Чи перетворюється Мекканський пакт на регіональну угоду про ненапад?

Ахмет Таш | UA Presa

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Стратегічний аналітик доктор Осман Газі Кандемір вважає, що переговори 26 жовтня в Тегерані можуть перетворити Мекканську угоду про спільну оборону з антиіранського блоку на регіональний механізм ненападу.

У статті для Independent Türkçe Кандемір зазначив, що угоду, підписану Туреччиною, Саудівською Аравією та Пакистаном 7 серпня 2026 року, спочатку розглядали переважно як структуру, створену для стримування Ірану. На його думку, зустріч у Тегерані суттєво змінила таке трактування.

Кандемір припускає, що подальша доля Мекканського пакту залежатиме від розвитку контактів між Туреччиною, Саудівською Аравією, Пакистаном та Іраном. У разі розширення пакт може стати механізмом, покликаним не допустити перетворення регіонального військового суперництва на прямий конфлікт.

Спочатку пакт вважали союзом проти Ірану

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, саудівський наслідний принц Мухаммед бін Салман і прем’єр-міністр Пакистану Шахбаз Шаріф підписали Мекканську угоду про спільну оборону 7 серпня 2026 року.

Кандемір зазначив, що від початку угоду широко трактували як союз, спрямований проти Ірану. Однією з причин такого сприйняття він назвав ракетні удари та атаки безпілотниками по території Саудівської Аравії з боку підтримуваних Іраном хуситів.

Положення, за яким збройний напад на одного учасника має розглядатися як напад на всіх, також сприймали як зобов’язання щодо колективної оборони, покликане стримати Тегеран.

Аналітик визнав, що таке трактування мало підстави з огляду на регіональну ситуацію. Водночас він вважає, що визначення пакту виключно як антиіранського військового союзу не враховує його можливого ширшого призначення.

Кандемір нагадав, що засновники пакту від початку заявляли: структура не спрямована проти конкретної країни та залишається відкритою для нових учасників, готових дотримуватися її принципів.

Зустріч у Тегерані змінила початкове трактування

За словами Кандеміра, у зустрічі 26 жовтня в Тегерані взяли участь міністр оборони Саудівської Аравії принц Халід бін Салман, начальник Генерального штабу Пакистану фельдмаршал Асім Мунір і голова Національної розвідувальної організації Туреччини Ібрагім Калин.

Вони зустрілися з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном, міністром закордонних справ Аббасом Арагчі та секретарем Вищої ради національної безпеки Мохсеном Резаї. Кандемір також звернув увагу, що переговори відбулися за день до виборів в Ізраїлі.

Пезешкіан заявив про підтримку домовленостей, здатних зміцнити регіональну безпеку. Речник Міністерства закордонних справ Ірану Есмаїл Багаї назвав зустріч можливим першим кроком до створення механізмів безпеки, заснованих на інтересах країн регіону.

На думку Кандеміра, ці переговори свідчать, що Мекканський пакт не обов’язково слід розглядати як закриту оборонну структуру, спрямовану проти Ірану.

Якщо Тегеран у майбутньому приєднається до пакту, він може взяти на себе зобов’язання не нападати на інших учасників. У разі порушення такої умови Іран заздалегідь погоджуватиметься з можливістю спільної відповіді.

Офіційного плану вступу Ірану або графіка розширення пакту сторони не оприлюднювали. Оцінка Кандеміра стосується можливостей, які, на його думку, створює тегеранський діалог.

Від колективної оборони до механізму ненападу

Кандемір вважає, що Мекканський пакт не слід оцінювати лише як механізм спільної відповіді на зовнішню агресію. На його думку, він може перетворитися на домовленість, яка зобов’язуватиме учасників утримуватися від нападів один на одного.

Можливе членство Ірану означало б прийняття Тегераном зобов’язання не атакувати інші держави-учасниці протягом передбаченого угодою десятирічного періоду. Порушення цієї умови могло б спричинити колективну реакцію.

Аналітик порівняв такий сценарій із Гельсінським заключним актом 1975 року. Цей документ не припинив протистояння між НАТО та Варшавським договором, однак закріпив принципи незастосування сили та непорушності кордонів.

За оцінкою Кандеміра, такі правила забезпечили Європі певну передбачуваність, не усунувши суперництва між двома блоками. Мекканський пакт може розвиватися в подібному напрямку — керувати ворожістю, а не намагатися знищити визначеного противника.

