Вихід Росії лежить через справедливий мир у Туреччині

Юсуф Інан
Журналіст | Політичний і стратегічний аналітик

Повернення Росією теми можливих мирних переговорів з Україною в Туреччині слід читати як запізнілу, але важливу ознаку того, що Володимир Путін шукає вихід із цієї безглуздої війни.

Напавши на Україну, Росія зробила не лише військову, а й історичну та стратегічну помилку. Ця війна не принесла Москві перемоги. Навпаки, вона наблизила НАТО до російських кордонів, остаточно віддалила український народ від Росії та серйозно підірвала довіру до Москви в навколишніх регіонах.

Сьогодні розмова про можливий мирний майданчик у Туреччині є для Кремля не просто дипломатичним варіантом. Це шанс для Росії відійти від краю прірви.

Чи є турецький майданчик спробою обійти Захід?

На перший погляд, бажання Росії винести мирні переговори в Туреччину демонструє дипломатичну вагу Анкари. Але за цим вибором може стояти значно глибший стратегічний розрахунок.

Коли Москва сідає за стіл переговорів безпосередньо із Заходом, вона стикається із санкціями, розширенням НАТО, питаннями воєнних злочинів і жорстким політичним тиском. Туреччина є іншим каналом. Анкара є членом НАТО, але водночас залишається однією з небагатьох столиць, які здатні прямо говорити з Москвою.

Саме тому Росія може шукати через Туреччину більш контрольований, гнучкий і менш тисковий дипломатичний простір, замість того щоб обмежувати себе західноцентричною переговорною рамкою.

Однак цей майданчик не має служити для прикриття російської помилки. Він має стати шляхом до її виправлення. Стіл, який може бути створений у Туреччині, не повинен послаблювати суверенітет України. Він має відкрити шлях до справедливого і тривалого миру.

Історичною помилкою Росії стало вторгнення в Україну

Адміністрація Путіна, вторгнувшись в Україну, прораховувала не лише території. Вона зруйнувала власний історичний простір впливу.

Між українським і російським народами існували глибокі історичні, культурні та родинні зв’язки. Історії двох народів були тісно переплетені. Але війна перетворила ці зв’язки на кривавий розлом. Москва хотіла здобути Україну, але в результаті повністю втратила українське суспільство.

Ще важливіше те, що війна, яку Росія почала під гаслами “безпеки”, не зменшила загрози для самої Росії. Вона їх збільшила. НАТО підійшло до російської географії ближче, ніж будь-коли раніше. Європейські країни перебудували свою оборонну політику. Довіра до Москви в країнах навколо Росії похитнулася.

Ця війна не дала Росії жодного реального здобутку. Навпаки, Росія виснажила свою армію, вдарила по власній економіці, звузила дипломатичний простір і пошкодила свій історичний образ.

Реалізм Трампа має стати прикладом для Путіна

Нещодавнє завершення гострого протистояння між США та Іраном дипломатичною домовленістю показало, що великі держави можуть знаходити вихід навіть із небезпечних криз.

Вашингтон побачив вартість продовження військового конфлікту і ризик розширення регіональної пожежі. Замість того щоб дозволити кризі поглиблюватися, адміністрація Трампа обрала переговори та шлях до деескалації. Такий реалістичний підхід показав: завершення дедалі дорожчого конфлікту — це не слабкість, а прояв державного розуму.

Путін також має діяти з таким самим реалізмом. Лідер, який вийшов із системи безпеки, не може не бачити важкої ціни на полі бою і масштабу стратегічної втрати.

Чим довше триває війна, тим очевиднішим стає не російське стримування, а російський глухий кут. Москві потрібні не нові фронти, а справедливий шлях повернення до дипломатії.

Назва цього шляху — мирний стіл у Туреччині.

Крим відкрив глибоку рану в тюркському світі

Наполягання Росії на Криму поглиблює не лише кризу з Україною. Воно також зсередини підточує відносини Москви з тюркським світом.

Крим і до окупації був регіоном, де Росія мала серйозні можливості впливу в Чорному морі. Але окупація не перетворила Крим ані на реальний здобуток для Росії, ані на джерело стабільності для українського народу.

