Умеров і Центральна Азія: чи з’явився новий канал миру для України?

 Юсуф Інан | UA Presa

КИЇВ, УКРАЇНА — Посилення консультативного формату п’яти держав Центральної Азії та Азербайджану саме по собі не здатне завершити російсько-українську війну, однак може створити новий незахідний канал політичного тиску і посередництва щодо Москви.

Водночас призначення головного українського переговорника Рустема Умерова на нову розвідувальну посаду додає цьому сценарію окремого виміру. Reuters 3 серпня повідомив, що Президент Володимир Зеленський призначив Умерова керівником Служби зовнішньої розвідки, водночас він має продовжувати керувати мирним переговорним напрямом.

Наразі немає підтверджених даних, що Київ уже доручив Умерову окрему мирну місію в Казахстані, Узбекистані чи Азербайджані. Тому такий розвиток подій слід розглядати як стратегічну можливість, а не як уже затверджений дипломатичний план.

Йдеться про п’ять держав Центральної Азії та Азербайджан

Передусім важливо правильно визначити новий формат.

Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан і Туркменістан є п’ятьма державами Центральної Азії. Азербайджан географічно належить до Південного Кавказу.

У листопаді 2025 року на сьомій Консультативній зустрічі глав держав Центральної Азії в Ташкенті лідери одностайно погодили повноправну участь Азербайджану у форматі. Тоді ж було ухвалено Концепцію регіональної безпеки та стабільності Центральної Азії й каталог безпекових ризиків на 2026–2028 роки.

Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв прямо заявив, що приєднання Азербайджану має створити міцний міст між Центральною Азією та Південним Кавказом і посилити стратегічну взаємопов’язаність двох регіонів.

Наступна, восьма консультативна зустріч глав держав Центральної Азії та Азербайджану запланована на 8 жовтня 2026 року в Авазі, Туркменістан.

Отже, це вже не разовий політичний жест, а формат, який поступово набуває інституційних рис.

Чому голос Центральної Азії для Москви відрізняється від голосу Заходу

Потенційний вплив Центральної Азії на мирний процес визначається не військовою потужністю регіону, а характером його відносин із Росією.

Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан десятиліттями перебували в єдиному радянському політичному й економічному просторі. Після здобуття незалежності вони зберегли значні торговельні, транспортні, трудові та безпекові зв’язки з Москвою.

Саме тому спільний заклик цих держав до припинення війни було б складніше представити російській аудиторії виключно як чергову ініціативу НАТО, ЄС або США.

Найбільш показовий приклад уже з’явився.

25 липня 2026 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, перебуваючи поруч із Володимиром Путіним у російському Омську, запропонував заморозити бойові дії та повернутися до переговорів за оновленою «стамбульською формулою». Reuters повідомив, що Москва поставилася до цієї ідеї скептично і повторила власні умови завершення війни.

Цей епізод показує межі впливу Астани, але водночас демонструє важливу зміну: один із найближчих регіональних партнерів Москви вже публічно говорить про необхідність зупинки війни.

Що змінить спільна позиція шести президентів

Окрема заява Казахстану і спільна позиція п’яти центральноазійських держав та Азербайджану — це політично різні речі.

Якщо Астана, Ташкент, Бішкек, Душанбе, Ашгабат і Баку колись погодять спільну формулу щодо України, Москва отримає сигнал уже не від одного партнера, а від цілого регіонального середовища.

Для Кремля це створило б незручну ситуацію.

Росія зацікавлена в:

• стабільних торговельних маршрутах через Центральну Азію;
• трудовій міграції;
• співпраці в галузі безпеки;
• транспортних коридорах до Китаю та Південної Азії;
• політичному впливі на пострадянському просторі.

Саме тому Кремль, найімовірніше, намагався б уникнути відкритої конфронтації з усіма державами регіону одночасно.

Найреалістичніша реакція Москви на колективну мирну ініціативу могла б складатися з двох рівнів: жорсткого публічного відстоювання власних умов і водночас активної двосторонньої дипломатії з кожною столицею окремо, щоб не допустити формування єдиного фронту.

Це аналітичний сценарій, а не підтверджений план Кремля.

Умеров має незвичний зв’язок із Центральною Азією

Рустем Умеров у цьому контексті є особливо цікавою фігурою.

