Мати написала листа синові, який не дожив до 28-річчя десять днів

Юсуф Інан | UA Presa

МИКОЛАЇВ, УКРАЇНА — Українська мати написала листа померлому синові, якого називає Ромашкою: за її словами, він не дожив до свого 28-річчя лише десять днів, а замість святкових обіймів вона готується прийти до його могили.

У зверненні до сина жінка згадує його доброту, любов до людей і тварин та описує, як переживає день, коли він мав би святкувати народження. Особисті спогади й невимовлені слова складаються в лист про втрату дитини та любов, яка залишається після її смерті.

Повного імені сина, місця проживання родини та обставин смерті в цьому зверненні немає. Вік і десять днів до народження — ті часові орієнтири, які називає сама авторка. Її розповідь зосереджена на тому, що вона пам’ятає про сина і що хотіла б сказати йому тепер.

Десять днів до дня народження

На початку листа мати повідомляє, що синові мало виповнитися 28 років. Він не дожив до цієї дати десять днів. Цей короткий проміжок вона згадує двічі, пояснюючи, як близько був день, у який хотіла обійняти й привітати свою дитину.

Жінка пише, що замість обіймів і поцілунків стоятиме біля могили, дивитиметься на фотографію сина та вітатиме його крізь сльози. День народження в її зверненні пов’язаний із болісним усвідомленням: повернення додому, усмішки й зустрічі, на які вона чекала, вже не буде.

Яким мати запам’ятала сина

У листі жінка звертається до сина пестливими іменами — Ромашка та Ромчик. Вона описує його як добру, щиру й світлу людину, у серці якої вистачало любові до людей, тварин і всього живого.

Поруч із цими спогадами — думки про майбутнє, яке не здійснилося. За словами матері, син мав ще жити, мріяти, радіти кожному дню, побачити багато нового та зробити багато доброго. Вона згадує і любов, яку він іще міг подарувати цьому світові. Так у зверненні постають і його характер, і материнські сподівання.

Життя довкола триває

Окремий фрагмент листа присвячений тому, як мати сприймає звичний світ після смерті сина. Вона пише про сонце, яке продовжує сходити, хмари, що пливуть небом, і життя, яке триває навколо.

Ці буденні картини для неї пов’язані з болем через передчасну втрату. Особливо тяжкою у зверненні є думка про те, що сонце, яке мало зігрівати сина, тепер освітлює його могилу. Через цей образ жінка передає власне відчуття світу, у якому все рухається далі, а життя її дитини вже обірвалося.

Невимовлені слова та бажання обійняти

Мати розповідає, що в її серці залишилося багато невимовлених слів і любові, яку вона вже не може передати синові під час зустрічі. У листі вона знову й знову повертається до бажання хоча б на мить пригорнути його, поцілувати та сказати, як сильно любить.

Жінка пише, що віддала б усе за такі обійми. Натомість описує порожні руки, сльози й серце, яке назавжди залишилося із сином. Ці слова продовжують звернення безпосередньо до нього: мати називає його своїм серденьком, сином і дитинкою.

Любов, яка залишається

Дивлячись у небо, мати хоче вірити, що за хмарами синові світло й спокійно, що його оберігають янголи й він відчуває її любов. Вона висловлює цю надію як частину особистого звернення до своєї дитини.

Привітання з днем народження з’являється у зверненні кілька разів. Спочатку мати уявляє, як промовлятиме його біля могили, а згодом знову звертається до Ромашки з цими словами. Навіть описуючи неможливість зустрічі, вона продовжує говорити до сина.

Наприкінці листа жінка знову говорить, що любить сина, і обіцяє любити його, доки битиметься її серце. Нижче подаємо повний текст материнського звернення зі збереженням авторських слів і пунктуації.

Оригінальний лист матері

Синочку мій, Ромашка…

Сьогодні тобі мало виповнитися 28…

Ти не дожив до свого дня народження всього десять днів, мій рідний… Лише десять днів — і замість маминих обіймів та поцілунків я стоятиму біля твоєї могили, дивитимуся на твоє фото й крізь сльози шепотітиму: «З днем народження, мій сину…»

Як же боляче, Ромчику, як нестерпно боляче усвідомлювати, що ти вже не переступиш поріг рідного дому, не усміхнешся мені, не обіймеш своїми руками… Ти ж мав ще жити й жити, мріяти, радіти кожному дню. Ти мав іще стільки всього побачити, стільки доброго зробити, стільки любові подарувати цьому світові…

Ти був таким добрим, таким щирим і світлим, мій хлопчику. У твоєму серці вистачало любові до людей, до тварин, до всього живого. І тепер мені так боляче думати, що сонце й далі сходить, хмари пливуть небом, життя навколо триває… А для тебе воно обірвалося так рано. І те сонце, яке мало б зігрівати тебе, тепер світить на твою могилу, де спочиває моя найдорожча дитина…

Сину мій, якби ж ти знав, скільки невимовлених слів залишилося в маминому серці, скільки любові, яку нікуди подіти, скільки сліз, які не можуть повернути тебе додому. Я дивлюся в небо й хочу вірити, що десь за хмарами тобі світло й спокійно, що янголи оберігають тебе, а ти відчуваєш, як сильно тебе любить твоя мама.

З днем народження, мій Ромашка…

Моє серденько, мій сину, моя дитинко… Якби можна було хоч на мить пригорнути тебе до себе, поцілувати й прошепотіти, як сильно я тебе люблю… Я б віддала все на світі за ті обійми. Та сьогодні мої руки порожні, мої очі повні сліз, а моє серце навіки залишилося з тобою.

Люблю тебе, мій хлопчику. За межами неба, за межами часу, крізь усі сльози й біль — люблю. І любитиму стільки, скільки битиметься моє материнське серце.

Юсуф Інан

UAPresa.com