Заклик Моді до миру і бачення Нурсі: Індія, Туркестан та Єгипет

Юсуф Інан | UA Presa

Журналіст і письменник | Політичний та стратегічний аналітик

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Заяву прем’єр-міністра Індії Нарендри Дамодардаса Моді до Володимира Путіна про необхідність перейти від «нескінченної війни» до її завершення варто розглядати не лише через призму війни Росії проти України. Вона набуває значно ширшого значення, якщо побачити в ній частину великої трансформації світового порядку, в якому центри політичної та економічної ваги дедалі більше виходять за межі традиційної західної осі й переміщуються в Азію та Глобальний Південь.

Вага слів Моді пояснюється не тим, що Індія є противником Росії. Навпаки: Нью-Делі зберігає потужні політичні, військові, енергетичні та економічні зв’язки з Москвою. Водночас Індія здатна будувати стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами, конкурувати з Китаєм і водночас вести з ним переговори, співпрацювати з Росією в BRICS і Шанхайській організації співробітництва та підтримувати прямий дипломатичний канал із Києвом.

Саме в цьому контексті особливого інтелектуального значення набуває розмова, яку Бедіуззаман Саїд Нурсі, згідно з його біографічними джерелами, провів із російським поліцейським у Тифлісі приблизно 1910 року. У ній він використав незвичну метафору щодо майбутнього Індії, Єгипту, Кавказу і Туркестану.

Чому слова Моді мають особливу вагу: Індія стала глобальною силою

Індія вже давно не є просто «великою країною, що розвивається».

У 2025 році вона випередила Японію і, за даними уряду Індії, стала четвертою найбільшою економікою світу. У квітні–червні 2026 року реальний ВВП країни зріс на 7,8% у річному вимірі, перевищивши прогнози економістів.

За масштабом населення, внутрішнього ринку, технологічного сектору, космічної програми, оборонної промисловості та військових можливостей Індія вже входить до центрального кола держав, без яких дедалі важче уявити глобальну політику.

Її стратегічна вага підсилюється статусом ядерної держави. За оцінками SIPRI, станом на січень 2026 року Індія мала близько 190 ядерних боєголовок.

Але справжня унікальність Індії полягає навіть не в цих цифрах.

Нью-Делі одночасно може:

працювати зі США, Японією та Австралією в Quad;

підтримувати особливе стратегічне партнерство з Росією;

сидіти за одним столом із Китаєм у ШОС;

виступати одним із головних голосів BRICS і Глобального Півдня;

і водночас зберігати прямий політичний діалог з Україною.

Тому заклик Моді до Путіна — це не чергова вимога Заходу до Кремля.

Це сигнал від партнера, якого Росія потребує.

Послання Путіну: ми залишаємося партнерами, але не хочемо нескінченної війни

Під час зустрічі в Бішкеку Моді не демонстрував розриву з Росією. Навпаки, він назвав Путіна другом, позитивно говорив про економічні відносини двох країн і підтвердив намір продовжувати стратегічну співпрацю.

Але водночас індійський прем’єр сказав російському президенту, що кожен день війни відкидає людство назад і що світ має рухатися від нескінченної війни до припинення бойових дій. Він також підтвердив, що Індія підтримуватиме мирні зусилля.

Офіційне повідомлення уряду Індії показує, наскільки багатошаровою є ця політика: під час тієї ж зустрічі сторони обговорювали подальше співробітництво в політиці, економіці, обороні, енергетиці, космосі та інших сферах.

Тобто два послання не суперечать одне одному.

Позицію Нью-Делі можна сформулювати так:

«Ми не хочемо втрачати Росію. Але ми також не хочемо, щоб наше партнерство з Росією стало заручником нескінченної війни».

Для Москви це зовсім інший вид тиску, ніж санкції Вашингтона, Брюсселя чи Лондона.

Кремль може пояснювати західну критику ворожістю геополітичного табору.

З Індією це зробити значно складніше.

До того ж Нью-Делі володіє не лише дипломатичним, а й економічним важелем. Індія разом із Китаєм належить до найбільших покупців російської нафти, а її закупівлі допомогли Москві зберігати значні експортні доходи після 2022 року.

Отже, Моді — не просто друг, який радить Путіну завершити війну.

Він представляє одну з держав, економічні рішення якої реально мають значення для Росії.

Якщо колись Індія пов’яже мирну риторику з конкретними рішеннями щодо енергетичної співпраці, її вплив на Москву може вийти далеко за межі дипломатичних заяв.

Тифліс 1910 року: Саїд Нурсі, Індія та незвична історична метафора

Приблизно 116 років тому відбулася розмова, яка сьогодні читається особливо цікаво.

У біографії Саїда Нурсі описується, що дорогою з Батумі до Вана він зупинився в Тифлісі та піднявся на пагорб Шейха Санана. Там до нього підійшов російський поліцейський і запитав, чому він так уважно розглядає місцевість. Нурсі відповів, що планує місце для своєї медресе.

У подальшій розмові поліцейський висловив сумнів щодо майбутнього ісламського світу, наголосивши на його роздробленості.

