Мекканський пакт: роль Туреччини в новій архітектурі безпеки регіону

Юсуф Інан | UA Presa

Журналіст і автор | політичний та стратегічний аналітик

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Підписана в Мецці угода Туреччини, Саудівської Аравії та Пакистану створює новий механізм колективного стримування, здатний вплинути на баланс сил на Близькому Сході та на ширшу мережу безпекових зв’язків, що вже охоплює Україну.

За домовленістю збройний напад на одну з трьох держав вважатиметься нападом на всіх учасників. Офіційна турецька сторона визначає пакт як оборонний механізм, який не спрямований проти конкретної країни та не суперечить чинним зобов’язанням Туреччини в НАТО. Угода також передбачає поглиблення співпраці в оборонній промисловості, військовій підготовці та технологіях.

Особливість конструкції полягає у поєднанні різних ресурсів. Туреччина має одну з найбільших армій НАТО і значний оборонно-промисловий потенціал; Пакистан є ядерною державою; Саудівська Аравія має вагомі фінансові та військові ресурси й займає центральне місце у безпеці Перської затоки. При цьому оприлюднені положення не створюють автоматичної спільної ядерної парасольки й не визначають наперед конкретну військову відповідь на кожен можливий напад.

Іранський фактор підвищив значення пакту, але не був його єдиною причиною

Час підписання угоди привертає особливу увагу. Напередодні Саудівська Аравія оцінювала ризик атак на цивільну та економічну інфраструктуру з боку пов’язаних з Іраном сил. Регіон уже переживав ракетні й безпілотні удари, які безпосередньо впливали на енергетичну та транспортну безпеку Перської затоки.

Однак з погляду політичної науки важливо відокремлювати часову послідовність від причинності. Пакт не був створений за кілька днів у відповідь на одну конкретну іранську заяву. За даними Reuters, робота над завершенням тристоронньої домовленості тривала два роки і вісім місяців.

Отже, регіональна ескалація не пояснює виникнення угоди повністю, але робить її функцію значно очевиднішою: три держави формалізували механізм, покликаний збільшити потенційну ціну агресії проти будь-якого учасника.

Так само немає підтверджених даних, що Іран безпосередньо погрожував Каабі, Мецці чи Медині. Тому коректніше говорити не про «пакт для захисту Кааби від Ірану», а про підвищення рівня стримування навколо Саудівської Аравії — суверенної держави, на території якої розташовані дві головні святині ісламу.

Для Туреччини нова угода розширює мережу безпекових зв’язків

Мекканський пакт не означає виходу Туреччини із західної системи безпеки.

Анкара залишається членом НАТО, водночас беручи участь у додатковому механізмі колективної оборони з двома регіональними партнерами. Турецька сторона прямо заявила, що новий формат не замінює існуючих союзів.

У теорії міжнародних відносин таку ситуацію доцільніше описувати не як «поворот від Заходу» і не як доказ прагнення до регіонального лідерства, а як диверсифікацію безпекових зв’язків.

Мекканська угода об’єктивно розширює кількість інституційних форматів, у яких Туреччина може координувати оборонну політику. Це може збільшувати її дипломатичну та військово-політичну вагу, але такий результат залежатиме від того, наскільки глибоко сам пакт буде реалізований.

Водночас зростання кількості зобов’язань створює й потенційні труднощі. У разі майбутньої кризи сторонам доведеться визначати формат допомоги шляхом консультацій; автоматичне направлення військ у кожному випадку публічно не передбачене.

Мекка додає історичної символіки, але не змінює правову природу пакту

Місце підписання документа має окреме політичне значення.

Мекка є головним сакральним центром ісламу, тому проведена там церемонія неминуче створює символічний вимір, якого не мала б аналогічна зустріч у звичайному дипломатичному центрі.

Для турецького суспільства цей символізм перетинається з османською історичною пам’яттю. Енциклопедія ісламу TDV зазначає, що після переходу Хіджазу під османську владу султан Селім I прийняв титул «Хадім аль-Харамайн» — «Слуга двох святинь», а османська система передбачала матеріальну підтримку населення Мекки й Медини та особливу увагу до цих міст.

Іншим елементом турецької історичної пам’яті залишається Фахреддін-паша, відомий обороною Медини наприкінці османського періоду.

Проте ці історичні паралелі потрібно трактувати саме як політичну пам’ять і символічний контекст, а не як доказ особливих сучасних прав Туреччини щодо Мекки або Медини.

