Російський напис на могилі воїна в Україні викликав мовну суперечку

Юсуф Інан | UA Presa

КРОПИВНИЦЬКИЙ, УКРАЇНА — Російський напис на могилі добровольця Івана Петухова, який загинув, захищаючи Україну, спричинив суперечку між родинами полеглих воїнів, поки міська влада готує уточнення правил для Алеї пам’яті.

Для матері загиблого напис зберігає мову, якою син говорив удома та під час служби. Для іншої матері, яка втратила на війні доньку, російська мова на спільному військовому меморіалі пов’язана з болем, завданим вторгненням Росії. Ця історія показує, як війна змінила значення мови в публічному просторі, не змінивши минулого людей, для яких вона була рідною.

Як виникла суперечка на Алеї пам’яті

Пам’ятник Іванові Петухову встановили на Алеї пам’яті Далекосхідного кладовища у Кропивницькому. Як повідомило Суспільне, написи російською помітила Інга Дуднік, коли прийшла відвідати могилу своєї доньки Ольги Мельстер, яка загинула на війні. Дуднік входить до робочої групи з облаштування Алеї.

За її словами, пам’ятник Петухову — єдиний із російськомовним написом у секторі, де розташовано близько 860 могил. Дуднік вважає, що на спільній території військових поховань має діяти єдиний стандарт оформлення, зокрема щодо мови написів. Вона пояснює свою позицію тим, що для родин, які втратили близьких через російську агресію, такий напис може бути болісним.

Мати Івана, Елла Петухова, розповіла Суспільному, що обрала російську свідомо. Її син говорив цією мовою в родині та, за її словами, продовжував користуватися нею серед побратимів. Для матері напис є частиною пам’яті про нього, а не знаком підтримки Росії.

Тому йдеться про дві різні відповіді на одне важке запитання: чи повинна родина мати змогу вшанувати сина мовою його повсякденного життя, коли могила розташована на спільному військовому меморіалі? Обидві матері говорять після втрати дитини. Жодна з них не ставить під сумнів те, що Петухов захищав Україну.

Ким був Іван Петухов

Іван Петухов народився 1991 року в Жовтих Водах на Дніпропетровщині. Згодом його родина переїхала до Кропивницького. До повномасштабного вторгнення він здобув освіту й працював на Інгульській шахті.

За розповіддю матері, 27 лютого 2022 року, через три дні після початку повномасштабного вторгнення, Іван добровільно вирішив долучитися до оборони країни. Родина дізналася про його рішення вже після того, як він пішов записуватися на службу.

Елла Петухова наголошує: син був російськомовним українцем і водночас свідомо захищав суверенітет України. Вона розповіла, що під час служби він не вважав мову визначальною для довіри між побратимами. Важливішим було те, чи може людина поруч допомогти іншій і захистити її.

Його біографія суперечить припущенню, що мова спілкування автоматично визначає політичну прихильність. На початку вторгнення президент Росії Володимир Путін представляв дії своєї держави як захист людей в Україні. Петухов, який говорив російською, зробив власний вибір: став на захист України від російського вторгнення.

Саме тому для його матері напис на могилі має принципове значення. Вона хоче, щоб люди бачили: серед тих, хто добровільно пішов обороняти Україну й загинув за неї, були також російськомовні громадяни.

Чому інші родини виступають за українські написи

Позиція Інги Дуднік стосується насамперед Алеї пам’яті як спільного місця вшанування. Вона вважає, що встановлені там пам’ятники повинні відповідати однаковим правилам. Її заперечення пов’язане і з власною втратою: на цій самій Алеї похована її донька Ольга.

Суспільне поговорило й з іншими близькими загиблих. Ірина Наточий, чий чоловік Максим похований на Алеї, розповіла, що в цивільному житті він говорив російською, але під час військової служби користувався українською. Жанна Ліпченко, яка втратила сина Фарида, сказала, що розуміє біль родини Петухових, однак підтримує спільні правила для військових поховань і написи державною мовою.

