Чи може Росія послабити Україну зсередини? Нова гібридна війна

Юсуф Інан | UA Presa

Журналіст і письменник | Політичний та стратегічний аналітик

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Росія за понад чотири роки війни не змогла досягти своїх максимальних цілей в Україні лише військовою силою, тоді як друга лінія протистояння дедалі більше проходить через державні інституції, політичну конкуренцію, суспільну довіру та відносини Києва із західними партнерами.

Це не означає, що російська армія перестала бути серйозною військовою загрозою. Москва й надалі контролює приблизно п’яту частину території України та намагається здобувати нові позиції. Однак швидкого політичного краху Києва, на який Росія, схоже, розраховувала 2022 року, не відбулося. Українська держава вистояла, армія отримала величезний бойовий досвід, а війна поступово поширилася й на російську економічну та енергетичну інфраструктуру.

Тому наступний етап протистояння визначатимуть не лише танки, ракети та безпілотники.

Друга лінія фронту після невиконаних військових цілей

Одним із найважливіших стратегічних наслідків російського вторгнення стало те, що частина початкових розрахунків Москви дала протилежний результат.

Фінляндія після повномасштабного вторгнення відмовилася від багаторічної політики військового неприєднання та 2023 року вступила до НАТО. Швеція зробила те саме 2024 року.

Одночасно партнери Росії на пострадянському просторі дедалі частіше демонструють прагнення проводити самостійнішу політику.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв у липні 2026 року в присутності президента Росії Володимира Путіна запропонував заморозити бойові дії та повернутися до переговорів на основі нової «стамбульської формули».

Україна тим часом створила можливості для ударів по цілях далеко в російському тилу. Атаки безпілотників на Московську область та систематичні удари по нафтопереробних заводах показують, що економічна ціна війни для Росії вже не обмежується фронтом в Україні.

І саме тут виникає небезпечніше стратегічне питання:

Якщо Україну не вдалося змусити капітулювати на полі бою, чи можна послабити її зсередини?

Внутрішні тріщини України можуть стати найдешевшою зброєю Москви

Сучасна гібридна війна не вимагає створювати кожну кризу з нуля.

Набагато ефективніше інколи взяти вже наявну проблему й максимально її розширити: перетворити реальну корупційну справу на кризу державності, законний протест — на картину загальнонаціонального повстання, а політичну конкуренцію — на конфлікт, здатний паралізувати управління країною під час війни.

Європейська служба зовнішніх дій у своїх матеріалах про інформаційні маніпуляції описує російські кампанії, спрямовані на підрив підтримки України, зниження довіри до ЄС та поширення наративів про те, що «Україна не хоче миру».

Для цього використовуються фальшиві акаунти, штучно створений контент, маніпулятивні переклади, локальні посередники та соціальні мережі.

Розслідування можливих диверсій у європейських країнах також показують, що гібридна війна не обмежується інформаційним простором.

Тому кожна внутрішня політична суперечка в Україні потенційно набуває для Москви особливої цінності.

Чому протести в Києві важливі для Кремля

Улітку 2026 року Україна пережила один із найсерйозніших внутрішньополітичних конфліктів за час повномасштабної війни.

Звільнення міністра оборони Михайла Федорова спричинило протести в Києві та інших містах. Пізніше Федоров виступив із закликом провести вибори під час війни та заявив про кризу державного управління.

Однак українське законодавство не передбачає проведення загальнонаціональних виборів під час воєнного стану.

Кремль швидко включив цю суперечку у власний політичний наратив. Дмитро Пєсков представив її як доказ розколу української влади. Москва давно просуває тезу про нібито проблему легітимності Володимира Зеленського через відсутність виборів.

Тут необхідно провести дуже чітку межу:

Наявність протестів в Україні не означає, що протестувальниками керує Росія.

Громадяни можуть мати реальні й законні претензії до свого уряду. Критика влади в демократичній державі не є російською операцією.

Реальна стратегічна загроза полягає в іншому: Москва може посилювати справжні суперечки, маніпулювати їхнім змістом і намагатися перетворити політичну дискусію на кризу легітимності держави.

Так само великою помилкою було б оголошувати кожного критика «російським агентом». Це руйнувало б демократичний контроль і створювало саме ту недовіру між суспільством і державою, яка вигідна Москві.

Саміт НАТО в Анкарі показав стратегічну роль Туреччини

Саміт НАТО 7–8 липня 2026 року в Анкарі ще раз показав особливе значення Туреччини у війні Росії проти України.

Президент Володимир Зеленський виступив на оборонно-промисловому форумі НАТО в Анкарі. Туреччина залишається для Києва важливим партнером через Чорне море, кримських татар, оборонну промисловість, обмін полоненими, зернову дипломатію та можливість одночасно підтримувати прямий діалог і з Україною, і з Росією.

Тому події, здатні викликати сильну негативну реакцію щодо України в турецькому суспільстві, особливо чутливі з точки зору гібридної війни.

Місцева бюрократична помилка може залишитися лише місцевою проблемою.

