Вимушений відхід Зеленського з посади може посилити позиції Москви

Юсуф Інан | UA Presa
Журналіст, письменник | політичний і стратегічний аналітик

МИКОЛАЇВ, УКРАЇНА — Примусове політичне усунення Володимира Зеленського під зовнішнім тиском може послабити переговорні позиції Києва й дати Москві більше простору для нав’язування територіальних поступок.

Мої друзі-журналісти й політики в Туреччині, а також українські журналісти, політики, посадовці та звичайні громадяни часто ставлять мені те саме запитання: «Що ви думаєте про Зеленського?»

Ті, хто знає мене в журналістських і політичних колах Туреччини, знають і те, що я відкрито кажу те, що вважаю правдою. Моя відповідь чітка. Зеленського можна критикувати. Його помилки можна обговорювати. Його дії як лідера під час війни можна ставити під сумнів. Але усунення його під зовнішнім тиском, перш ніж буде гарантовано дотримання конституційного ладу України та створено безпечні умови для демократичних процедур, не відповідало б інтересам України.

Головне питання стосується не лише особистості Зеленського. Воно полягає в іншому: кого Росія хоче послабити, щоб отримати більше важелів впливу за столом мирних переговорів?

Зеленський став символом національного спротиву України

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року, Зеленський став більше ніж політичним лідером. Як президент, він став символом національного спротиву України.

У перші дні повномасштабної війни багато хто очікував падіння Києва, краху української держави та виїзду уряду з країни. Рішення Зеленського залишитися в Україні змінило психологічний перебіг війни. Сигнал був чітким: українська держава тримається, президент залишається у своїй країні, а народ не залишився сам.

Значення цього символу не слід недооцінювати. Результат війни залежить не лише від зброї, лінії фронту та військової тактики. Лідерство, моральний дух, довіра суспільства та здатність донести до світу правильне послання також мають вирішальне значення.

Комунікаційні здібності Зеленського допомогли Україні донести свою позицію до світу. Він утримував увагу західної громадськості, європейських суспільств, міжнародних інституцій і багатьох світових лідерів на боротьбі України. Це дипломатичне досягнення було настільки ж важливим, як і спротив на полі бою.

Україну не слід змушувати на власному досвіді з’ясовувати, що означатиме втрата цього символу на найвразливішому етапі війни.

Критика є правомірною, але тиск — інша річ

Захищати Зеленського на цьому етапі не означає вважати його бездоганним.

Втома від війни є реальною. Стратегічні рішення на фронті можна ставити під сумнів. До звинувачень у корупції слід ставитися серйозно. Використання західної допомоги, прозорість державних інституцій та обґрунтованість військових і дипломатичних рішень мають залишатися предметом пильного суспільного контролю.

У демократичній державі лідерам ставлять запитання, а уряди підзвітні суспільству. Навіть під час війни прозорість, верховенство права та моральні засади суспільного життя необхідно захищати настільки, наскільки це можливо.

Але правомірна демократична критика та примусове політичне усунення під зовнішнім тиском — не одне й те саме.

Коли війна триває, частина країни перебуває під окупацією, мільйони людей були змушені залишити свої домівки, а Росія прагне розпочати переговори із сильніших позицій, криза політичного керівництва може безпосередньо вплинути на співвідношення сил на мирних переговорах.

Саме тому це питання не можна зводити до того, чи «має Зеленський залишитися, чи піти». Головне питання полягає в іншому: чи відбудеться зміна керівництва відповідно до конституційного ладу України та вільного волевиявлення її народу, чи під тиском, який підриває послідовність переговорної політики держави під час війни?

Дискусія про вибори в Україні має правову основу

Відтермінування виборів в Україні не слід подавати як суто особистий вибір Зеленського.

Українське законодавство про воєнний стан забороняє проведення загальнодержавних виборів під час його дії. Стаття 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» забороняє проведення президентських, парламентських і місцевих виборів, доки діє воєнний стан. Конституція України також передбачає, що президент виконує свої повноваження до вступу на посаду новообраного президента, а дострокове припинення повноважень можливе в разі відставки, нездатності виконувати їх за станом здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту або смерті.

Цей правовий контекст має значення.

