Оборона України стала багатонаціональною: хто воював і хто загинув

Юсуф Інан | UA Presa

КИЇВ, УКРАЇНА — Захист України від російського вторгнення став багатонаціональним: поряд з етнічними українцями воюють представники історичних національних громад країни та тисячі іноземних добровольців.

У цьому питанні важливо одразу розділити дві різні категорії. Азербайджанець, вірменин, угорець, болгарин чи ром, який служить у ЗСУ, часто є громадянином України та представником етнічної меншини, а не іноземним військовим. Водночас значна частина турків, грузинів, білорусів, поляків, росіян та громадян країн Латинської Америки прибула до України саме як іноземці й добровільно вступила до Сил оборони.

За даними військового омбудсмана України Ольги Решетилової, станом на 5 серпня 2026 року близько 16 тисяч іноземних добровольців із щонайменше 72 держав служили в українській оборонній системі. Майже 40% із них становили громадяни країн Латинської Америки.

Ця цифра показує, що іноземна участь уже давно не є явищем кількох символічних добровольчих груп. Вона стала окремою складовою української військової системи.

Іноземці стали частиною офіційної системи оборони

Міністерство оборони України дозволяє іноземним громадянам та особам без громадянства добровільно укладати контракт і проходити службу в Силах оборони за умови виконання встановлених законом вимог.

Іноземці можуть проходити службу не лише в окремих міжнародних формуваннях, а й у звичайних українських бойових бригадах — від механізованих частин до спеціальних підрозділів.

Це важливий юридичний момент. Іноземець, який офіційно уклав контракт з Україною та служить у складі її Збройних сил, не може автоматично називатися «найманцем». Він є військовослужбовцем відповідно до українського законодавства і за певних умов може отримувати статус учасника бойових дій та передбачені законом соціальні гарантії.

Головне управління розвідки Міністерства оборони у березні 2026 року повідомляло, що лише в його Інтернаціональному легіоні представлені добровольці з понад 50 країн.

Це означає, що на одному боці фронту могли одночасно опинитися українці, грузини, американці, поляки, білоруси, турки, колумбійці, бразильці чи громадяни інших держав.

Турки й азербайджанці: схожі назви, але різний правовий статус

Щодо громадян Туреччини офіційної загальної статистики немає.

Водночас відомі конкретні випадки турецьких громадян, які добровільно вступили до українських військових формувань і загинули на фронті.

Турецький громадянин Седат Кьок, який до війни працював у сфері кібербезпеки, прибув до України та вступив до 23-ї окремої механізованої бригади. Після проходження підготовки він був направлений у зону бойових дій і загинув у березні 2025 року на південному напрямку фронту.

У лютому 2026 року також повідомлялося про загибель турецького громадянина Алі Емре Каймаза, який добровільно воював на українському боці.

При цьому цифри на кшталт «150–200 турецьких бійців», які періодично з’являються в медіа, не мають достатньої відкритої офіційної бази. Частина таких оцінок походить із російських інформаційних або розвідувальних джерел, тому використовувати їх як встановлений факт некоректно.

Ситуація з азербайджанцями інша.

У повідомленнях ЗМІ словосполучення «азербайджанський військовий» часто стосується громадянина України азербайджанського походження.

Наприклад, Ельнур Еюбов загинув у березні 2022 року в боях на Волноваському напрямку. Інші етнічні азербайджанці — Мурад Бабаєв, Ельшад Гасимов, Фаїг Мусаєв — також загинули під час служби в українських військах.

За даними азербайджанського агентства Report, лише протягом 2025 року загинули 12 етнічних азербайджанців, ще шестеро були поранені, причому всі вони були громадянами України.

Отже, це не приклад іноземного військового втручання, а приклад того, як національна меншина захищала державу, громадянами якої були її представники.

Вірмени, грузини та білоруси: три різні моделі участі

Українська вірменська громада також дала військових, які воювали та загинули за Україну.

