Безсмертні душі захищають Україну: історія капітана Владислава Горбаня

Юсуф Інан
Журналіст | Політичний і стратегічний аналітик

ПОЛТАВА, УКРАЇНА — Катерина Горбань розповіла про свого загиблого чоловіка, капітана Владислава Горбаня, пілота Мі-8, який віддав життя, захищаючи Україну в небі над Миколаєвом.

Безсмертні душі небесних героїв захищають Україну

Інтерв’юер: Юсуф Інан
Гостя: Катерина Горбань, дружина загиблого Героя

Владислав В’ячеславович Горбань був капітаном 18-ї окремої бригади армійської авіації Збройних сил України. Він служив командиром вертолітної ланки у складі вертолітної ескадрильї. Відданий пілот вертольота Мі-8, він захищав незалежність України протягом усього свого дорослого життя, проходив службу в зонах АТО/ООС і з перших миттєвостей повномасштабного вторгнення став на захист своєї країни.

6 березня 2022 року капітан Горбань загинув поблизу Миколаєва, виконуючи бойове завдання та захищаючи Україну. У нього залишилися дружина Катерина та їхній трирічний син Кирило. Ми поговорили з його вдовою про життя Владислава, його героїзм і спадщину, яку він залишив після себе.

«Він був найкращою людиною в усіх сенсах цього слова»

ЮСУФ ІНАН: Катерино, дякую, що погодилися поговорити з нами. Чи могли б ви представитися та трохи розповісти про свого чоловіка, капітана Владислава Горбаня? Яким ви його пам’ятаєте як людину і як військового?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Я Катерина Ігорівна Горбань, дружина загиблого пілота, капітана Владислава Горбаня.

Владислав народився в селищі Кириківка Сумської області, у день 20-річчя своєї мами. Він був патріотом із дитинства. Після 9-го класу вступив до ліцею «Кадетський корпус» із посиленою військово-фізичною підготовкою. Він обрав шлях армійської авіації та закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Після цього його направили до Полтави, у 18-ту окрему бригаду армійської авіації імені Ігоря Сікорського.

Він був розумним, добрим і сміливим. Постійно боровся за справедливість і ніколи нікого не ображав. Був тактовним, відповідальним і компетентним у своїй роботі, а його харизму запам’ятовували всі. Він мріяв про велику родину, був оточений друзями та близькими. Він був найкращою людиною в усіх сенсах цього слова і назавжди залишиться таким у моєму серці. У квітні йому мало б виповнитися 28 років.

Історія кохання, що почалася у Харкові

ЮСУФ ІНАН: Як почалася ваша історія? Як ви познайомилися з Владиславом?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Ми з Владом з одного селища — Кириківки, але вперше познайомилися, коли були студентами в Харкові. Він навчався на пілота, а я вивчала радіотехніку в Авіаційному університеті. Ми зустрілися в нововідкритому кафе, коли приїхали додому на канікули.

Він побачив мене там і, як потім казав, це було кохання з першого погляду. Наступного дня він запросив мене на побачення через соціальні мережі. Я погодилася, бо він мені теж сподобався. Уже на третій день він зізнався мені в коханні. Ми зустрічалися три роки й домовилися одружитися після закінчення навчання. Ми все планували: спочатку пожити рік для себе, а потім народити дитину. Саме так і сталося — через два роки після весілля народився наш син Кирило.

24 лютого: «Почалося. Перша готовність»

ЮСУФ ІНАН: Чи пам’ятаєте ви день початку повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року? Якою була його реакція?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Приблизно о 4:00 ранку 24 лютого нас розбудив телефонний дзвінок. Владиславу зателефонували з роботи й сказали: «Почалося. Перша готовність».

Він почав збирати речі, щоб їхати на базу. Поцілував мене і пішов. У той момент я відчула, що щось не так, ніби він цілував мене востаннє. Мені було дуже страшно. Із того самого першого дня Владислав захищав українське небо. За свої дії в ті перші дні він був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Бойове завдання під Миколаєвом

ЮСУФ ІНАН: Чи можете розповісти про обставини його загибелі?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Лише після його смерті я дізналася подробиці. Владислав, діючи з повітря, допоміг знищити величезну колону російської армії, яка рухалася в напрямку Кривого Рогу через Баштанку Миколаївської області.

Однак після успішного виконання цього бойового завдання ворог уже чекав на наші гелікоптери. 6 березня 2022 року російські окупанти збили два гелікоптери Збройних сил України. Того дня загинули шестеро захисників, які героїчно обороняли свою землю, серед них був і мій чоловік. Посмертно його нагородили орденом Богдана Хмельницького II ступеня.

