FT: Зеленський не підтримав неофіційний мирний план щодо Криму й Донбасу

Ахмет Таш | UA Presa

КИЇВ, УКРАЇНА — Президент України Володимир Зеленський не підтримав неофіційну мирну пропозицію, яка передбачала визнання російського контролю над Кримом, повідомляє Financial Times; ініціатива посередників не завершилася домовленістю.

Ішлося не про узгоджену мирну угоду й не про офіційний план, прийнятий Україною, Росією та США. Проєкт підготували люди, які намагалися налагодити канал зв’язку між сторонами. В обмін на відведення російських військ зі значної частини територій, окупованих після початку повномасштабного вторгнення, він передбачав територіальні поступки України та гарантії безпеки для Києва. Розповідь про те, як на документ реагували лідери, значною мірою ґрунтується на свідченнях учасників ініціативи.

Хто брав участь у неофіційній ініціативі

Financial Times називає серед учасників американського юриста Річарда Конна, інвестиційного банкіра Боба Форесмана, Маттіаса Варніга та українського кінопродюсера Олександра Роднянського. Варніг багато років підтримував особисті зв’язки з президентом Росії Володимиром Путіним. Роднянського вважали людиною, яка могла звернутися до українського керівництва.

Спочатку учасників контактів непокоїла можливість подальшої ескалації війни. Неофіційний канал почав формуватися восени 2022 року, коли особливо гостро обговорювали ризик застосування ядерної зброї. Згодом група почала з’ясовувати, чи можливе ширше врегулювання, і готувати умови, які сподівалася представити Москві та Києву.

Важливо розрізняти контакти цих людей і офіційну дипломатію. Знайомство з посадовцями саме собою не надає повноважень вести переговори від імені держави. З матеріалу Financial Times не випливає, що Вашингтон затвердив підготовлений групою проєкт як політику США. Обговорення між посередниками також не означало, що Україна й Росія погодили спільний текст.

Що пропонували щодо Криму та Донбасу

За даними Financial Times, проєкт передбачав відведення російських військ зі значної частини територій, захоплених під час повномасштабного вторгнення і згодом оголошених Москвою анексованими. Запропоноване територіальне врегулювання загалом залишало б під російським контролем Крим і частини Донбасу, які Росія контролювала до лютого 2022 року.

Натомість Україна мала б визнати російський контроль над Кримом і забезпечити Росії вільний прохід сухопутним маршрутом до півострова. Пропозиція також передбачала гарантії безпеки Україні з боку країн НАТО, які мали б сприяти дотриманню припинення вогню. Росія та США окремо обговорювали б власні домовленості у сфері безпеки.

Ці положення були пропозиціями, а не погодженими умовами. Визнання російського контролю над Кримом було поступкою, якої вимагав проєкт; підписаного документа, що підтверджував би згоду Києва, немає. Так само пункт про прохід сухопутним маршрутом сам по собі не означає, що вся територія вздовж нього мала перейти під російський суверенітет.

Запропоновані гарантії порушували ще одне питання: який саме захист отримала б Україна, якби бойові дії відновилися? У матеріалі йдеться про можливу роль країн НАТО, але не про схвалену ними обов’язкову угоду. Між гарантією, яку обговорюють посередники, і зобов’язанням держав, що мають її забезпечити, є суттєва різниця.

Позицію Путіна передавав посередник

Варніг і Роднянський намагалися передати проєкт Москві та Києву для ознайомлення лідерів. Як повідомляє Financial Times, Варніг згодом розповів групі, що Путін вивчив документ і був готовий обговорювати запропоновану лінію розмежування. За словами Варніга, російський президент заперечував проти вступу України до НАТО, але допускав обговорення її членства в Європейському Союзі та іншого формату гарантій безпеки.

Це переказ Варнігом позиції Путіна. Він не означає, що Кремль офіційно прийняв проєкт або погодився з усіма його умовами. Після цих контактів угоди між Росією та Україною не було укладено.

Financial Times також описує різні оцінки готовності Москви до врегулювання. Варніг вважав, що його спілкування з Путіним відкривало можливість для переговорів. Деякі колишні американські посадовці, з якими спілкувалося видання, сумнівалися, що Путін справді прагнув компромісу зі значущими поступками. Через цю розбіжність неможливо впевнено стверджувати, що ініціатива могла завершити війну.

Чому Київ не підтримав проєкт

За інформацією Financial Times, Роднянський намагався представити пропозицію Зеленському та Андрію Єрмаку, який тоді очолював Офіс президента України. Видання пише, що українське керівництво не погоджувалося на територіальні поступки Путіну й вважало можливим досягти інших цілей, передбачених проєктом, без відмови від територій.

Це не означає, що Зеленський відхилив готовий до підписання офіційний мирний договір. Києву намагалися передати документ, підготовлений через неофіційний канал. Financial Times зазначила, що Офіс президента України та Єрмак не відповіли на запити видання щодо коментаря.

Роднянський інакше оцінював можливості компромісу. За даними газети, він вважав, що Вашингтону слід було тиснути на Київ задля прийняття домовленості. Це позиція учасника ініціативи, а не політика, яку, як установлено, схвалили Україна чи США.

Незгода Києва з територіальними поступками була центральною для цієї історії. За запропонованою схемою відведення російських військ з одних окупованих районів пов’язувалося зі згодою України на збереження російського контролю над іншими. Українське керівництво не підтримало такий обмін у представленому вигляді.

Чому статус Криму був ключовою умовою

У 2014 році Росія оголосила про анексію Криму. Україна й далі вважає півострів частиною своєї суверенної території. Після анексії Генеральна Асамблея ООН підтвердила територіальну цілісність України в міжнародно визнаних кордонах і закликала держави не визнавати зміну статусу Криму на підставі проведеного там референдуму.

За цих обставин згода України визнати російський контроль над Кримом мала б наслідки, що виходять далеко за межі формулювання про припинення вогню. Вона стосувалася б позиції, якої Київ дотримується з 2014 року, та питання майбутньої безпеки держави.

Пропозиції щодо сухопутного проходу й частин Донбасу додавали складності. Кожне з цих питань стосувалося території, життя цивільного населення та практичного виконання можливого припинення вогню. Гарантії безпеки мали врівноважити поступки, але їхній обсяг і механізм виконання потребували б згоди держав, які мали їх надати.

Посередники могли запропонувати обмін умовами. Однак лише уряди відповідних країн могли вирішити, чи прийнятні ці умови, і взяти на себе зобов’язання їх виконувати. До цього етапу неофіційна ініціатива не дійшла.

Чому домовленості не досягли

Financial Times повідомляє, що на початку 2023 року ініціатива втратила перспективу. Україна не погодилася на територіальні поступки, Росія заперечувала проти членства України в НАТО, а роль неофіційного каналу та ступінь його підтримки у Вашингтоні залишалися неясними. Події на фронті також впливали на оцінку шансів на угоду.

Цей матеріал розкриває перебіг контактів, які раніше не були відомі широкому загалу. Водночас він не доводить, що війна завершилася б, якби одна зі сторін відповіла інакше. Учасники ініціативи та колишні посадовці по-різному оцінювали наміри Путіна, а територіальні умови й гарантії безпеки не здобули підтримки, необхідної для домовленості.

Мирної угоди за цим проєктом не уклали. Статус Криму, майбутнє окупованих Росією українських територій і гарантії, потрібні для тривалого припинення бойових дій, залишаються ключовими питаннями можливого врегулювання.

UAPresa.com