Це порівняння є аналітичним прогнозом автора. Учасники пакту не оголошували про укладення нової угоди про ненапад і не підтверджували запрошення Ірану до структури.

Чому Туреччина, Саудівська Аравія та Іран зацікавлені у стабільності

Кандемір назвав Туреччину та Саудівську Аравію країнами, які безпосередньо відчули наслідки тривалих регіональних воєн.

За його словами, протягом останніх 40 років Туреччина заплатила за конфлікти від Іраку до Сирії міграцією, тероризмом і втратою ринків. Тому регіональна стабільність має для Анкари одночасно безпекове та економічне значення.

Саудівська Аравія реалізує програму наслідного принца Мухаммеда бін Салмана «Бачення 2030», спрямовану на зменшення залежності від нафти та залучення інвестицій у туризм і технології.

«Капітал не надходить у зону війни».

Кандемір вважає, що економічну трансформацію Саудівської Аравії буде важко продовжувати в умовах ракетних ударів і постійної загрози конфлікту.

Іран, за його оцінкою, також потребує стабільності після десятиліть життя в умовах війни або її загрози. Для держави, яка перебуває під санкціями та спрямовує значні ресурси на оборону, регіональний механізм ненападу міг би створити додатковий простір для економічного й політичного маневру.

Членство Туреччини в НАТО та партнерські відносини Пакистану з Вашингтоном можуть зробити цей дипломатичний канал особливо важливим для Тегерана, зазначив Кандемір.

Він також припустив, що в разі прийняття пропозиції, переданої до Тегерана Асімом Муніром, країни Мекканського пакту разом із Катаром могли б виступити гарантами. Офіційного підтвердження такого механізму не наведено.

Єгипет може стати наступним випробуванням для розширення

Кандемір вважає Єгипет одним із ключових рубежів у разі розширення пакту. Водночас він звернув увагу на економічні та стратегічні обмеження, які можуть звужувати можливості Каїра.

За його оцінкою, Єгипет залежить від американської військової допомоги, програм Міжнародного валютного фонду та капіталу країн Перської затоки. Скорочення руху в Червоному морі через атаки хуситів також негативно вплинуло на доходи Суецького каналу.

Така залежність обмежує простір для дій Єгипту, але водночас показує, чому країна може стати одним із головних отримувачів переваг від регіональної стабільності.

Сирію, Ліван і Йорданію Кандемір також назвав державами, яким необхідне стабільніше регіональне середовище. Він згадав відновлення сирійської держави, економічні проблеми та питання «Хезболли» в Лівані, а також навантаження на Йорданію через біженців.

На думку аналітика, приєднання цих країн могло б у коротко- та середньостроковій перспективі послабити напруження, створити умови для розвитку й сприяти припиненню кровопролиття.

Водночас учасники пакту не оголошували офіційного плану розширення, який передбачав би вступ Єгипту, Сирії, Лівану або Йорданії.

Нове регіональне рівняння для Ізраїлю та США

Кандемір припустив, що найбільше занепокоєння можливе зближення учасників пакту з Іраном може викликати в Ізраїлю.

За його словами, ізраїльські медіа від початку намагалися представити домовленість як структуру, що залишиться лише на папері. Він згадав публікацію Jerusalem Post, у якій наголошувалося на відсутності колективної реакції після удару безпілотника хуситів по нафтопереробному об’єкту Aramco в Джизані через два дні після підписання пакту.

На думку Кандеміра, зустріч у Тегерані порушила інше питання: як можливе послаблення конфлікту між сунітськими країнами та шиїтським Іраном вплине на ізраїльську політику безпеки.

Позицію Вашингтона аналітик назвав складнішою. Він зазначив, що Трамп говорив про наближення часу ухвалення рішення щодо Ірану та входив у проміжні вибори 3 листопада зі слабкою підтримкою громадськості.

Кандемір також послався на заяву Тома Баррака в Досі 20 жовтня. За його словами, модель «нафта в обмін на безпеку» більше не відповідає потребам США, а Вашингтон підтримує регіональні ініціативи на кшталт Мекканського пакту.

Водночас автор припустив, що перетворення Близького Сходу на стабільніший регіон може знизити значення відносин, заснованих на продажі зброї, військових базах і гарантіях захисту.

Кандемір підсумував, що ситуація не дає підстав ані для надмірного оптимізму, ані для повного песимізму. Недовіра залишається глибокою, однак зустріч у Тегерані, на його думку, показала здатність країн регіону безпосередньо обговорювати власні проблеми безпеки.

UAPresa.com