Але якщо її не вирішити належним чином, вона може перетворитися на матеріал для набагато ширшої інформаційної операції.

Приклад Миколаєва: як локальна криза може перетворитися на стратегічний ризик?

У 2026 році в Миколаєві я особисто пережив і задокументував низку подій, пов’язаних із моїми дітьми, процедурами щодо мого перебування в Україні, контактами із СБУ та поліцією, а пізніше — зі спорами щодо майна.

Я виніс ці події в публічний простір разом із документами, які маю у своєму розпорядженні.

Водночас я повинен чітко провести аналітичну межу: моя оцінка того, що такі події можуть бути використані в рамках ширшої російської стратегії гібридної війни, є саме аналізом, а не доведеним твердженням про те, що їх організували російські спецслужби.

Незалежних і загальнодоступних доказів такого прямого зв’язку сьогодні немає.

Однак це не усуває стратегічного ризику.

Ставлення до громадянина Туреччини в Україні може бути перетворене в турецькому інформаційному просторі на значно ширшу тезу:

«Ось як Україна поводиться з турецькими громадянами».

Після цього така історія може бути підсилена проросійськими медіа та мережами в соціальних платформах.

Особиста юридична справа здатна перетворитися спочатку на проблему українсько-турецьких відносин, далі — на дискусію про верховенство права в Україні, а потім — на пропагандистський матеріал для турецької, європейської або натовської аудиторії.

Саме так працює гібридна війна:

Не обов’язково створювати маленький інцидент. Достатньо перетворити вже існуючий інцидент на стратегічну зброю.

Тому бюрократичне свавілля, незаконне рішення поліції або відсутність прозорого пояснення під час війни можуть стати ризиком для національної безпеки.

Що означає перебудова силового блоку Зеленським

Останні зміни у вищому керівництві українських силових структур також потрібно розглядати в цьому контексті.

На початку 2026 року Зеленський замінив керівника СБУ Василя Малюка та призначив тимчасовим главою служби Євгенія Хмару. Влітку відбулися нові зміни в Міністерстві оборони, військовому командуванні та системі національної безпеки.

Ці кадрові рішення не є доказом російського проникнення в українські державні структури.

Але вони показують, що Київ усвідомлює: війною вже неможливо управляти лише як фронтовою військовою операцією.

Україна повинна одночасно забезпечувати військову ефективність, боротися з корупцією, захищати розвідувальні структури, розвивати технологічну перевагу, підтримувати суспільну довіру та зберігати підтримку міжнародних партнерів.

Питання сьогодні полягає не лише в тому, чи має Україна достатньо зброї.

Не менш важливо, чи мають її інституції достатньо довіри.

Найдешевшою перемогою Росії може стати ізоляція Києва

Було б помилкою зводити стратегію Москви лише до захоплення нової української території.

Значно дешевший сценарій перемоги для Росії може виглядати так:

Підірвати довіру українського суспільства до влади.

Зіштовхнути між собою політичні та військові групи.

Роздувати корупційні скандали настільки, щоб західним урядам ставало дедалі важче пояснювати допомогу Україні своїм виборцям.

Постійно ставити під сумнів легітимність Зеленського.

Під час війни посилювати тиск щодо дострокових виборів.

Через локальні конфлікти погіршувати відносини з такими стратегічними партнерами, як Туреччина.

Формувати в Європі переконання, що Україну більше не варто підтримувати.

А потім не перемогти Київ військово, а політично ізолювати його за столом переговорів.

Україна водночас має важливу перевагу — суспільство, яке навіть після років війни зберігає значний рівень стійкості.

Однак перемогти російську гібридну стратегію лише контррозвідувальними операціями неможливо.

Україні необхідно зміцнювати верховенство права, прозоро розслідувати корупцію, захищати права іноземних громадян, не допускати свавілля місцевих поліцейських і силових структур, відрізняти демократичну критику від ворожої діяльності та професійно викривати реальні російські мережі впливу.

Бо кожна помилка української державної системи одночасно є можливістю для Росії.

Незаконне рішення у відділку поліції, свавільна процедура міграційного органу, незрозуміла кадрова перестановка або корупційне звинувачення без відповіді під час війни вже не є лише місцевою проблемою.

Кожен такий випадок може перетворитися на боєприпас інформаційної війни.

Росія поки що не змогла досягти своїх максимальних цілей проти України традиційною військовою силою. Але якщо Москві вдасться налаштувати українські інституції одна проти одної, поглибити недовіру між громадянами й державою та відірвати Київ від міжнародних партнерів, вона може спробувати політичними засобами отримати те, чого не змогла досягти на фронті.

Тому нова лінія фронту проходить не лише через Донбас, Запоріжжя чи Чорне море.

Нова лінія фронту — внутрішня стійкість української держави.

І, можливо, саме це сьогодні одна з найважливіших битв, які Київ повинен виграти.

Юсуф Інан

UAPresa.com

Юсуф Інан — журналіст і автор.

Він обіймає посаду головного редактора UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com, SiyasetinSesi.com та Yerelgundem.com і спеціалізується на стратегічному та політичному аналізі подій у Туреччині та світі.