Віра на війні: як релігійні громади долучилися до оборони України

Юсуф Інан | UA Presa

КИЇВ, УКРАЇНА — Повномасштабна війна Росії проти України залучила православні, католицькі, протестантські, мусульманські та юдейські громади до оборони країни — через військову службу, капеланство, волонтерство, евакуацію та гуманітарну допомогу.

Релігійна участь у війні не має єдиної моделі. Представники одних конфесій служать у бойових підрозділах як звичайні військовослужбовці, священнослужителі інших працюють військовими капеланами, а частина громад робить основний акцент на медицині, евакуації, гуманітарній допомозі та підтримці сімей військових.

Окремі релігійні рухи, навпаки, відмовляються від військової служби та носіння зброї з міркувань віри. Тому питання «які релігії воюють?» потребує чіткого розмежування між бойовою службою, військовим капеланством, волонтерством і свідомою відмовою від зброї.

Водночас немає загальнодоступної державної бази, яка б класифікувала всіх загиблих українських військових за віросповіданням. Через це неможливо достовірно встановити повні втрати кожної конфесії серед бійців. Натомість існують дані церков, мусульманських і юдейських організацій, інформація про загиблих капеланів, священнослужителів та окремих військових.

Військове капеланство стало частиною системи оборони

Міністерство оборони України визначає військового капелана як священнослужителя зареєстрованої в Україні релігійної організації, який отримав відповідний мандат і проходить військову службу на офіцерській посаді Служби військового капеланства. Закон також передбачає, що капеланом не може бути представник релігійних структур держави-агресора.

Станом на жовтень 2025 року Державна служба України з етнополітики та свободи совісті повідомляла про 834 видані мандати на капеланську діяльність. Євангельсько-протестантські церкви посіли друге місце за кількістю таких мандатів.

У липні 2026 року в Софії Київській відбувся вже 14-й випуск військових капеланів, які завершили восьмитижневий курс підвищення кваліфікації. Це свідчить, що міжконфесійне капеланство стало не епізодичною волонтерською практикою, а інституційною частиною Сил оборони.

Православні та католики: капелани поруч із військовими і власні втрати

Православна Церква України є одним із найпомітніших учасників військового капеланства. Її священники працювали з військовими ще з початку російської агресії, а після 2022 року частина духовенства загинула внаслідок бойових дій та окупації.

Серед відомих загиблих — священник ПЦУ Максим Козачина, якого російські військові, за даними Інституту релігійної свободи, зупинили на блокпості та вбили у лютому 2022 року. Капелан Ростислав Дударенко загинув 5 березня 2022 року в Ясногородці Київської області.

За узагальненням, наведеним РІСУ з посиланням на Інститут релігійної свободи, серед 67 представників духовенства різних конфесій, убитих російськими силами, вісім належали до ПЦУ. Ця статистика стосується духовенства, а не загальної кількості православних військових, загиблих у ЗСУ.

Українська Греко-Католицька Церква має розвинену традицію військового капеланства ще з 2014 року. Один із її капеланів, отець Ігор Табака, у квітні 2024 року потрапив під обстріл і дістав осколкове поранення. За даними УГКЦ, він багато років працював поруч із військовими та цивільними на Харківщині.

У травні 2026 року УГКЦ повідомила і про смерть захисника Артура Бухвака, сина священника Андрія Бухвака, який обороняв Україну з 2020 року.

Римо-Католицька Церква також представлена в українській системі військового капеланства, однак достовірної окремої загальнонаціональної статистики втрат римо-католиків серед військовослужбовців немає.

Протестанти й адвентисти: від капеланства до евакуації та медицини

Баптисти, п’ятидесятники, євангельські християни та інші протестантські громади створили одну з найрозгалуженіших мереж духовної та гуманітарної підтримки.

ДЕСС у 2025 році зазначала, що євангельсько-протестантські церкви посідають друге місце в Україні за кількістю мандатів військових капеланів. Представники низки протестантських церков отримували також державні відзнаки за служіння у військових підрозділах.

Протестантські громади зазнали й значних втрат. За даними, оприлюдненими РІСУ, серед 67 убитих російськими силами представників духовенства було 12 баптистів і вісім п’ятидесятників.

У лютому 2024 року під час російського удару по Куп’янську загинув п’ятидесятницький пастор Юрій Климко. Його громада повідомляла, що пастор і команда допомагали військовим, сім’ям учасників АТО та жителям міста. На той момент Українська Церква Християн Віри Євангельської заявляла вже про 24 загиблих служителів унаслідок російської агресії.

Церква адвентистів сьомого дня робить сильніший акцент на неозброєному служінні. За її звітом за 2024 рік, понад 160 позаштатних капеланів працювали у шпиталях та інших установах і здійснили понад 1 000 виїздів у зони бойових дій. Близько 2 000 волонтерів забезпечували військових аптечками, медичним транспортом, харчами, теплим одягом та захисними сітками.

Мусульмани: тисячі у війську та окрема Стіна пам’яті

Участь мусульман у військовій обороні України документована особливо чітко.

На офіційному іфтарі у 2024 році тодішній міністр оборони Рустем Умєров заявив, що в лавах Збройних сил України воюють тисячі мусульман. Йдеться не лише про кримських татар, а й про мусульман різного етнічного походження.

У березні 2026 року Президент Володимир Зеленський знову провів іфтар із воїнами-мусульманами та відзначив їх державними нагородами. Офіс Президента наголосив, що мусульмани є частиною спільної сили незалежної України.