Звісно, вибори в Україні зрештою мають відбутися. Жоден демократичний лідер не повинен бути звільнений від відповідальності перед виборцями. Але вибори під обстрілами, коли мільйони людей були змушені залишити свої домівки, військові перебувають на фронті, а частина країни — під окупацією, порушували б серйозні питання щодо безпеки, участі громадян і легітимності.

За повідомленням Reuters, 11 жовтня 2026 року Зеленський заявив, що Україна може організувати вибори, якщо Росія погодиться на 60-денне повне припинення вогню. Ця заява важлива, оскільки розмежовує політичний принцип проведення виборів і правові та безпекові умови, необхідні для їх проведення.

Припинення вогню не розв’язало б автоматично всіх проблем. Але воно могло б відкрити шлях до політичного процесу, який відповідає Конституції та заслуговує на довіру, якщо питання безпеки, доступу виборців до голосування та правових умов будуть належним чином врегульовані.

Москва хоче слабший Київ за столом мирних переговорів

Мета Росії полягає не лише в просуванні на полі бою. Москва також прагне отримати важелі впливу за столом переговорів.

Якщо Україну представляє керівництво, віддане принципу територіальної цілісності й не готове перетворювати Крим та окуповані регіони на розмінну монету, завдання Росії ускладнюється. Послаблення такого керівництва могло б стати дипломатичним здобутком Москви.

Мир, якого хоче Росія, може відрізнятися від справедливого миру, якого прагне Україна. Справедливий мир має ґрунтуватися на вільному волевиявленні України, надійних гарантіях безпеки та принципі юридичного невизнання насильницьких анексій. Москва може віддавати перевагу формулі, за якої фактична окупація стає прийнятною нормою, прагнення України до членства в НАТО та ЄС обмежуються, а територіальні втрати подаються як «реальність».

Припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту та юридичне визнання суверенітету Росії над окупованими територіями — не одне й те саме. Тимчасові домовленості для припинення кровопролиття можуть обговорюватися. Але перетворення окупації на визнаний суверенітет було б принципово іншою справою.

Саме тому Україні потрібна стійкість не лише на полі бою, а й у політиці та дипломатії.

Усунення Зеленського під тиском могло б створити враження, що з’явиться поступливіший партнер для переговорів. Саме таку психологічну та дипломатичну можливість Москва вітала б.

Позиція Туреччини щодо Криму має регіональну вагу

Це питання має і регіональний вимір. Позиція Туреччини та роль президента Реджепа Таїпа Ердогана в її обстоюванні мають значення.

Туреччина не визнала анексію Криму. У своїй офіційній заяві від 16 березня 2026 року Міністерство закордонних справ Туреччини знову наголосило, що країна не визнає фактичної ситуації в Криму та підтримує незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Це водночас позиція, на якій наголошує Ердоган, і складова інституційної лінії турецької зовнішньої політики. Це розмежування важливе. Політику Туреччини щодо Криму не слід зводити лише до позиції одного лідера, але й роль Ердогана в обстоюванні цього принципу під час війни не варто ігнорувати.

Туреччина відіграє важливу роль у підтриманні балансу сил у Чорному морі, дипломатичних зусиллях щодо зернового коридору, обмінах полоненими, енергетичній безпеці та кримськотатарському питанні. Її підтримка територіальної цілісності України зміцнює цей принцип у Чорноморському регіоні.

Москві було б вигідно послабити тих, хто виступає проти територіальних поступок, а також інституції, що обстоюють цю позицію. Це не означає, що кожна внутрішня дискусія в Туреччині чи Україні керується ззовні. Але це означає, що внутрішня нестабільність у ключових державах регіону може впливати на ширший дипломатичний баланс.

Економічна вразливість може обмежувати дипломатичний вплив

В оцінках економічних криз слід бути обережними. Без конкретних доказів, документів і переконливих даних було б неправильно подавати будь-яку фінансову кризу як операцію зовнішніх сил.

Те, що певна сторона отримує вигоду від подій, не означає, що саме вона їх спричинила.

Водночас економічна вразливість може обмежувати дипломатичний вплив. Коли довіра учасників ринку слабшає, уряди можуть мати менше простору для маневру. Внутрішній економічний тиск здатний обмежувати гнучкість зовнішньої політики, особливо під час критично важливих переговорів.

У період, коли Росія прагне врегулювання, вигідного для її територіальних цілей, економічна та інституційна стійкість держав Чорноморського регіону має значення. Сильні інституції, прозорі ринки та суспільна довіра — це не лише внутрішні питання; вони також зміцнюють дипломатичну незалежність.

