якщо вони почнуться, будуть значно жорсткішими і небезпечнішими для Москви.

Центральна Азія має іншу логіку. Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан і Туркменістан не рухаються одним маршрутом. Вони зберігають економічні зв’язки з Росією, але одночасно розширюють співпрацю з Китаєм, Туреччиною, ЄС, Індією та країнами Перської затоки.

У ширшому історичному сенсі простір Туркестану стає дедалі важливішим. Йдеться про енергетику, транспортні коридори, демографію, сировину, торгівлю і нові дипломатичні формати. Російська війна проти України змусила ці країни уважніше думати про суверенітет і не покладатися лише на Москву.

Тому вірменський приклад не означає, що всі проросійські режими впадуть найближчим часом. Але він показує, що процес політичного віддалення від Росії вже почався і може поширюватися.

Історичний вимір і погляд Бедіуззамана Саїда Нурсі

Деякі інтелектуальні та релігійні кола можуть читати ці процеси у ширшому історичному контексті. Великий ісламський мислитель Бедіуззаман Саїд Нурсі ще понад століття тому говорив про майбутнє значення таких регіонів, як Туркестан, Єгипет і Індія. Його слова не були політичною аналітикою у сучасному сенсі, але багато читачів сприймають їх як вказівку на майбутнє посилення Азії та мусульманського світу.

У цьому контексті перемога Пашиняна може розглядатися не як пряме “здійснення пророцтва”, а як один із симптомів великої історичної зміни. Старі імперські центри слабшають, а регіони, які довго були об’єктами зовнішнього контролю, дедалі активніше стають суб’єктами політики.

Туркестан, Індія, Туреччина, Південний Кавказ і ширший азійський простір уже не є лише периферією великих імперій. Вони стають центрами транспортних маршрутів, технологічного розвитку, енергетики, дипломатії та нових балансів сили.

Російське вторгнення в Україну могло прискорити саме цей процес. Москва намагалася відновити імперську владу, але натомість показала сусідам небезпеку такої залежності.

Обережність у висновках

Попри велике символічне значення, перемогу Пашиняна не слід перебільшувати. Вірменія ще не має статусу кандидата в ЄС. Вона залишається членом Євразійського економічного союзу. Її економіка все ще значною мірою пов’язана з Росією. Суспільство розділене питанням Карабаху та мирної угоди з Азербайджаном.

Крім того, частина опозиції звинувачує Пашиняна в поступках Баку, авторитарних тенденціях і використанні державних ресурсів у політичній боротьбі. Тому його новий мандат не є безумовним політичним тріумфом. Це радше складна перемога в умовах суспільної травми, зовнішнього тиску та невизначеного майбутнього.

Головне завдання Пашиняна тепер — довести, що мир з Азербайджаном, зближення із Заходом і зменшення залежності від Москви можуть принести Вірменії не лише політичну свободу, а й безпеку та економічну стабільність.

Росія не втратила регіон, але втратила беззаперечність

Найважливіший висновок полягає в тому, що Росія ще не втратила весь регіон, але втратила свою беззаперечність. Її слово більше не сприймається як остаточне. Її економічні погрози вже не завжди змінюють виборчий результат. Її військова сила більше не створює відчуття надійного захисту.

Для України це добрий знак. Для Кремля — тривожний. Для пострадянських держав — нагадування, що навіть під тиском великої держави можна шукати власну політичну траєкторію.

Перемога Пашиняна не означає, що російська епоха в регіоні завершилася. Але вона показує, що ця епоха вже не є незворотною. І саме це може стати одним із найважливіших наслідків виборів у Вірменії.

Юсуф Інан

www.uapresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.