Росія у «чорному серпні»? Саїт Йилмаз про війну, Крим і кризу Кремля

Ahmet Taş | UA Presa

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Турецький професор і фахівець із безпеки та стратегії Саїт Йилмаз заявив, що Росія переживає «чорний серпень», у якому одночасно зійшлися військове виснаження, удари по нафтопереробній галузі, кадрові проблеми, економічний тиск і дедалі вразливіше становище в Чорному морі.

У випуску програми Kırmızı Klasör від 26 серпня Йилмаз пішов далі, припустивши, що накопичення цих проблем може в перспективі поставити під загрозу не лише російську військову стратегію, а й політичну конструкцію, створену Володимиром Путіним. На початку програми він прямо заявив, що Росія, на його думку, починає «тріщати».

Водночас доступні незалежні дані підтверджують серйозне зростання тиску на Росію, але поки що не доводять неминучого розпаду держави або швидкого падіння путінського режиму.

Крим і Севастополь у центрі російської стратегії

Йилмаз починає свою аргументацію з історичної російської культури безпеки. За його оцінкою, величезна територія Росії не усуває її головного географічного страху — нестачі безпечних кордонів і стратегічних виходів до морів.

У цьому контексті він особливо наголошує на Кримі та Севастополі.

На думку професора, контроль над Севастополем був для Москви одним із ключових мотивів окупації та незаконної анексії Криму в 2014 році, оскільки місто є історично важливим центром Чорноморського флоту.

Війна, однак, істотно змінила цю картину. Через українські удари Росія була змушена перевести значну частину кораблів Чорноморського флоту із Севастополя до Новоросійська.

Сам Новоросійськ у 2026 році також став об’єктом українських атак, що показало: відхід із Криму не створив для російського флоту повністю безпечної тилової зони.

Йилмаз: війна зруйнувала міф про стару російську військову модель

Однією з найцікавіших частин виступу стала оцінка технологічної трансформації війни.

Йилмаз стверджує, що Україна стала своєрідною лабораторією сучасної війни, де головну роль дедалі більше відіграють не великі бронетанкові маси, а безпілотники, цифрова розвідка, програмне забезпечення, автоматизоване цілевказання та мережеві системи управління.

Окремо він згадав українську систему Delta, яку назвав цифровою «хребетною системою» поля бою, що поєднує розвідку, спостереження, визначення цілей і наведення засобів ураження.

За оцінкою Йилмаза, проблема Росії полягає не тільки у втратах техніки. Він вважає, що війна показала слабкість традиційної доктрини, побудованої на масовому застосуванні танків, артилерії та чисельної переваги.

Йилмаз також наголосив на залежності Росії від зовнішньої підтримки — північнокорейської живої сили, іранських безпілотних технологій та економічних зв’язків із Китаєм.

Втім, твердження про повну технологічну поразку Росії потребує обережності. На фронті ситуація залишається змішаною: українські сили повернули понад 700 кв. км на окремих напрямках південного сходу, але російська армія одночасно посилює тиск у районі Костянтинівки, Краматорська та Слов’янська.

«Чорний серпень»: НПЗ, пальне і бюджетний тиск

Йилмаз називає серпень 2026 року переломним місяцем для російської економіки.

У програмі він заявив про масові втрати нафтопереробних потужностей, дефіцит пального, зростання цін та загальне погіршення соціально-економічної ситуації.

Незалежні дані підтверджують значну частину цієї картини.

За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, у липні російська нафтопереробка перебувала поблизу 20-річного мінімуму, значною мірою через українські удари по НПЗ.

У Москві та інших регіонах АЗС знову почали обмежувати продаж бензину. Деякі великі мережі встановили ліміти від 30 до 60 літрів на автомобіль.

Росія також продовжує заборони та обмеження на експорт пального, намагаючись стабілізувати внутрішній ринок.

Після українського удару Орський НПЗ у Оренбурзькій області був зупинений; ремонт може тривати до шести місяців через складність отримання обладнання в умовах санкцій.

Серйозним є й бюджетний тиск. За попередніми даними Мінфіну РФ, федеральний дефіцит за січень–липень досяг 6,455 трлн рублів, або близько 2,8% ВВП, тоді як план на весь 2026 рік передбачав 1,6% ВВП. Доходи від нафти й газу скоротилися на 16,8% рік до року.

Однак конкретна цифра Йилмаза про втрату приблизно 43–45% російських НПЗ у такій формі незалежно не підтверджена.

Людський ресурс стає ще одним вузьким місцем

Ще один важливий елемент аргументації Йилмаза — нестача особового складу.

Він вважає, що Москва дедалі активніше шукає військових через високі виплати, набір у віддалених регіонах і залучення іноземців. Професор також висловив думку, що традиційна система комплектування російської армії виснажується.

