Перемога Пашиняна: чи наблизить вона Росію до миру в Україні

Юсуф Інан | UA Presa
АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Перемога Нікола Пашиняна на виборах у Вірменії стала не лише внутрішньою політичною подією, а й сигналом для Росії, яка дедалі важче утримує вплив у регіонах, що раніше вважала своєю сферою контролю.

Цей результат важливий і для України. Він не змінює ситуацію на фронті безпосередньо, але посилює ширшу геополітичну тенденцію: країни пострадянського простору дедалі частіше шукають власний шлях, зменшують залежність від Москви та намагаються будувати альтернативні зв’язки із Заходом, Туреччиною, Китаєм, Індією та іншими центрами сили.

Чому вибори у Вірменії стали більшими за внутрішню політику

За даними виборчої комісії, партія прем’єр-міністра Нікола Пашиняна «Громадянський договір» здобула майже половину голосів. Це сталося попри серйозну критику всередині країни, травму після втрати Карабаху та помітний тиск з боку Росії.

Для Вірменії ці вибори були не лише змаганням партій. Вони стали вибором між двома стратегічними напрямками. Один шлях — повернення до глибшої залежності від Росії, відновлення старих безпекових і політичних зв’язків із Москвою. Інший — курс Пашиняна: мир з Азербайджаном, обережне зближення з Європейським Союзом і США, а також поступове зменшення залежності від Кремля.

Перемога Пашиняна показала, що значна частина вірменського суспільства, попри всі ризики, готова підтримати другий шлях. Це особливо важливо, якщо врахувати, що Вірменія багато років вважалася одним із найближчих союзників Росії на Південному Кавказі.

Росія тиснула, але не змогла зупинити Пашиняна

Перед виборами Москва намагалася вплинути на політичну атмосферу. Російські посадовці попереджали Єреван про можливі економічні наслідки зближення з Європейським Союзом. Також Росія нагадувала про залежність Вірменії від російського газу, торгівлі та ринку збуту.

Окремим сигналом стали обмеження щодо імпорту вірменських товарів. Москва запровадила заборони або перешкоди для окремих категорій продукції, зокрема квітів, мінеральної води, коньяку, свіжих овочів і фруктів. У Єревані ці кроки сприйняли як спробу використати економіку для політичного тиску.

Проте цей тиск не дав бажаного для Москви результату. Пашинян переміг. Саме це і є головним політичним сигналом: Росія ще має важелі впливу, але вони вже не гарантують Кремлю потрібного результату навіть у країні, яка довго перебувала в його орбіті.

Чи може це наблизити Росію до миру в Україні

Перемога Пашиняна сама по собі не змусить Росію негайно припинити війну проти України. Кремль ухвалює рішення щодо війни, виходячи з воєнної ситуації, внутрішньої стабільності, санкційного тиску, стану економіки та позиції Заходу.

Однак вірменський результат може стати частиною ширшого тиску на Москву. Якщо Росія бачить, що війна проти України не лише не зміцнює її імперський вплив, а навпаки — прискорює віддалення колишніх союзників, це змінює стратегічний розрахунок Кремля.

Іншими словами, питання не лише в тому, скільки територій Росія може утримати або втратити в Україні. Питання також у тому, скільки політичного впливу вона втрачає навколо себе через сам факт війни. Якщо вторгнення в Україну призводить до того, що Вірменія, Молдова, Грузія, Казахстан чи інші держави починають активніше шукати альтернативи Москві, тоді війна стає для Росії не інструментом відновлення імперії, а механізмом її подальшого розпаду.

Це не означає швидкий мир завтра. Але це може посилити довгострокову логіку, за якою Кремль буде змушений визнати: продовження війни створює все більше втрат не лише на фронті, а й у всьому пострадянському просторі.

Чому це добра новина для України

Для України перемога Пашиняна є позитивним сигналом у політичному й психологічному сенсі. Вона підтверджує тезу Києва про те, що російська війна — це не лише війна проти України, а спроба зберегти імперську систему контролю над сусідніми народами.

Україна зруйнувала міф про те, що колишні радянські республіки не можуть чинити опір Москві. Тепер Вірменія показує інший бік цього процесу: навіть ті країни, які не воюють з Росією напряму, починають сумніватися в її ролі як гаранта безпеки.

Після Карабаху багато вірмен відчули, що Росія не захистила їх у критичний момент. Це підірвало довіру до російської безпекової моделі. Для України це важливо, бо слабшає сама ідея, на якій Кремль будував свій вплив: мовляв, без Росії сусіди не зможуть гарантувати свою безпеку.

Якщо ця ідея руйнується, то Україна отримує більше дипломатичного простору. Її боротьба починає виглядати не як ізольована війна, а як частина ширшого процесу звільнення регіону від російської імперської логіки.

