Теза Пауля Віттека: як газа пояснює піднесення Османської держави

Ahmet Taş | UA Presa

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Перетворення невеликого Османського бейліку на одну з найбільших імперій світу Пауль Віттек пояснював насамперед ідеологією гази та діяльністю прикордонних воїнів-газі, однак ця концепція згодом стала предметом серйозних історіографічних суперечок.

Турецький правник і дослідник Халіл Турханли у своїй статті, опублікованій у Karar, розглянув погляди Віттека на ранню історію Османів. На думку австрійського історика, саме прикордонне середовище, військова мобілізація та ідея боротьби за розширення мусульманських територій стали головними рушіями османської експансії.

Водночас інші дослідники, зокрема Фуат Кьопрю, заперечували спробу пояснити виникнення та зростання Османської держави одним чинником і наголошували на економічних, політичних, демографічних та соціальних умовах Анатолії.

Хто такий Пауль Віттек

Пауль Віттек був одним із найвпливовіших європейських дослідників ранньої історії Османської держави.

Він навчався тюркології у Віденському університеті, а згодом присвятив значну частину академічної діяльності дослідженню османської історії та турецької мови.

Після приходу нацистів до влади Віттек залишив Центральну Європу, спочатку переїхавши до Брюсселя, а після німецького вторгнення до Бельгії — до Великої Британії.

У Лондоні він викладав турецьку мову та османську історію і сформулював концепцію, яка згодом отримала назву «теорія гази».

Його лекції про походження Османської держави були зібрані в окрему працю. Саме ця концепція протягом десятиліть значною мірою визначала західну дискусію про те, як невелике прикордонне князівство змогло перетворитися на імперію.

Що означає теорія гази Віттека

У центрі концепції Віттека стояло поняття гази — військової боротьби на мусульманському прикордонні, якій він надавав виразного релігійного змісту.

Османський бейлік сформувався наприкінці XIII століття на північно-західному прикордонні Анатолії, поруч із візантійськими територіями.

На думку Віттека, саме це географічне положення створило середовище для постійних військових походів.

Османські правителі залучали до себе воїнів, які брали участь у набігах і завоюваннях. Успішні походи приносили нові землі, здобич і політичний престиж, а це, своєю чергою, приваблювало нових учасників.

Таким чином, газа в моделі Віттека була не просто релігійним поняттям, а механізмом мобілізації, легітимації влади та територіального розширення.

Саме цей механізм, на його думку, перетворив Османів на надзвичайно динамічну військово-політичну силу.

Чому важливими стали Ахмеді та Бурсинський напис

Одним із ключових аргументів Віттека був напис, датований 1337 роком, пов’язаний з Орханом-беєм.

У ньому османського правителя характеризували як «газі, сина газі». Для Віттека це було свідченням того, що рання династія вже пов’язувала власну політичну ідентичність із культурою гази.

Іншим важливим джерелом стала поема «Іскендернаме» Ахмеді.

У цьому творі ранні османські правителі представлені як газі, а їхні військові дії описуються у релігійно-моральній рамці.

Віттек використав ці тексти як доказ того, що ідеологія гази була не пізнішою вигадкою, а важливою частиною османської політичної культури.

Однак саме інтерпретація цих джерел згодом стала одним із головних предметів критики його теорії. Дослідники почали ставити питання, наскільки пізніші літературні тексти точно відображають політичні мотиви найперших Османів.

Галліполі відкрило Османам шлях на Балкани

Важливим переломним моментом османського розширення стало закріплення на європейському березі.

У середині XIV століття османські сили під командуванням Сулеймана-паші, сина Орхана-бея, закріпилися в Галліполі.

Після цього місто стало стратегічним плацдармом для подальших походів у Фракію та на Балкани.

З погляду теорії Віттека, розширення в Румелії створювало новий простір для діяльності газі, збільшувало воєнні ресурси династії та дозволяло залучати нові сили.

Османська експансія значно прискорилася, а в наступні покоління бейлік перетворився на велику регіональну державу.

Одним із найважливіших етапів цього процесу стало завоювання Константинополя 1453 року султаном Мехмедом II, після якого імперський характер Османської держави став ще виразнішим.

Газа була пов’язана і з ширшим моральним середовищем

У дискусії про ранніх Османів важливим є також поняття футувва.

Ця традиція в ісламському світі пов’язувалася з такими моральними якостями, як щедрість, допомога іншим, самопожертва, солідарність і дотримання етичних норм.

У різних регіонах Анатолії принципи футувви були пов’язані з ремісничими й торговельними об’єднаннями.

Газі також могли сприйматися не лише як воїни, а як учасники певного морально-релігійного порядку.

У Турханли наголошується, що Віттек звертав увагу навіть на можливі паралелі між культурою анатолійських газі та європейським лицарством.

Проте раннє османське прикордоння було складнішим за просту схему протистояння двох релігійних блоків. Тут існували торговельні контакти, політичні союзи, переходи між різними військовими угрупованнями та прагматичні домовленості.

Фуат Кьопрю не погоджувався з поясненням одним чинником

Одним із найважливіших опонентів спрощеного трактування теорії гази був турецький історик Мехмет Фуат Кьопрю.

Він не заперечував значення газі для ранньої Османської держави, але вважав, що її становлення неможливо пояснити лише релігійною військовою ідеологією.

На думку Кьопрю, необхідно враховувати ширший контекст Анатолії XIII–XIV століть.

Йшлося про міграцію тюркменських груп, спадщину Сельджуцької держави, діяльність релігійних і ремісничих організацій, політичну слабкість сусідніх держав, економічні можливості прикордоння та демографічні зміни.

Отже, основна відмінність між двома підходами полягала не в тому, чи існувала газа, а в тому, наскільки великою була її роль у поясненні османського успіху.

Для Віттека вона була центральною рушійною силою. Для Кьопрю — лише одним із багатьох взаємопов’язаних факторів.

Чому теорія Віттека залишається важливою

Упродовж значної частини XX століття теорія Пауля Віттека була одним із головних пояснень виникнення Османської держави в західній історіографії.

Пізніше вона зазнала серйозної критики.

Дослідники звернули увагу на те, що поняття «газа» в середньовічній Анатолії могло мати ширше й гнучкіше значення, ніж просто «священна війна».

Крім того, османська експансія відбувалася в умовах складної системи союзів, економічних інтересів, переселень населення, внутрішніх криз Візантії та політичної конкуренції між анатолійськими бейліками.

Тому сучасна дискусія дедалі менше зводиться до питання «була газа чи ні».

Головним стало інше питання: яке місце ідеологія гази займала серед багатьох факторів, що сприяли становленню Османської держави.

Саме тому концепція Віттека, навіть попри численні заперечення, не втратила історіографічного значення. Вона залишається відправною точкою для дискусії про те, як невеликий прикордонний бейлік зміг за кілька століть перетворитися на імперію, що проіснувала приблизно шість століть.

UAPresa.com