Президент України Володимир Зеленський 23 серпня заявив, що Путін може планувати набір ще 300 тисяч військових після вересневих виборів. Москва публічно такого нового масштабного призову не підтверджувала, тому ця цифра залишається твердженням української сторони.

Йилмаз пов’язує кадрову проблему з ширшою демографічною структурою РФ і наголошує на великій кількості неросійських, зокрема тюркських і мусульманських народів у федерації.

У своїй жорсткій політичній характеристиці він називає сучасну Росію спадкоємицею імперської системи, де Москва прагне утримувати різні народи навколо російського центру. Це інтерпретація самого Йилмаза, а не нейтральне статистичне визначення російської держави.

Від Арктики до Кавказу: Йилмаз бачить одну велику лінію конкуренції

Професор розглядає війну в Україні не ізольовано.

На його думку, навколо Росії формується довга геополітична лінія конкуренції: Арктика, Скандинавія, Балтія, Східна Європа, Україна, Чорне море, Кавказ, Центральна Азія і далі — у напрямку Китаю та Індо-Тихоокеанського регіону.

У цьому контексті Йилмаз критикує концепцію російського євразійства, вважаючи її не антиімперіалістичним проєктом, а інструментом збереження російського домінування над пострадянським і тюркським простором.

Окремо він звертає увагу на Кавказ — Абхазію, Південну Осетію та Крим — як на приклади територій, де Москва, за його оцінкою, використовує військову присутність, паспортизацію та політичну інтеграцію для закріплення контролю.

Ці тези є частиною ширшої геополітичної концепції Йилмаза і не всі її елементи мають незалежне документальне підтвердження.

Путін, еліти і сценарій внутрішньої зміни

Найбільш спекулятивна частина програми стосується майбутнього Путіна.

Йилмаз вважає, що в російській еліті можуть формуватися дві тенденції: одна підтримує подальшу ескалацію та збереження максималістських цілей, інша нібито дедалі більше сумнівається в тому, що ці цілі досяжні.

До потенційно критичних груп він відносить представників силових структур, генералів, спецслужб і бізнес-еліти, інтереси яких страждають від тривалої війни та санкцій.

Звідси Йилмаз робить висновок про можливість майбутньої Росії без Путіна.

Він також переказує твердження про можливі західні плани фізичного усунення російського президента та про нібито спроби атакувати його резиденції.

Ці твердження не мають достатнього незалежного підтвердження і не можуть подаватися як встановлений факт.

На цей момент можна впевнено говорити про зростання витрат війни та економічний тиск, але не про доведену підготовку російських еліт до усунення Путіна.

Чорне море, Туреччина і майбутнє тюркського світу

Фінальна частина програми особливо важлива для України й Туреччини.

Йилмаз вважає, що одним із ключових театрів майбутнього протистояння залишатиметься Чорне море.

Україна, не маючи великого традиційного флоту, змусила Росію змінити розміщення кораблів завдяки морським безпілотникам і далекобійним ударам. На думку Йилмаза, без вирішення питання Криму і Севастополя Чорноморський театр залишатиметься центральним.

При цьому Росія зберігає значний ударний потенціал. У ніч на 27 серпня вона знову завдала масованого удару по Україні ракетами та 258 безпілотниками, уражаючи критичну інфраструктуру та міста.

Для Туреччини Йилмаз бачить ризик і можливість одночасно. Анкара вже бере участь разом із Румунією та Болгарією в протимінній співпраці в Чорному морі й потенційно може відігравати більшу роль у майбутній регіональній архітектурі безпеки.

Останній заклик професора адресований тюркському світу.

Йилмаз вважає, що можливе послаблення Росії може відкрити нові політичні та стратегічні можливості для Центральної Азії та тюркських народів. Але замість обмеження культурними фестивалями та символічними заходами він закликає об’єднувати вчених, академіків і державних експертів для підготовки реальних сценаріїв майбутнього.

Саме тут його «чорний серпень» набуває ширшого значення.

Йилмаз говорить не лише про кризу одного місяця, а про можливу зміну балансу сил у просторі від Чорного моря до Центральної Азії.

Незалежні дані справді показують, що Росія одночасно стикається з проблемами у нафтопереробці, паливному забезпеченні, бюджеті, людських ресурсах і безпеці тилової інфраструктури.

Проте найбільш обережний висновок залишається таким:

Росія перебуває під сильним і зростаючим військово-економічним тиском. Чи перетвориться цей тиск на системну кризу режиму або розпад держави — поки що відкрите питання. «Чорний серпень» Саїта Йилмаза є стратегічним сценарієм, а не доведеним результатом.

UAPresa.com