Порушення прав, тиск і загрози ідентичності, з якими стикаються кримські татари, звучать не лише в Україні. Цей біль чути також у тюркському та ісламському світі.

Сьогодні в Казахстані, Узбекистані, Туркменістані та інших тюркських республіках змінюється ставлення до Росії. Дискусії щодо алфавіту, мовна політика, культурні орієнтації та зовнішньополітичні вибори дедалі виразніше показують віддалення від Москви.

Якщо Росія цього не бачить, вона перебуває в стратегічній сліпоті. Якщо бачить — не повинна опиратися миру.

Китайська стратегія має стати уроком для Росії

Перед Росією стоїть приклад Китаю.

Китай не витрачає сили на чужі війни так, як це робить Росія. Він вибудовує довгострокову стратегію, яка робить світову економіку дедалі більш залежною від китайського виробництва, торгівлі, технологій і логістики.

Росія ж через війну опинилася на межі втрати одного зі своїх найсильніших козирів — енергетичного ринку.

Європа роками була одним із головних клієнтів російських енергоресурсів. Війна прискорила процес розриву цієї залежності. Москва втратила за столами енергетики, торгівлі та дипломатії те, що, як їй здавалося, вона могла здобути танками.

Китай продає світові товари. Росія намагалася продавати світові страх. Але у XXI столітті довготривала сила будується не лише на військовій потужності. Вона також потребує економіки, технологій, довіри та стратегічного терпіння.

Сирія і криза російської надійності

Однією з найбільших репутаційних втрат Росії стала також Сирія.

Москва роками вважалася головним покровителем сирійського режиму. Але руйнування Сирії та відволікання Росії на війну проти України поставили під сумнів надійність московських гарантій для союзників.

Тепер від Вірменії до Центральної Азії, від Кавказу до тюркського світу дедалі частіше звучить питання: наскільки надійною є російська гарантія?

Це не лише геополітичний відступ. Це психологічне розхитування. Держави йдуть не тільки з сильними. Вони йдуть із тими, кому можуть довіряти. Росія думала, що демонструє силу війною проти України, але в очах багатьох партнерів втратила довіру.

Мир для Росії буде не поразкою, а порятунком

Якщо Росія сьогодні вийде з окупованих територій і підпише справедливий мир, визнавши суверенітет України, це не буде поразкою для Москви. Це буде історичним порятунком.

Путіну, безумовно, буде нелегко пояснити це всередині країни. Але продовження війни коштуватиме набагато дорожче.

Росія не повинна обмежитися лише відходом. Вона має взяти участь у відновленні українських міст, які були зруйновані внаслідок цієї війни. Це може стати для Москви шансом хоча б частково відновити образ, який вона повністю втратила в очах українського народу.

Мирний стіл має обговорювати не лише припинення вогню. Він має обговорювати і відбудову. Сторона, яка почала руйнування, має історичний обов’язок брати участь у відновленні зруйнованого.

Ердоган, Зеленський і Путін мають сісти за стіл у Туреччині

Зустріч у Туреччині між президентом Реджепом Таїпом Ердоганом, президентом України Володимиром Зеленським і президентом Росії Володимиром Путіним може створити шанс закрити одну з найбільших криз сучасності.

Туреччина в цьому процесі є не лише господарем. Вона є балансуючим актором. Анкара може говорити з Росією, зберігає відносини з Україною, безпосередньо зацікавлена в безпеці Чорного моря і підтримує контакт із Заходом.

Але мир не може бути нав’язаним рішенням, яке послаблює волю України. Мир має ґрунтуватися на суверенітеті України, її територіальній цілісності, безпекових потребах і відшкодуванні руйнувань, спричинених війною.

Останнє слово: Росія може відновитися через мир

Перед Путіним стоять два шляхи.

Перший — наполягати на помилці й занурювати Росію в ще глибшу кризу, яка залишить її більш самотньою в Криму, на Кавказі, у Центральній Азії та в тюркському світі.

Другий — підписати справедливий мир у Туреччині, завершити важкий тягар окупації і почати повертати Росію до статусу надійного актора.

Ця війна нічого не дала Росії. Але мир ще може дати їй майбутнє.

Справедливий стіл у Туреччині — це не лише двері порятунку для України. Це також двері порятунку для Росії.

Юсуф Інан

www.uapresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.