Ці свідчення показують, що погляди родин не поділяються за простою ознакою «україномовні проти російськомовних». Серед близьких тих, хто хоче бачити на Алеї українські написи, також є люди, чиї загиблі родичі розмовляли російською. Вони розрізняють мову приватного життя людини та мову спільного меморіалу.

Елла Петухова проводить іншу межу: навіть на Алеї вона хоче зберегти особистий голос сина. Пошук рішення потребуватиме врахування обох обставин — призначення меморіалу та права родини говорити про близьку людину такою, якою вона її пам’ятає.

Як війна змінила ставлення до російської мови

До повномасштабного вторгнення російська була поширена в повсякденному житті багатьох українців, особливо в частині південних і східних регіонів. Водночас твердження, що нею розмовляли всі, було б неточним: українська залишалася державною мовою і мовою щоденного спілкування багатьох родин по всій країні.

Дані Київського міжнародного інституту соціології свідчать про зміни після вторгнення. Частка опитаних, які сказали, що вдома переважно говорять російською, зменшилася з 25% у 2020 році до 13% у 2025 році. Частка тих, хто повідомив про спілкування вдома українською, зросла з 52% до 63%.

Дослідники застерігають, що порівняння має обмеження. Пізніші опитування не охоплювали людей, які залишалися на окупованих територіях, де російська мова була поширеною. Проте результати вказують на зміну мовних звичок і на посилення значення української мови для багатьох громадян.

В опитуванні 2026 року 65% респондентів підтримали усунення російської мови з офіційного спілкування на всій території України. Це питання стосувалося її офіційного статусу, а не заборони приватних розмов російською.

Саме розмежування приватного й публічного використання мови є важливим для ситуації у Кропивницькому. Родинна пам’ять про мову Івана Петухова та правила оформлення міської Алеї пам’яті пов’язані між собою, але не є тотожними питаннями.

Що відомо про правила для військових поховань

Представниця Уповноваженого із захисту державної мови Єлизавета Сачура пояснила Суспільному, що написи на надгробках меморіальних військових кладовищ, які облаштовують і утримують коштом місцевих бюджетів, мають бути українською. За її словами, інша ситуація — з надгробками на звичайних кладовищах, які родини замовляють власним коштом.

Для випадку в Кропивницькому має значення статус Алеї пам’яті та порядок встановлення конкретного пам’ятника. Міська влада підготувала проєкт змін до Положення про Алею. У ньому прямо передбачено, що всі написи на лицьовому та зворотному боках намогильних споруд повинні бути державною мовою. Проєкт також уточнює вимоги до матеріалів і вигляду пам’ятників.

Це поки що проєкт, а не ухвалене рішення. Не визначено і того, яке рішення буде прийнято щодо вже встановленого пам’ятника Іванові Петухову. Інга Дуднік підготувала звернення з проханням перевірити обставини його встановлення та встановити зрозумілі правила для Алеї. Міська влада повідомляла про намір отримати роз’яснення щодо застосування мовних вимог.

Як вшанувати різні життєві історії в одному просторі

Історія Івана Петухова не вкладається в уявлення, що російськомовні українці потребували «захисту» від Росії. Він говорив російською та добровільно став захищати Україну. Його мати прагне зберегти цю частину його історії.

Для Інги Дуднік російський напис на Алеї нагадує про війну, у якій загинула її донька. Її вимога щодо української мови на спільному меморіалі також походить із досвіду втрати. Одна й та сама мова тому означає для двох матерів різне: пам’ять про сина і біль, пов’язаний із вторгненням.

Цей випадок не дає підстав стверджувати, що всі українці однаково ставляться до російської мови. Він показує, наскільки війна змінила її сприйняття в публічному просторі. Рішення Кропивницького стосуватиметься написів на пам’ятниках, але водночас відповідатиме на ширше запитання: як на спільній Алеї пам’яті вшановувати людей із різним мовним досвідом, які захищали одну державу.

UAPresa.com