Відповідь Нурсі була короткою:

«Вони пішли вчитися».

Після цього він розвинув метафору.

Індію Нурсі представив як здібну дитину ісламського світу, яка навчається в англійській школі.

Єгипет — як розумного сина, який здобуває досвід у британській адміністративній системі.

Кавказ і Туркестан — як двох хоробрих синів, які проходять підготовку в російській військовій школі.

Було б методологічно неправильно трактувати ці слова як буквальне надприродне передбачення конкретних подій XXI століття.

Проте їх цілком можна розглядати як незвично оптимістичне політико-історичне бачення початку XX століття.

Нурсі, схоже, припускав, що суспільства, які перебували під колоніальним або імперським контролем, не приречені назавжди залишатися підлеглими.

Навпаки, досвід, знання, інституції та навіть навички, отримані під час перебування під чужою владою, можуть із часом стати ресурсом для формування власної політичної сили.

Саме сучасна Індія робить цю метафору особливо цікавою.

Коли Нурсі говорив про неї, вона перебувала під британським колоніальним правлінням.

Сьогодні Індія може публічно сказати президенту Росії, що велика війна має завершитися; домовлятися зі США про технології та оборону; впливати на BRICS і змінювати глобальні енергетичні потоки.

Територія, яка колись була об’єктом рішень імперії, стала державою, рішення якої змушені враховувати самі великі держави.

«Туркестан» і стратегічна автономія сучасної Центральної Азії

Історичний термін «Туркестан», який використовував Нурсі, не слід ототожнювати з однією сучасною державою.

Він позначав ширший культурно-географічний простір Центральної Азії, що охоплював території нинішніх Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Туркменістану та сусідніх регіонів.

Однак саме трансформація цієї території після російського імперського, а потім радянського панування є дуже показовою.

Центральноазійські країни після розпаду СРСР не просто здобули незалежність.

Вони дедалі активніше проводять багатовекторну зовнішню політику.

Казахстан і Узбекистан, наприклад, намагаються одночасно вибудовувати відносини з Росією, Китаєм, Туреччиною, Європейським Союзом, Сполученими Штатами, країнами Перської затоки, Індією та іншими центрами сили.

У дослідженні Шведського агентства оборонних досліджень FOI за 2026 рік зазначається, що Казахстан і Узбекистан використовують перехід до багатополярності для зміцнення суверенітету, диверсифікації партнерств і формування більш самостійного регіонального порядку в Центральній Азії.

Іншими словами, регіон, який довгий час сприймався переважно як периферія Російської імперії, а потім Радянського Союзу, дедалі більше стає самостійним дипломатичним суб’єктом, здатним формулювати Москві власні інтереси.

Саме тому метафора Нурсі про Туркестан, який «навчається в російській військовій школі», сьогодні створює цікаву історичну паралель.

Не тому, що він буквально передбачив сучасну політику Казахстану чи Узбекистану.

А тому, що ще в епоху імперій він допускав можливість: підлеглі території одного дня можуть перетворитися на незалежні політичні центри.

Єгипет — інша грань тієї самої багатополярної трансформації

Третій важливий простір у висловлюваннях Нурсі — Єгипет.

За економічним масштабом він не дорівнює Індії.

Але його геополітичне положення залишається винятково важливим.

Єгипет контролює Суецький канал, розташований на стику Африки та Близького Сходу, має одне з найбільших населень арабського світу та входить до BRICS.

Для цього аналізу ще важливіше те, що Каїр також намагається розширювати власну стратегічну автономію.

Єгипет продовжує тісні безпекові відносини зі Сполученими Штатами і отримує значну американську військову допомогу, але паралельно розширює політичні, економічні та військові зв’язки з Китаєм, Росією та Європою.

Під час нинішнього візиту Сі Цзіньпіна до Каїра Reuters зазначив, що Єгипет диверсифікує партнерства на тлі зміни регіонального балансу сил і дискусій про надійність традиційних гарантій безпеки.

AP також звертає увагу на розширення китайських інвестицій у Єгипті, зростання двосторонньої торгівлі, спільні військові контакти та особливу роль Суецького каналу.

Таким чином, між Індією, Центральною Азією та Єгиптом дедалі чіткіше простежується спільна тенденція:

ці держави не хочуть назавжди прив’язувати свою долю до одного глобального центру сили. Вони намагаються збільшувати свободу дій, підтримуючи відносини одночасно з кількома центрами впливу.

Глибша зміна: світ більше не функціонує лише за віссю Вашингтон–Москва

Саме тут розмова Нурсі 1910 року набуває ще одного історичного виміру.

Міжнародний порядок XX століття спочатку формувався великими імперіями, а після Другої світової війни — біполярним протистоянням Сполучених Штатів і Радянського Союзу.

У другій чверті XXI століття світ стає значно більш фрагментованим.

США залишаються однією з найсильніших держав.

Китай продовжує нарощувати вагу.

Росія зберігає потужний військовий і ядерний потенціал.