Карен Хачатрян жив в Україні, вступив до Збройних сил одразу після початку повномасштабної війни й служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді. Він загинув поблизу Бахмута наприкінці 2022 року.

Інший військовий вірменського походження — Гайк Хачатрян — жив із родиною на Волині та після мобілізації служив у Силах територіальної оборони. Він загинув у 2023 році.

Водночас представники вірменської громади займали й відповідальні посади в українській системі безпеки. Капітан Служби безпеки України Карен Шахбазян у лютому 2025 року був удостоєний звання Герой України за мужність і внесок у захист державного суверенітету.

Грузини мають іншу історію.

Грузинський легіон воює на українському боці ще з 2014 року й став одним із найвідоміших іноземних добровольчих формувань у російсько-українській війні.

За підрахунками грузинських медіа, які звіряли окремі випадки з Міністерством закордонних справ Грузії, станом на середину 2025 року щонайменше 67 громадян Грузії загинули, воюючи за Україну.

Ця цифра не є офіційною повною статистикою ЗСУ, але належить до найбільш системно задокументованих національних показників серед іноземних добровольців.

Білоруси створили ще одну модель — політично мотивоване добровольче формування.

Найвідомішим став Полк імені Кастуся Калиновського, до якого вступали противники режиму Олександра Лукашенка.

За даними білоруських опозиційних джерел, через підрозділ за роки повномасштабної війни пройшли понад 1 000 білорусів.

Різні джерела оцінюють втрати білоруських добровольців приблизно в 70–100 осіб, але єдиного підтвердженого державного реєстру немає.

Для багатьох із них війна в Україні є водночас боротьбою проти російського впливу і проти авторитарної системи в самій Білорусі.

Росіяни й чеченці теж воюють проти Москви

Одна з найбільш парадоксальних рис війни — участь громадян Російської Федерації на українському боці.

У складі підрозділу «Легіон Свобода Росії» служать російські громадяни, які виступають проти Кремля.

Головне управління розвідки України у вересні 2026 року оприлюднювало історії таких бійців. Серед них був колишній військовослужбовець російського флоту, який передавав Україні інформацію про російський ракетний корабель, а згодом перейшов на український бік.

Ще один підрозділ — Сибірський батальйон — об’єднав не лише етнічних росіян, а й представників інших народів РФ: якутів, бурятів, татар та вихідців із Сибіру й Далекого Сходу.

Для частини з них війна проти Кремля пов’язана не лише з Україною, а й із питаннями автономії, самовизначення та майбутнього власних народів.

Особливу групу становлять чеченські добровольці.

На українському боці діють підрозділи, пов’язані з прихильниками незалежної Ічкерії, зокрема батальйон імені Джохара Дудаєва та інші чеченські формування.

Їх не можна плутати з підрозділами Рамзана Кадирова, які воюють на боці Росії.

Таким чином, навіть одна й та сама етнічна спільнота може бути представлена по різні боки фронту.

Угорці, болгари та роми захищали Україну як її громадяни

Історичні національні меншини України також понесли військові втрати.

На Закарпатті служили й гинули українські військові угорського походження.

До квітня 2023 року допомогу від угорських дипломатичних структур отримали 18 закарпатських сімей, які втратили родича-військовослужбовця угорського походження.

Серед загиблих — Отто Лендел, який добровільно вступив до війська у 2022 році та загинув у Бахмуті, а також Міклош Гуті, який загинув поблизу Кремінної.

Ці приклади показують, що політичні конфлікти між Києвом і Будапештом не можна автоматично переносити на ставлення всіх етнічних угорців України до держави.

Значні втрати має і болгарська громада півдня Одещини.

Протягом 2026 року Болгарське телеграфне агентство повідомляло про загибель військових болгарського походження з Болградського району, серед яких Олександр Виноградов, Денис Давидов, Михайло Бошков, Ігор Тарівердієв, Степан Ніколов та Микола Булеков.

Бессарабські болгари — одна з найбільших традиційних національних громад Одеської області.