Чи означає це втрату Росією контролю над регіоном

Росія ще не втратила весь регіон. Вона має військові бази, економічні зв’язки, енергетичні важелі, медійний вплив і проросійські політичні сили в різних країнах. Але вона втрачає те, що довго було не менш важливим за танки й газ, — психологічну беззаперечність.

Раніше для багатьох столиць пострадянського простору російське невдоволення було фактором, який міг зупинити важливі політичні рішення. Тепер ситуація змінюється. Країни не завжди готові відкрито конфліктувати з Москвою, але вони дедалі частіше пробують діяти самостійно.

Вірменія у цьому сенсі є символічним прикладом. Якщо країна, яка десятиліттями залежала від російської безпеки, голосує за лідера, що асоціюється з віддаленням від Москви, це означає: страх перед Росією вже не працює так, як раніше.

Білорусь і Центральна Азія: чи можливий ефект доміно

Після перемоги Пашиняна логічно постає питання: чи може подібний процес поширитися на Білорусь, Центральну Азію та інші країни, де Росія традиційно мала сильний вплив?

Білорусь залишається найскладнішим випадком. Режим Олександра Лукашенка глибоко залежить від Москви у військовому, політичному й економічному сенсі. Після протестів 2020 року саме російська підтримка стала одним із ключових чинників збереження його влади. Тому білоруський сценарій буде набагато жорсткішим і небезпечнішим для Кремля, ніж вірменський.

Центральна Азія рухається інакше. Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан і Туркменістан не розривають відносин з Росією, але активно диверсифікують свої зв’язки. Вони розвивають співпрацю з Китаєм, Туреччиною, Європейським Союзом, Індією та країнами Перської затоки.

Це не швидка революція проти Росії, а повільне віддалення. Проте саме такі повільні процеси іноді змінюють регіони глибше, ніж гучні політичні заяви.

Бедіуззаман Саїд Нурсі і ширший історичний погляд

Деякі читачі можуть побачити в цих процесах ширший історичний сенс. Великий ісламський мислитель Бедіуззаман Саїд Нурсі понад століття тому говорив про майбутнє значення таких регіонів, як Туркестан, Єгипет і Індія. Його слова не були політичною аналітикою у сучасному розумінні, однак багато послідовників сприймають їх як вказівку на майбутнє посилення Азії та мусульманського світу.

Сьогодні Центральна Азія, Туреччина, Індія, Південний Кавказ і ширший євразійський простір справді набувають більшої ваги. Вони стають центрами транспортних коридорів, енергетики, торгівлі, демографічної сили та дипломатичного маневру.

У цьому контексті російське вторгнення в Україну може виявитися історичною помилкою Москви. Кремль намагався відновити контроль, але натомість прискорив процес, у якому сусіди почали шукати нові опори поза російською системою.

Вірменські вибори не є прямим завершенням цього процесу. Але вони можуть бути одним із його видимих знаків.

Чому швидкий мир усе ще не гарантований

Попри всі ці тенденції, очікувати швидкого миру лише через результат виборів у Вірменії було б надто оптимістично. Росія може реагувати на втрату впливу не лише компромісом, а й агресивнішими діями. Історично імперії часто стають небезпечнішими саме тоді, коли відчувають втрату контролю.

Тому шлях до миру в Україні залежатиме від кількох чинників: здатності України оборонятися, єдності Заходу, економічного тиску на Росію, внутрішнього стану російського суспільства та готовності Кремля визнати межі своїх можливостей.

Перемога Пашиняна додає до цієї картини ще один фактор: Москва бачить, що війна в Україні не зупиняє віддалення сусідів, а прискорює його. Це може з часом підштовхнути Росію до більш прагматичного підходу. Але це буде результат не одного вибору, а накопичення багатьох втрат.

Висновок: Росія ще сильна, але її орбіта слабшає

Перемога Пашиняна не означає негайного миру в Україні. Вона також не означає повного виходу Вірменії з російської орбіти. Але вона дуже чітко показує, що стара система регіонального страху й залежності більше не працює бездоганно.

Для України це важливий сигнал. Росія воює, щоб довести, що її імперська сфера впливу жива. Але чим довше триває війна, тим більше країн починають сумніватися, чи варто залишатися в цій сфері.

Саме тому перемога Пашиняна може не прямо, але суттєво наблизити момент, коли Кремль буде змушений переоцінити війну проти України. Не тому, що Москва раптом визнає моральну помилку, а тому, що стратегічна ціна цієї війни стане занадто високою.

Вірменія показала: навіть під тиском Росії можна зробити інший вибір. І якщо таких виборів у регіоні стане більше, це стане одним із найсерйозніших викликів для всієї політики Путіна.

www.uapresa.com