Зеленський, Ердоган і Bayraktar: як формувався стратегічний щит України

Юсуф Інан | UA Presa

Журналіст і письменник | Політичний та стратегічний аналітик

Повномасштабне вторгнення Росії змусило Україну одночасно вести дві війни: одну — зі зброєю на полі бою, другу — за підтримку держав, суспільств і політичних центрів усього світу. У цій другій війні Володимир Зеленський проявив себе як політик нового покоління.

Стійкість України не можна пояснити заслугою однієї людини. Її забезпечують українські військові, які платять за незалежність найвищу ціну, цивільне населення, державні інституції, волонтери, розвідка та союзники, які надають зброю, фінансування, технології й політичну підтримку.

Але особиста роль Зеленського у формуванні навколо України своєрідного щита з дружніх держав залишається беззаперечно важливою.

Його головним досягненням стало те, що Україна не залишилася наодинці з Росією.

Акторський досвід перетворився на політичну зброю

Зеленський прийшов у політику нетиповим шляхом.

Він був актором, продюсером і людиною медіа. Ще до реального президентства він роками грав президента України у серіалі «Слуга народу».

Це, звичайно, не могло автоматично зробити його досвідченим державним діячем.

Однак роки роботи з образом президента, владою, суспільними очікуваннями та реакцією аудиторії дали Зеленському незвичайний політичний інструментарій.

Актор розуміє камеру.

Продюсер розуміє силу історії.

Людина медіа знає, що одна й та сама теза має по-різному звучати для різних суспільств.

Після 24 лютого 2022 року ці навички перетворилися на частину української стратегії.

Зеленський виступав перед парламентами, міжнародними організаціями та суспільствами різних держав. Він говорив мовою їхньої історичної пам’яті та пояснював, що Україна бореться не лише за себе.

Його головне повідомлення було простим:

якщо міжнародне право дозволить сильнішій державі силою змінювати кордони слабшого сусіда, проблема перестане бути лише українською.

Так Україна перетворила свою боротьбу з локальної війни на питання європейської та глобальної безпеки.

Політик, якого недооцінив Кремль, зламав сценарій швидкої перемоги

Російське керівництво недооцінило не лише українську армію.

Воно недооцінило самого Зеленського.

Москва розраховувала на швидкий воєнний результат, кризу української влади та поступове звикання світу до нових реалій.

Цей сценарій не реалізувався.

Зеленський залишився у Києві.

Держава продовжила функціонувати.

Українська армія продовжила боротьбу.

А замість міжнародної ізоляції навколо України поступово сформувалася широка коаліція держав.

Сьогодні, коли війна триває, було б перебільшенням говорити, що Зеленський «поставив Путіна на коліна».

Росія досі окуповує частину української території.

Але стратегічний результат можна сформулювати точніше:

політик, якого Кремль недооцінив, зруйнував розрахунок Москви на швидку перемогу та самотню Україну.

Росія отримала не слабку державу без друзів, а Україну, за якою постала широка міжнародна система політичної, військової та економічної підтримки.

Турецька опора з’явилася ще до великого вторгнення

Особливе місце в цій системі посідає Туреччина.

Важливо пам’ятати: українсько-турецьке оборонне співробітництво не почалося після 24 лютого 2022 року.

Україна отримала Bayraktar TB2 ще до повномасштабного вторгнення. Розвивалася співпраця з Baykar, обговорювалися виробництво, обслуговування та подальші оборонні проєкти.

Коли російські війська пішли на Київ, цей технологічний міст уже існував.

Політична позиція Анкари також була важливою.

Туреччина не визнала російської анексії Криму і послідовно заявляла про підтримку територіальної цілісності України.

Після початку повномасштабної війни Анкара засудила російське вторгнення та застосувала положення Конвенції Монтре щодо режиму проток в умовах війни.

Водночас президент Реджеп Таїп Ердоган не зруйнував канали діалогу з Москвою.

Саме ця складна дипломатична позиція зробила Туреччину особливо важливою.

Вона могла підтримувати Україну і водночас розмовляти з Росією.

Згодом це проявилося у переговорах щодо зернового коридору, обміну полоненими, Чорного моря та інших дипломатичних ініціативах.

Bayraktar став символом більшого, ніж просто безпілотник

На початку війни Bayraktar TB2 став одним із символів українського спротиву.

Його військову роль іноді романтизували, а характер війни згодом суттєво змінився. Російська протиповітряна оборона адаптувалася, а на полі бою з’явилися тисячі інших типів безпілотників.

Проте історичне значення Bayraktar не обмежується кількістю знищеної техніки.

Він став символом того, що Україна не була повністю самотньою у найкритичніший момент.

Сельчук Байрактар і компанія Baykar стали частиною пам’яті про перші роки українського опору.

Особливе значення мали рішення Baykar безкоштовно передавати Україні безпілотники, на які громадяни різних держав збирали кошти.

Туреччина, безумовно, має власні стратегічні інтереси.

Чорне море, кримські татари, торгівля, оборонна промисловість і регіональний баланс сил мають значення для Анкари.

Але національні інтереси не виключають принципової позиції.

Коли результат війни був абсолютно невідомим, Туреччина залишалася державою, яка не визнавала анексії Криму та підтримувала територіальну цілісність України.

Це не повинно бути забуто.

Наступний етап — українсько-турецькі системи нового покоління

Сьогодні Україна й Туреччина мають досвід і спроможності, які надзвичайно добре взаємодоповнюються.