Європа залишається великим економічним і політичним блоком.

Але паралельно Індія, Туреччина, Саудівська Аравія, Бразилія, Індонезія, Єгипет, Казахстан та інші середні й великі держави дедалі активніше намагаються формувати власну зовнішню політику.

Саміт Шанхайської організації співробітництва в Бішкеку, де одночасно були присутні лідери Китаю, Росії та Індії, став одним із символів цього переходу. Водночас AP зазначає, що навіть усередині таких незахідних платформ існують серйозні суперечності, зокрема між Індією та Китаєм, що робить новий багатополярний світ значно складнішим за просту модель «Захід проти решти».

Тому ключове питання поступово змінюється.

Раніше воно звучало:

«На чиєму ти боці?»

Тепер дедалі частіше:

«Зі скількома центрами сили ти здатен одночасно підтримувати змістовні відносини?»

Індія сьогодні є однією з держав, які особливо ефективно грають за цими правилами.

Вона може співпрацювати з Вашингтоном, не відмовляючись від Москви.

Підтримувати Росію як стратегічного партнера, але не погоджуватися автоматично з її війною.

Сидіти за одним столом із Китаєм і водночас стримувати його домінування в Азії.

Поглиблювати технологічні зв’язки із Заходом і паралельно говорити від імені Глобального Півдня про необхідність більш збалансованого світового порядку.

Саме це змінює значення слів Моді.

Росія роками стверджує, що спроби Заходу ізолювати її провалилися.

Москва вказує на Китай, Індію, BRICS, Африку й Центральну Азію як доказ того, що Захід не представляє весь світ.

І це твердження частково справедливе: Росія справді не опинилася в повній глобальній ізоляції.

Проте в цій моделі є вразливе місце.

Що станеться, якщо ці держави продовжать торгувати з Москвою та підтримувати дипломатичні відносини, але водночас дедалі частіше говоритимуть:

«Цю війну потрібно завершити»?

Для Путіна це буде якісно інший виклик.

Критика Заходу для Кремля очікувана.

Невдоволення серед держав, яких Москва сама називає партнерами майбутнього багатополярного світу, ігнорувати набагато складніше.

Поки що заява Моді не призвела до зміни російської військової політики. Уже 1 вересня Путін заявив, що Росія, на його думку, перемагає на полі бою, і продемонстрував небажання відмовлятися від ключових російських вимог.

Тобто короткостроково мирний заклик не став переломним моментом.

Але в довгостроковій перспективі вирішальною може стати інша тенденція:

не противники Росії, а її власні партнери можуть дедалі частіше доходити висновку, що нескінченна війна суперечить уже їхнім власним інтересам.

Як сьогодні варто читати слова Бедіуззамана Саїда Нурсі

Відповідальний спосіб включити тифліську розмову Саїда Нурсі до геополітичного аналізу XXI століття — не стверджувати, що він буквально передбачив окремі сучасні події.

Значно змістовніше прочитання інше.

Нурсі не розглядав суспільства ісламського світу, які перебували під колоніальним чи імперським контролем, виключно як назавжди переможені спільноти.

Їхній досвід під британським або російським пануванням він описував як своєрідний історичний процес навчання.

У цій метафорі була закладена думка, що суспільства можуть засвоїти досвід імперських систем, а згодом перетворитися на самостійних політичних акторів.

Через понад століття:

Індія стала глобальною силою.

Центральна Азія перетворилася на простір незалежних держав, що дедалі активніше диверсифікують зовнішню політику.

Єгипет знову позиціонує себе на перетині Африки, Близького Сходу й Глобального Півдня та намагається одночасно працювати з кількома великими центрами.

Ці регіони більше не є лише територіями, на які впливають рішення великих держав.

Вони самі стають акторами, які прагнуть впливати на рішення великих держав.

Мирний сигнал Моді Путіну є одним із найвиразніших сучасних проявів цієї історичної трансформації.

Новий світовий порядок може формуватися не лише у Вашингтоні, Москві та Пекіні.

Його справжній характер дедалі більше залежатиме від того, як держави від Індії до Центральної Азії, від Туреччини до Єгипту використовуватимуть свою зростаючу стратегічну автономію.

Якщо перекласти метафору Саїда Нурсі більш ніж столітньої давності мовою XXI століття, її можна сформулювати так:

Ті суспільства, які колись жили в чужій «школі», тепер дедалі активніше починають писати власну зовнішню політику.

І саме в цьому полягає глибший зміст послання, яке сьогодні надходить із Нью-Делі до Путіна.

Йдеться не лише про черговий заклик до миру.

Йдеться про зміну самого питання:

хто в новому світовому порядку вже має достатню політичну, економічну та стратегічну вагу, щоб його мирний заклик був змушена враховувати навіть велика ядерна держава?

Юсуф Інан

UAPresa.com

Юсуф Інан — журналіст і автор.

Він обіймає посаду головного редактора UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com, SiyasetinSesi.com та Yerelgundem.com і спеціалізується на стратегічному та політичному аналізі подій у Туреччині та світі.