За офіційною біографією Ради національної безпеки і оборони України, Умеров народився 19 квітня 1982 року в Узбекистані в родині депортованих кримських татар. У дев’ять років разом із сім’єю він повернувся до Криму. Понад 20 років Умеров був радником лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва та представляв питання деокупації Криму на міжнародному рівні.

До цього він очолював Фонд державного майна, був міністром оборони та секретарем РНБО, а також став однією з ключових фігур української переговорної команди.

22 липня Зеленський проводив розмову з представниками президента США Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером разом із переговорною групою, до якої входили Умеров, Кирило Буданов і Сергій Кислиця. Основною темою було пожвавлення дипломатії та наближення миру.

Поєднання кримськотатарського походження, народження в Узбекистані, переговорного досвіду та нової ролі у зовнішній розвідці робить Умерова потенційно придатним для контактів із державами Центральної Азії.

Але його біографічний зв’язок із регіоном не означає автоматичного політичного впливу на Ташкент, Астану чи інші столиці.

Чи може з’явитися маршрут Київ—Астана—Ташкент—Баку

Якщо Україна вирішить розширювати незахідний дипломатичний напрям, найбільш логічними пунктами можуть стати Казахстан, Узбекистан та Азербайджан.

Казахстан уже фактично відкрив тему припинення вогню через заяву Токаєва.

Узбекистан має дедалі більшу політичну вагу в Центральній Азії та відіграє важливу роль у формуванні нового консультативного механізму. Крім того, саме там народився Умеров.

Азербайджан має окреме значення через прямий діалог із Києвом і Москвою.

У квітні Зеленський здійснив свій перший під час війни візит до Азербайджану. Під час переговорів з Ільхамом Алієвим сторони обговорювали безпеку, енергетику та оборонну співпрацю і взаємно підтвердили підтримку територіальної цілісності одна одної.

6 травня президенти знову провели телефонну розмову. Зеленський тоді наголосив, що Київ працює не лише над українсько-азербайджанськими відносинами, але й над взаємодією з іншими країнами регіону заради більшої безпеки та стабільності.

Це ще не доказ існування спільної мирної ініціативи. Проте дипломатична інфраструктура для таких контактів уже існує.

Чи погодиться Путін на тиск із «власного» регіону

Термін «власний регіон» щодо Центральної Азії потребує обережності: ці країни є незалежними державами і проводять власну багатовекторну зовнішню політику.

Проте для російського політичного сприйняття пострадянський простір традиційно має особливе стратегічне значення.

Саме тому скоординований заклик до миру з Астани, Ташкента, Баку, Бішкека, Душанбе та Ашгабата мав би для Кремля іншу політичну вагу, ніж аналогічна заява західних столиць.

Чи змусило б це Путіна припинити війну? Саме по собі — ні.

Рішення Москви залежатиме передусім від військової ситуації, економічної ціни війни, санкцій, відносин із США, позиції Китаю та умов можливих домовленостей щодо територій і безпеки.

Проте такий регіональний тиск міг би позбавити Кремль частини аргументу про те, що вимоги припинення війни походять виключно від Заходу.

Це і є головна потенційна цінність Центральної Азії.

Новий формат може стати не посередником, а «мостом»

Найреалістичніша роль Центральної Азії та Азербайджану — не замінити США, Європу чи Туреччину в переговорному процесі.

Їхня перевага може полягати в іншому: вони зберігають діалог із Москвою, водночас не приєднавшись до російської війни проти України.

Тому цей формат може стати:

• каналом передачі позицій між Києвом і Москвою;
• майданчиком для неформальних консультацій;
• джерелом спільних закликів до припинення вогню;
• потенційним місцем для гуманітарних переговорів;
• партнером у питаннях обміну полоненими;
• додатковим дипломатичним каналом щодо гарантій безпеки.

Наступною важливою датою стане 8 жовтня 2026 року, коли в туркменській Авазі мають зустрітися глави держав Центральної Азії та Азербайджану.

Якщо українська дипломатія до того часу активізує контакти з Астаною, Ташкентом або Баку, питання війни може отримати значно помітніше місце в регіональному порядку денному.

Наразі немає доказів, що Умеров уже отримав окремий мандат на такий напрям. Але сукупність трьох процесів — інституціоналізація формату Центральна Азія–Азербайджан, публічна мирна позиція Токаєва та збереження Умеровим ключової ролі в українських переговорах — створює дипломатичне вікно, якого раніше практично не було.

UAPresa.com