Україна накопичила унікальний бойовий досвід використання безпілотників, радіоелектронної боротьби, машинного зору, протидії дронам, розвідки й швидкої модернізації технологій безпосередньо під час війни.

Туреччина створила потужну оборонну промисловість у сфері безпілотних платформ, боєприпасів, електроніки та автономних систем.

Наступним стратегічним кроком може стати спільна розробка оборонних систем зі штучним інтелектом за збереження значущого людського контролю.

Автономна навігація.

Стійкість до засобів РЕБ.

Антидронові технології.

Машинний зір.

Безпілотні морські платформи.

Системи раннього виявлення та захисту.

Україна знає, що реально працює на полі бою.

Туреччина має промислову базу для перетворення такого досвіду на серійні технології.

Ця співпраця може допомогти не лише Україні чи Туреччині, а й державам, які в майбутньому можуть опинитися перед загрозою значно сильнішого агресора.

Але дружба держав має бути відчутною і в кабінеті чиновника

Є ще один вимір стратегічного партнерства.

Дружба не повинна існувати лише між президентами, міністрами та оборонними компаніями.

Вона має бути помітною і в роботі державних установ.

Громадяни Турецької Республіки в Україні не потребують привілеїв.

Вони не повинні отримувати більше прав, ніж інші іноземці або громадяни України.

Але вони мають право розраховувати на:

законність, рівне ставлення, повагу, зрозумілі процедури та державну відповідальність.

Громадяни Туреччини не повинні відчувати в Україні ставлення до себе як до людей другого сорту.

Якщо іноземець стикається з безпідставними затримками, бюрократичною байдужістю, незрозумілими перешкодами або нескінченним перенаправленням між державними органами, спочатку це здається особистою проблемою.

Але якщо такі випадки накопичуються, вони починають руйнувати довіру між суспільствами.

Особливо коли йдеться про громадян держави, яку Україна називає стратегічним партнером.

Дружба потребує взаємності.

Взаємність не означає особливих привілеїв.

Вона означає, що держава, яка очікує солідарності від своїх друзів, повинна особливо уважно стежити за тим, щоб громадяни цих держав отримували в її інституціях законне та гідне ставлення.

Україна не повинна втратити в бюрократії те, що солдати захищають на фронті

Сьогодні ціну війни видно просто на вулицях українських міст.

Молоді військові без рук або ніг пересуваються з протезами та милицями.

Родини ховають своїх дітей.

Тисячі людей живуть із наслідками поранень.

Військові продовжують боротьбу після років виснаження.

Ці люди захищають не лише територію.

Вони захищають принцип:

право має бути сильнішим за грубу силу.

Саме тому боротьба України не закінчується на лінії фронту.

Якщо військовий на передовій бореться проти російського свавілля, а людина в тилу стикається зі свавіллям державної системи, виникає небезпечна суперечність.

Корупція, неформальні місцеві мережі, байдужість чиновників, безвідповідальність і порушення прав — це вже не лише внутрішні адміністративні проблеми.

Під час війни вони стають вразливостями національної безпеки.

Російська пропаганда роками намагається показати Україну слабкою, корумпованою та неспроможною забезпечувати верховенство права.

Завдання українських державних установ — своїми діями спростовувати цю пропаганду.

Не створювати для неї нові аргументи.

Інакше кажучи:

Україна не повинна втратити у власній бюрократії те, що її солдати захищають ціною життя на фронті.

Друге історичне випробування Зеленського

Перше велике випробування Зеленського почалося 24 лютого 2022 року.

Чи залишиться президент у Києві?

Чи вистоїть державна система?

Чи не забуде світ про Україну через кілька тижнів?

Зеленський залишився.

Українська держава вистояла.

Світ не забув.

А його акторський і медійний досвід, який колись вважали слабкістю, став інструментом воєнної дипломатії.

Але друге історичне випробування Зеленського буде не менш важливим.

Яку державу він залишить після війни?

Чи зможе Україна перетворити неймовірну жертовність своїх військових і громадян на сильніші державні інституції?

Чи зможе громадянин України, іноземець або інвестор прийти до поліції, міграційної служби, органу місцевого самоврядування чи суду й бути впевненим, що рішення визначає закон, а не особиста воля чиновника?

Чи зможе Україна ставитися до своїх друзів усередині країни з тією самою повагою, якої вона справедливо очікує від друзів на міжнародній арені?

Саме ці питання визначатимуть історичну спадщину Зеленського.

Ердоган і Туреччина були серед тих, хто підтримував Україну в період, коли результат війни був далеко не очевидним.

Bayraktar став одним із символів тієї ранньої підтримки.

Тепер стратегічне партнерство має перейти на наступний рівень.

Його фундаментом повинні стати чотири принципи:

оборонна співпраця, дипломатична солідарність, технологічне партнерство та взаємна повага в державних інституціях.

Зеленський зумів переконати світ не залишати Україну.

Наступне завдання ще складніше:

зробити так, щоб держава, яку українські герої захистили такою надзвичайною ціною, була всередині такою ж сильною, справедливою та гідною довіри, якою Україна виявилася стійкою на полі бою.

Юсуф Інан

UAPresa.com

Юсуф Інан — журналіст і автор.

Він обіймає посаду головного редактора UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com, SiyasetinSesi.com та Yerelgundem.com і спеціалізується на стратегічному та політичному аналізі подій у Туреччині та світі.