Мусульманське військове капеланство почало формуватися ще після 2014 року. ДУМУ «Умма» створило відповідне управління у 2015 році, коли, за словами капелана Хаджимурада Путіліна, у війську з’явилися перші загиблі та поранені мусульмани.

27 серпня 2026 року в Києві відкрили Стіну пам’яті загиблих воїнів-мусульман, які віддали життя за незалежність і територіальну цілісність України. Організатори у своїй молитві прямо використали ісламський термін «шахіди» щодо загиблих захисників.

Це важлива термінологічна деталь: у мусульманському середовищі частина загиблих воїнів розглядається не лише як державні герої, а й через релігійну категорію шахіда. Раніше ДУМУ «Умма» також просило Аллаха прийняти загиблих мусульман, що захищали Україну, як шахідів.

Юдейська громада: військові, поховання і капелани ЗСУ

Юдейські громади України також представлені в обороні — і через військовослужбовців, і через офіційне військове капеланство.

Давид Мільман із київської синагоги Бродського став першим офіційним капеланом-юдеєм Збройних сил України. Він відвідує військові частини й поранених у шпиталях, забезпечує військових кошерною їжею, допомагає з дотриманням релігійних свят та бере участь у похованнях загиблих військових-юдеїв.

У квітні 2026 року київська синагога Бродського приймала православних, греко-католицьких, римо-католицьких, протестантських і мусульманських капеланів. На зустрічі вони знайомилися з юдейською традицією та особливостями служіння релігійним військовослужбовцям. У публікації також згадується юдейський капелан 7-го корпусу ДШВ Яків Синяков.

Серед відомих загиблих військових єврейського походження — Матітьягу-Антон Самборський, прийомний син рабина Моше Реувена Асмана. Він служив у ЗСУ та загинув у боях з російськими силами.

УПЦ: реальні втрати парафій і водночас юридична суперечка

Українська Православна Церква становить найбільш складний для аналізу випадок.

З одного боку, її священнослужителі та віряни також ставали жертвами російських атак. За даними Інституту релігійної свободи, серед 67 убитих представників духовенства 18 належали до УПЦ — це найбільша окрема група в наведеній конфесійній статистиці.

З іншого боку, між УПЦ і державними органами триває принципова суперечка щодо її канонічного зв’язку з Московським патріархатом. У травні 2026 року ДЕСС повторно затвердила висновок релігієзнавчої експертизи про наявність такого зв’язку.

Сама УПЦ не погоджується з такою оцінкою. Її юридичний відділ заявляє, що чинного правового акта, який встановлював би її підпорядкованість Російській Православній Церкві, немає, і критикує висновки ДЕСС.

Тому тут важливо не змішувати два різні питання: реальні втрати духовенства і вірян УПЦ від російської агресії та окрему юридично-канонічну суперечку щодо інституційних зв’язків церковного керівництва.

Свідки Єгови: принципова відмова від зброї

Найчіткіше від більшості інших великих релігійних громад відрізняються Свідки Єгови.

Їхнє віровчення передбачає політичний нейтралітет і відмову від військової служби та носіння зброї незалежно від того, яка держава бере участь у війні. Тому некоректно зараховувати цю конфесію до релігійних організацій, що інституційно підтримують збройну участь у війні.

Водночас члени громади також потерпають від російських обстрілів, переміщення та руйнування культових споруд.

Позиція Свідків Єгови щодо відмови від військової служби спричинила окрему правову дискусію в Україні. У січні 2025 року Віталій Криушенко почав відбувати трирічне ув’язнення за відмову від призову з міркувань совісті; у березні 2026 року організація повідомляла вже про 15 ув’язнених вірян у справах, пов’язаних із відмовою від військової служби. Це позиція самої релігійної організації, яка оскаржує такі рішення як порушення свободи совісті.

Загалом війна показала, що релігійна карта України не зводиться до простого поділу на «тих, хто воює» і «тих, хто не воює».

За даними Інституту релігійної свободи, лише за перші три роки повномасштабної війни російські сили вбили 67 священників, пасторів та інших релігійних діячів, а понад 640 релігійних будівель були пошкоджені або зруйновані.

Ці 67 загиблих не можна автоматично називати військовими втратами: частина була вбита під час окупації, богослужіння, гуманітарної роботи або обстрілів. Так само капелан, який перебуває поруч із військовими на передовій, не тотожний озброєному бійцю.

Саме тому коректна картина виглядає складніше: православні, католики, протестанти, мусульмани та юдеї представлені у ЗСУ й системі капеланства; адвентисти значною мірою зосереджені на духовній, медичній та гуманітарній допомозі; Свідки Єгови дотримуються принципової відмови від військової служби.

Релігійні терміни щодо загиблих також різняться. Мусульманські організації можуть називати полеглого воїна шахідом, християнські громади вживають поняття «загиблий захисник», «герой» або, залежно від богословського контексту, «мученик», а в юдейському середовищі переважає пам’ять про полеглого військового чи захисника.

Для журналістського матеріалу ці поняття доцільно передавати саме як термінологію відповідної релігійної громади, а не застосовувати одне поняття до всіх конфесій.

Головний висновок полягає в іншому: релігійні громади України реагують на одну й ту саму війну по-різному — зброєю, молитвою, капеланським служінням, медициною, евакуацією, гуманітарною допомогою або свідомою відмовою від зброї. Але для значної частини цих спільнот війна стала не абстрактною політичною темою, а досвідом служіння, втрат і особистої відповідальності за майбутнє країни.

UAPresa.com