«Його побратими були в шоці»

ЮСУФ ІНАН: Держава втратила висококваліфікованого пілота. Як відреагували його друзі, колеги та представники влади?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Держава справді втратила добре підготовленого пілота. Він здобув освіту за кошти держави й служив гідно. Ніхто не думав, що окупанти зіб’ють його гелікоптер. Його побратими були в шоці, вони не очікували, що таке може статися. Але, на жаль, тепер уже нічого не змінити.

Я досі підтримую зв’язок із його друзями. Вони мене підтримують і допомагають, чим можуть. На жаль, серед тих шістьох, хто загинув того самого дня, коли були збиті два гелікоптери, були й деякі його друзі.

Останні слова підтримки

ЮСУФ ІНАН: Чи мав він якесь передчуття, що може не повернутися? Чи говорив із вами про смерть?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Я не знаю, чи він щось відчував. Він завжди намагався мене заспокоїти, більше хвилювався за мене і нашого сина. Пам’ятаю, як я сказала йому: «Я так боюся, що ми втратимо одне одного». А він відповів: «Не хвилюйся, кохана, усе буде добре». Але сталося найгірше. Я втратила свого коханого чоловіка.

Син, який досі чекає тата

ЮСУФ ІНАН: У вас є спільний син. Чи знає він? Як він переживає відсутність батька?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Наш син Кирило дуже схожий на свого батька. Йому було лише три роки, коли Владислав загинув; зараз йому чотири. Я майже відразу сказала йому, що тато став ангелом у небі, що він спостерігає за нами й захищає нас, бо дуже нас любить.

Але він дитина. Він досі чекає, що тато повернеться додому. Він думає, що тато просто на роботі, літає в небі.

Сон, у якому він тримав її за руку

ЮСУФ ІНАН: Вам, мабуть, дуже його не вистачає. Чи бачили ви його у снах?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Смуток, горе і біль, які я зараз відчуваю, неможливо передати словами. Я пам’ятаю один сон: він тримав мене за руку й усміхався. Це було настільки реалістично, ніби я справді відчувала його дотик. На жаль, інших таких снів у мене більше не було.

Петиція про присвоєння звання Героя України

ЮСУФ ІНАН: Ви створили петицію щодо вашого чоловіка. Яка її мета?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Я вважаю, що всі герої, які захищали і захищають нашу Батьківщину, заслуговують на звання Героя України. Це неймовірно важка праця.

Я сподівалася, що мій чоловік отримає цю нагороду автоматично. Він був патріотом із дитинства, присвятив своє життя військовій авіації та боровся до останньої миті. Коли минуло понад 10 місяців, а цього визнання не було, я вирішила взяти справу у свої руки. Я створила петицію до Президента з проханням присвоїти капітану Владиславу В’ячеславовичу Горбаню звання Героя України посмертно. Сподіваюся, що люди, яким небайдужі наші герої, підтримають його.

Посилання на петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/175442

Полтава, Кириківка і могила героя

ЮСУФ ІНАН: Де ви зараз живете і де спочиває ваш чоловік?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Зараз я живу з нашим сином у Полтаві, у моїй улюбленій Україні. Владислава поховали на Центральному кладовищі в його рідному селищі Кириківка Сумської області. Один тиждень я проводжу в Полтаві, а один тиждень — з його батьками у Кириківці. Коли я там, то через день ходжу на кладовище, щоб принести свіжі квіти. Ні я, ні його батьки досі не можемо до кінця повірити в те, що сталося. Ми не прийняли цю втрату, і я не знаю, коли наші душі зможуть зцілитися.

Ставлення до Туреччини під час війни

ЮСУФ ІНАН: Як ви оцінюєте позицію Туреччини під час цієї війни?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: Я не політик, але можу сказати, що Туреччина — це країна добрих людей. Я дякую вам за допомогу Україні, зокрема за постачання «Байрактарів», і за те, що ви не залишилися байдужими до трагедії, яка відбувається в нашій країні.

«Мій єдиний план — виховати нашого сина»

ЮСУФ ІНАН: Які у вас плани на майбутнє?

КАТЕРИНА ГОРБАНЬ: У мене є лише один план на майбутнє — виховати нашого сина. Я хочу зробити все, щоб він пишався своїм батьком і знав, що його тато — Герой України.

Озираючись назад, я бажаю, щоб більше ніхто — жодні батьки, жодні діти — ніколи не стали свідками такої страшної війни і не втратили своїх найближчих, найрідніших людей.

Присвячується пам’яті капітана Владислава Горбаня та всіх загиблих захисників українського неба. Справжні Герої України.

Юсуф Інан

www.uapresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.