Чи можуть партнери Росії повернути Путіна до переговорів? План Туреччини

Юсуф Інан | UA Presa

Журналіст і автор | політичний та стратегічний аналітик

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Заклик президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва заморозити війну та повернутися до «Стамбульської формули 2.0» показав і можливості, і межі дипломатії держав, які зберігають відносини з Москвою.

Кремль відкинув пропозицію, тоді як Україна підтримала її та наголосила, що Росія має відчути більший тиск, перш ніж погодиться на реалістичні мирні кроки. Це не робить виступ Токаєва готовою формулою миру, але й не доводить безрезультатність дипломатії через партнерів Москви.

Більш реалістичний висновок полягає в іншому: Росії потрібно запропонувати політичний простір для повернення до переговорів, який Кремль зможе пояснити власній аудиторії не лише як поступку Заходу. Водночас цей простір має супроводжуватися гарантіями безпеки Україні, життєздатною переговорною рамкою та інструментами, що демонструватимуть зростання ціни продовження війни.

Чому заклик Токаєва важливий, але недостатній

Токаєв висловив пропозицію не у Вашингтоні чи Брюсселі, а на російсько-казахстанському форумі в Омську поруч із президентом Росії Володимиром Путіним.

Президент Казахстану запропонував заморозити бойові дії як перший етап ширшого мирного процесу, повернутися до переговорів у Стамбулі та сформувати гарантії безпеки за участю великих держав, зокрема Росії.

Казахстан має з Росією протяжний кордон, тісні економічні зв’язки та стратегічне партнерство. Токаєв також наголосив, що відносини Астани з Москвою не змінилися. Отже, його слова не означали переходу до антиросійського табору.

Значення заяви полягало в тому, що близький регіональний партнер зміг сказати Кремлю: наслідки війни дедалі важче ігнорувати навіть державам, які не розривають співпрацю з Росією.

Негативна відповідь Кремля того самого дня продемонструвала межі одиничного дружнього звернення. Заява без узгодженого плану, графіка, механізму контролю, гарантій та подальшого супроводу навряд чи змінить воєнні цілі Москви. Кремль продовжує наполягати на відведенні українських сил із чотирьох областей, які Росія оголосила своїми, та на відмові України від прагнення вступити до НАТО.

Звідси випливає не те, що голос партнерів Росії не має значення, а те, що їхня дипломатія повинна стати скоординованою та послідовною.

Відповідь України вказує на двоетапну стратегію

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав заклик Токаєва реалістичним, своєчасним і розумним. Він нагадав, що Україна пропонувала припинити бойові дії вздовж нинішньої лінії фронту та перейти до дипломатії, тоді як Москва продовжує відкидати цей шлях.

Обговорення припинення вогню не означає юридичної відмови України від окупованих територій. Тимчасова зупинка бойових дій не є автоматичним визнанням лінії фронту міжнародним кордоном.

Перемир’я могло б скоротити втрати, полегшити обмін полоненими, повернення викрадених дітей і створити простір для ширших переговорів. Однак воно не повинно перетворитися на перерву для підготовки нового наступу.

Тому стратегія має складатися з двох етапів. Перший — надати Москві політичне обґрунтування для повернення до переговорів, яке не ґрунтуватиметься лише на капітуляції перед Заходом. Другий — показати, що постійна відмова від реалістичних пропозицій збільшуватиме військову, економічну та дипломатичну ціну війни.

Дипломатичне запрошення і міжнародний тиск можуть бути послідовними та взаємодоповнювальними інструментами.

Чому Туреччина є природним кандидатом на роль координатора

Туреччина є членом НАТО, підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, але водночас зберігає політичні, торговельні, енергетичні й безпекові відносини з Москвою.

Анкара сприяла прямим контактам, обмінам полоненими, гуманітарним домовленостям і переговорам. Міністр закордонних справ Хакан Фідан заявляв, що Туреччина здійснювала посередницьку діяльність між Росією та Україною й готова підтримувати дипломатичне врегулювання.

Саміт НАТО, проведений в Анкарі 7–8 липня 2026 року, продемонстрував вагу Туреччини в західній системі безпеки. Союзники підтвердили підтримку свободи, суверенітету й територіальної цілісності України та зобов’язалися надати їй значну військову допомогу, а Анкара водночас зберегла канали комунікації з Москвою.

Туреччина також є однією із засновниць Організації тюркських держав, штаб-квартира якої розташована у Стамбулі.

Це не робить її єдиним посередником. Проте Туреччина є одним із найсильніших кандидатів на координацію зв’язків між НАТО, Чорним морем, Москвою, Києвом, тюркськими державами та впливовими мусульманськими країнами.

ОТД має координувати мирний заклик, а не створювати блок проти Росії

Перетворення Організації тюркських держав на політичний фронт проти Москви було б нереалістичним і шкідливим.

Казахстан, Киргизстан і Узбекистан зберігають різний рівень торговельних, транспортних, безпекових і суспільних зв’язків із Росією. Саме ці відносини надають їм дипломатичної цінності.

Тому метою не повинна бути жорстка антиросійська декларація. Більш практична модель передбачає, що держави повторюють однакове базове послання мовою, адаптованою до їхніх відносин із Москвою:

Війна має припинитися. Стамбульські переговори потрібно відновити. Суверенітет України має бути захищений. Питання безпеки сторін слід обговорювати в межах міжнародного права, а невідкладні гуманітарні справи потрібно відокремити від найскладніших територіальних суперечок.