Трамп не повинен будувати мир через послаблення України

Президент США Дональд Трамп заявляв, що хоче завершити війну в Україні. Це смілива заява. Але мир не можна будувати, послаблюючи український спротив або підриваючи конституційний лад України.

Врегулювання, нав’язане без вільної згоди України, ризикує законсервувати конфлікт замість того, щоб його розв’язати. Припинення вогню не можна трактувати як юридичне визнання анексій, а надійні гарантії безпеки є необхідною умовою тривалого миру.

Це розмежування має вирішальне значення. Тимчасове припинення вогню, контрольована пауза в атаках або система безпекових умов для проведення виборів можуть бути правомірними предметами переговорів. Але примус України до визнання територіальних втрат, прийняття політичної слабкості чи відмови від власного майбутнього під тиском не забезпечить стійкого миру.

Завданням Трампа має бути не персональний тиск на Зеленського. Воно має полягати в тому, щоб змусити Путіна погодитися на реальне припинення вогню та справедливий переговорний процес.

Безпечний політичний процес не обов’язково має чекати на узгодження кожної деталі остаточного мирного договору. Але він має бути законним, безпечним і таким, що заслуговує на довіру. Інакше навіть риторика «демократії» може стати інструментом тиску під час війни.

Не слід забувати про внесок Порошенка

Захищати Зеленського не означає ігнорувати інших патріотично налаштованих діячів України.

Внесок Петра Порошенка в цей період також заслуговує на визнання. Хоча я критикував його з багатьох питань, під час війни Порошенко підтримував українських військових та український народ. Interfax-Ukraine 21 липня 2026 року повідомило, що Порошенко передав українським військовим підрозділам дрони та інше обладнання, посилаючись на його публічне повідомлення про передачу допомоги.

Сьогодні Україна має мислити ширше за давнє політичне суперництво між Зеленським і Порошенком. Саме цього вимагає державницьке мислення.

Під час війни національна єдність важливіша за особисте суперництво. Україні потрібне не руйнівне зведення рахунків між лідерами, а спільна позиція щодо територіальної цілісності, незалежності та безперервності функціонування держави.

Питання не в культі особи, а в державницькому мисленні

Йдеться не про те, щоб ідеалізувати Зеленського. І не про те, щоб вважати Ердогана недосяжним для критики. І тим паче не про те, щоб ставити окремих осіб вище за державу.

Йдеться про державницьке мислення, конституційну легітимність і безперервність роботи інституцій.

Україна має втілити волю до спротиву, яку Зеленський уособлює під час війни, у сильних інституціях, верховенстві права, доброчесному врядуванні та національній єдності. Політики приходять і йдуть, а інституції залишаються.

Але якщо цей перехід відбудеться на найвразливішому етапі війни, під зовнішнім тиском і на умовах, вигідних Москві, Україна не стане сильнішою. Вона зазнає потрясіння.

Зеленський одного дня може залишити посаду. Як і кожен демократичний лідер, він підзвітний народові та зобов’язаний дотримуватися Конституції. Але будь-який перехід влади має відбуватися відповідно до конституційного ладу України, у межах правових механізмів і на основі вільного волевиявлення українського народу за безпечних умов.

Якщо українські виборці за безпечних і законних умов оберуть політичні зміни через втому від війни, економічні труднощі чи невдоволення керівництвом, це не буде проблемою. Це буде демократією. Проблема виникне тоді, коли зовнішні сили скористаються цими обставинами, щоб примусово нав’язати політичний результат, вигідний Москві.

Якщо Зеленський залишить посаду після встановлення стійкого припинення вогню, з дотриманням Конституції та в межах безпечного демократичного процесу, це буде рішення України. Але якщо його примусять піти до створення таких умов, це може зашкодити не лише Україні, а й Європі та безпеці Чорноморського регіону.

Сьогодні необхідно поставити таке запитання: кому вигідно, якщо конституційний лад України буде послаблено, послідовність її переговорної політики — порушено, а тих, хто захищає її територіальну цілісність, усунуть під тиском?

Відповідь знову приводить нас до того самого висновку: такий сценарій створює ризик посилення позицій Москви.

Юсуф Інан

UAPresa.com