Роми також воюють у лавах українських сил.

У дослідженні, представленому Радою Європи, зазначалося, що українські роми беруть участь у бойових діях у значній кількості, багато з них — добровольці, тоді як ромські громадські організації паралельно займаються гуманітарною допомогою.

Повної статистики загиблих ромських військових немає.

Кримських татар у цьому аналізі навмисно не віднесено до «іноземних етнічних груп». Українське законодавство визнає кримських татар, караїмів та кримчаків корінними народами України.

Поляки та латиноамериканці змінили географію іноземного добровольчого руху

Польські громадяни також воювали й гинули на українському боці.

Томаш Марцін Секала, 22-річний боєць Інтернаціонального легіону, загинув у Луганській області в липні 2024 року.

Польський доброволець Кацпер Басс провів в Україні кілька років, воював на різних напрямках, зокрема поблизу Бахмута, а наприкінці 2025 року помер від тяжких поранень.

Водночас не всі іноземці, які загинули в Україні, були військовими.

Поляк Марек Русек-Вольський працював гуманітарним волонтером і доставляв допомогу до прифронтових територій. У 2026 році він загинув унаслідок удару російського FPV-дрона поблизу Харкова.

Це принципова різниця: іноземний боєць і іноземний гуманітарний працівник — не одна категорія.

Найбільша зміна до 2026 року відбулася у географії добровольців.

За даними військового омбудсмана, близько 40% із приблизно 16 тисяч іноземців, які нині служать Україні, — громадяни держав Латинської Америки.

Це означає, що іноземний контингент більше не асоціюється переважно з Польщею, Грузією, Білоруссю чи іншими європейськими та пострадянськими державами.

Колумбійці та громадяни інших латиноамериканських країн стали помітною частиною сучасної системи набору іноземців.

Хто втратив найбільше людей: достовірного рейтингу не існує

На запитання «яка національність дала найбільше загиблих?» сьогодні неможливо відповісти одним достовірним числом.

Причина — різна методологія підрахунків.

Для грузинів переважно рахують громадян Грузії.

У випадку азербайджанців значна частина статистики стосується громадян України азербайджанського походження.

Вірменські оцінки в окремих джерелах можуть включати одночасно військових і цивільних.

Угорці, болгари та роми здебільшого є представниками історичних громад України і воюють як громадяни України.

Турецькі та польські приклади частіше стосуються іноземних громадян, які добровільно приїхали на війну.

Білорусів, чеченців і росіян часто рахують не за державними реєстрами, а через конкретні добровольчі формування.

Тому складати таблицю «хто віддав найбільше життів» на основі цих різнорідних даних було б журналістськи некоректно.

Натомість установлений факт полягає в іншому: за Україну загинули турки, грузини, білоруси, поляки, громадяни Росії, а також українські військові азербайджанського, вірменського, угорського, болгарського, ромського та іншого походження.

У міжнародному журналістському матеріалі також варто обережно використовувати поняття «мученик» або «шахід». Для різних народів, релігій і політичних традицій вони мають різний зміст.

Нейтральні українські формулювання — «загиблий захисник», «військовослужбовець, який загинув у бою», «доброволець» або «гуманітарний працівник, який загинув під час виконання місії». Якщо конкретна громада називає своїх полеглих «шахідами», «мучениками» чи героями, це доцільно подавати з прямою атрибуцією.

Головний висновок цієї війни полягає в тому, що громадянство, етнічне походження та місце народження самі по собі не визначили політичний вибір людини.

Українець азербайджанського чи вірменського походження міг захищати країну як свою Батьківщину. Турок або грузин міг приїхати з-за кордону та добровільно підписати контракт. Білорус чи росіянин міг взяти зброю проти Москви. Поляк міг стати військовим, а інший поляк — гуманітарним волонтером.

Багатонаціональною українську оборону зробила не єдина національна ідентичність цих людей, а їхній різний, але свідомий вибір протистояти одному й тому самому вторгненню.

UAPresa.com