Коли подібні заклики надходять з Анкари, Астани, Баку, Ташкента та Бішкека, стає складніше стверджувати, що занепокоєння війною існує лише в НАТО.

Такий механізм може не змусити Путіна змінити рішення. Однак він здатен ускладнити подання війни виключно як протистояння із Заходом і створити інше політичне пояснення повернення до переговорів.

Дипломатичний простір для Москви не може створюватися коштом України

Надання Росії можливості повернутися до дипломатії не повинно означати винагородження територіальних захоплень.

Припинення вогню не має автоматично перетворювати нинішню лінію фронту на юридичний кордон. Жоден механізм не повинен вирішувати майбутнє України без участі Києва.

Домовленість, яка знищить обороноздатність України або залишить державу відкритою для нового нападу, не забезпечить тривалого миру. Формула, запропонована Москві, не може означати прийняття всіх російських вимог.

Вона повинна створити рамку, в якій заявлені Росією питання безпеки обговорюватимуться дипломатично, бойові дії буде зупинено, а нерозв’язані політичні й територіальні питання перейдуть до структурованого переговорного процесу.

Гарантії Україні не можуть обмежуватися добрими намірами. Контроль за перемир’ям, документування порушень, посилення протиповітряної оборони, довгострокові зобов’язання та наслідки нового нападу мають бути чітко сформульовані.

Повернення Росії до переговорів і надійний захист України — дві обов’язкові частини одного мирного пакета.

Анкара, Стамбул і Астана можуть розподілити дипломатичні ролі

Анкара могла б стати центром політичної координації. Туреччина може розпочати з неформальної зустрічі міністрів закордонних справ ОТД та узгодити спільні принципи: контрольоване припинення вогню, поновлення переговорів, суверенітет України, обміни полоненими, повернення дітей, захист цивільних, ядерна безпека й безпечне судноплавство в Чорному морі.

Стамбул може знову стати центром прямих російсько-українських переговорів. Завдання Туреччини полягатиме не в нав’язуванні угоди, а в забезпеченні безпеки, безперервності контактів і технічної інфраструктури. Турецька дипломатія офіційно визначає посередництво й мирне врегулювання конфліктів одним зі своїх пріоритетів.

Астана могла б приймати технічні переговори щодо полонених, викрадених дітей, евакуації цивільних, ядерної безпеки та заходів зміцнення довіри.

Після вироблення спільної позиції окремі мусульманські країни могли б утворити друге коло підтримки. Вони не обов’язково діятимуть за однією політичною лінією, але можуть підтримати гуманітарне фінансування, обміни, продовольчу безпеку, відбудову й переговори. Участь керівництва Організації ісламського співробітництва в Анталійському дипломатичному форумі 2026 року засвідчила здатність Туреччини збирати представників цього ширшого дипломатичного простору.

Що нагадує проєкт у Миколаєві 2018 року

У 2018 році через заснований мною Fond İnan ми планували в Миколаєві Фестиваль тюркського світу, який мав об’єднати громади Туреччини, України та тюркських держав навколо культурної й гуманітарної солідарності.

Fond İnan створили 2016 року для розбудови гуманітарних, культурних і суспільних мостів між Туреччиною та Україною. Проєкт не був реалізований, а суперечки щодо причин цього не є темою цього аналізу.

Фестиваль не слід представляти як ініціативу, здатну запобігти війні, або як модель нинішніх міждержавних переговорів. Його обмежене історичне значення полягає лише в тому, що потреба зміцнювати зв’язки України з тюркським світом була помітною ще до повномасштабного вторгнення.

Сьогодні потрібне дещо значно більше за культурний захід: стриманий, інституційний і орієнтований на результат дипломатичний механізм, підтриманий державами.

Заклик Токаєва може не стати поворотним моментом, однак він зробив видимою нову дипломатичну можливість. Близький партнер Росії в присутності Путіна закликав зупинити війну й повернутися до Стамбула. Україна підтримала цей сигнал, а Кремль його відкинув.

Правильна відповідь полягає не у відмові від дипломатії через партнерів Росії та переході виключно до санкцій. Так само недостатньо нескінченно повторювати дружні заклики без наслідків.

Потрібна стратегія, що поєднує запрошення до переговорів, гарантії безпеки та зростання ціни продовження війни.

Туреччина може координувати мирний заклик тюркських держав, підтримати прямі переговори у Стамбулі та сприяти технічній роботі в Астані. Україна має бути співзасновницею процесу, перемир’я не повинно юридично легітимізувати окупацію, а гарантії безпеки мають бути конкретними.

Якщо Москва й надалі відкидатиме таку рамку, ширший політичний та економічний тиск набуде більшої легітимності — не лише як вимога Заходу, а як міжнародна відповідь на відмову від реальних дипломатичних альтернатив.

Партнери Росії можуть запросити Путіна повернутися за стіл переговорів. Політично можливим цей крок зробить збалансована формула, яка залишить Москві простір для дипломатії. А тривалим мир зроблять надійні гарантії безпеки для України.

Юсуф Інан

UAPresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій. 

Примітка автора: Юсуф Інан є засновником Fond İnan та автором проєкту Фестивалю тюркського світу, запланованого в Миколаєві у 2018 році.