Саудівська Аравія є суверенною державою, а Мекканський пакт — рівноправною тристоронньою угодою. Саме така відмінність дозволяє використовувати історичну пам’ять в аналізі без перетворення її на політичну претензію.

Для України пакт важливий через уже існуючі зв’язки з Анкарою та Ер-Ріядом

Для Києва нова конструкція має практичне значення.

У березні 2026 року Міністерства оборони України та Саудівської Аравії підписали домовленість про оборонну співпрацю, яка створює основу для майбутніх контрактів, технологічних проєктів та інвестицій. Українські військові експерти також працювали в Саудівській Аравії над питаннями протидії повітряним загрозам, насамперед безпілотникам.

Президент Володимир Зеленський заявляв, що український досвід протидії балістичним ракетам і дронам може бути корисним Саудівській Аравії, тоді як можливості королівства також становлять інтерес для України.

Окремо у квітні Україна і Туреччина обговорили поглиблення безпекової співпраці та реалізацію спільних проєктів у сфері оборонної промисловості.

Таким чином, Україна вже має практичні оборонні відносини з двома з трьох учасників нового пакту.

Це не робить Київ частиною Мекканської угоди. Але означає, що трансформація системи безпеки Перської затоки вже не є для України віддаленим регіональним процесом.

Російсько-іранський фактор додає українського виміру

Для України важливо також те, що регіональна безпека дедалі більше пов’язана з технологіями, які стали ключовими у російсько-українській війні: дронами, ракетами, системами перехоплення та захистом критичної інфраструктури.

Україна прямо пропонує партнерам у Перській затоці свій накопичений бойовий досвід протидії таким загрозам. Київ уже розглядає оборонну співпрацю з державами Близького Сходу як двосторонній обмін можливостями, а не лише як отримання допомоги.

Водночас було б перебільшенням називати Мекканський пакт антиросійським союзом. Угода цього не декларує, а її головною сферою є безпека трьох безпосередніх учасників.

Для України значення радше непряме: якщо Туреччина, Саудівська Аравія та Пакистан розширять співпрацю у протидроновій обороні, протиракетних системах, захисті інфраструктури та оборонному виробництві, можуть виникнути нові технологічні й промислові мережі, до яких Київ уже має практичні канали доступу через двосторонні відносини.

Реальну вагу угоди визначить інституціоналізація

Найважливіше питання зараз полягає не в тому, як назвати новий пакт, а в тому, що саме буде створено після церемонії підписання.

Вже оголошено про формування комітету міністрів і генерального секретаріату, який працюватиме в Саудівській Аравії. Конкретні оперативні механізми мають визначатися на наступних етапах.

Можливі три основні сценарії.

Перший — пакт залишиться переважно політичною декларацією стримування, доповненою навчаннями та оборонною співпрацею.

Другий — він перетвориться на постійний мінілateralний механізм із координацією військового планування, розвідданих, логістики, протиповітряної оборони та оборонного виробництва.

Третій — формат розшириться на інші держави. Єгипет уже називається серед потенційних майбутніх учасників після врегулювання окремих технічних питань.

Розширення водночас може посилити класичну дилему безпеки: оборонний крок одних держав інші актори можуть сприймати як формування блоку проти них. Тому довгострокова стабільність залежатиме не лише від військової сили механізму, а й від прозорості його цілей та збереження дипломатичних каналів.

Підсумково Мекканський пакт ще не дає підстав говорити про виникнення нового «ісламського НАТО» або про беззаперечне домінування будь-якої з трьох держав.

Більш обґрунтований висновок полягає в іншому: Туреччина, Саудівська Аравія та Пакистан створили інституційну основу, яка потенційно може збільшити їхню спільну оборонну й дипломатичну вагу та зробити регіональну систему безпеки менш залежною від одного зовнішнього центру.

Для Туреччини це може означати більшу вагу в регіональних безпекових механізмах, але не автоматичне лідерство. Для Саудівської Аравії — ширшу систему стримування навколо власної території та критичної інфраструктури. Для Пакистану — більш помітну присутність у близькосхідній системі безпеки.

Для України головний висновок полягає в тому, що дві держави, з якими Київ уже розвиває конкретні оборонні відносини, тепер пов’язані новим механізмом колективного стримування. На тлі поширення ракетно-дронових загроз це робить майбутню архітектуру безпеки Близького Сходу значно ближчою до українських стратегічних інтересів, ніж могло здаватися раніше.

Юсуф Інан

UAPresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.