Чому Путін відкидає мирні заклики Зеленського: головні причини

Юсуф Інан
Журналіст | Політичний і стратегічний аналітик

КИЇВ, Україна — Президент України Володимир Зеленський дедалі частіше закликає до прямих переговорів для завершення війни, однак Володимир Путін не дає позитивної відповіді, бо Кремль не готовий до рівноправного миру.

Після відкритого листа Зеленського, у якому український президент запропонував зустріч у Туреччині, Швейцарії або іншій нейтральній країні, Путін заявив, що наразі не бачить сенсу в такій зустрічі. Формально російський лідер послався на “грубі формулювання” в листі. Але реальна причина значно глибша: Москва хоче не просто переговорів, а переговорів, у яких Україна заздалегідь погоджується на ключові російські вимоги.

Кремль хоче не переговорів, а попередніх поступок

Путін відмовляється від прямої зустрічі із Зеленським не тому, що Росія взагалі не хоче дипломатії. Кремль хоче дипломатії, але лише такої, яка закріпить російські вимоги.

Москва багато разів заявляла про готовність до переговорів. Однак під цими переговорами Росія зазвичай розуміє не пошук компромісу, а прийняття Україною російських умов.

Йдеться про відмову України від частини територій, обмеження її безпекового курсу, відмову від прагнення до НАТО та фактичне визнання наслідків російської агресії.

Для Києва це неприйнятно. Україна говорить про мир, але не про капітуляцію. Саме тому позиції сторін залишаються надто далекими.

Припинення вогню зупинило б головний інструмент тиску Росії

Зеленський пропонує повне припинення вогню на час переговорів. Це логічна умова для будь-якого мирного процесу: неможливо говорити про мир, якщо одна сторона продовжує обстрілювати міста, енергетику та цивільну інфраструктуру.

Але для Москви припинення вогню без попередніх поступок України означало б втрату важливого інструменту тиску.

Росія продовжує використовувати війну як засіб виснаження України. Ракетні удари, атаки дронів, тиск на енергосистему, обстріли міст і постійна напруга на фронті мають одну мету: змусити Україну та її партнерів втомитися.

Якщо Путін погодиться на припинення вогню до отримання політичних поступок, він зупинить механізм, який Кремль вважає своїм головним важелем.

Зустріч із Зеленським створює для Путіна політичний ризик

Пряма зустріч Путіна із Зеленським має не лише дипломатичне, а й символічне значення.

Російська пропаганда роками намагалася зображати українську владу як “нелегітимну”, “залежну від Заходу” і таку, що нібито не ухвалює самостійних рішень.

Якщо Путін сяде за один стіл із Зеленським як із рівним президентом, ця пропагандистська конструкція ослабне.

Для внутрішньої російської аудиторії це може виглядати так: Кремль змушений говорити напряму з тим лідером, якого довго намагався принизити й заперечити як самостійного гравця.

Саме тому Путін може погодитися на зустріч лише тоді, коли її результат буде заздалегідь підготовлений і поданий у Росії як перемога.

Москва все ще розраховує на час

Ще одна причина відмови Путіна — переконання Кремля, що час може працювати на Росію.

Росія перевела економіку на воєнні рейки, збільшила оборонне виробництво, посилила внутрішні репресії та приглушила публічну опозицію. Кремль розраховує, що Захід поступово втомиться від війни, а підтримка України стане більш суперечливою.

У такій логіці Путін не поспішає з миром. Він може вважати, що через кілька місяців або рік Москва матиме сильніші позиції для переговорів.

Однак цей розрахунок не є безкоштовним для Росії. Українські дрони дедалі частіше досягають об’єктів у глибині російської території. Війна вже відчувається не лише в Україні, а й у самій Росії.

Путін не хоче миру без образу перемоги

Для Кремля важливо не просто зупинити війну, а зробити це так, щоб російській аудиторії можна було показати результат як перемогу.

Якщо Росія погодиться на переговори без очевидних здобутків, виникне питання: заради чого були роки війни, санкції, втрати, мобілізація й ізоляція?

Саме тому Путін потребує хоча б символічної перемоги. Це може бути територіальна поступка, офіційна відмова України від НАТО або інша формула, яку російська пропаганда зможе подати як доказ “досягнення цілей”.

Зеленський, навпаки, пропонує почати з припинення вогню, обміну полоненими та повернення викрадених дітей і цивільних. Це гуманітарна логіка. Кремль же мислить у категоріях примусу й результату, який можна продати як перемогу.

Лист Зеленського поставив Кремль у незручне становище

Відкритий лист Зеленського був не лише дипломатичною пропозицією. Це був також психологічний удар.

Український президент звернув увагу на втрати Росії, удари по російській інфраструктурі, економічний тиск, паливні проблеми, зростання цін і втому російського суспільства від війни.

Іншими словами, Зеленський сказав Путіну: війна вже коштує дорого не лише Україні, а й Росії.

Цей меседж був адресований не тільки самому Путіну. Він був адресований і російським елітам, і суспільству, і міжнародній аудиторії.

Саме тому Путін відповів не на суть пропозиції, а на тон листа. Замість обговорити припинення вогню, він почав говорити про “грубі формулювання”.

Туреччина як майданчик складна для Москви

Зеленський запропонував Туреччину або Швейцарію як можливі місця зустрічі. Обидва варіанти мають логіку.

Туреччина підтримує територіальну цілісність України, але водночас зберігає канали зв’язку з Росією. Анкара вже відігравала роль у зерновій угоді, обмінах полоненими та попередніх переговорах.

Проте для Путіна зустріч у Туреччині має складний символізм. Туреччина є членом НАТО. Для російської пропаганди переговори на території країни НАТО можуть виглядати незручно, навіть якщо Анкара має особливі відносини з Москвою.

Швейцарія також не є простим варіантом для Кремля, адже Росія не вважає країни, які підтримали санкції, повністю нейтральними.

Тому навіть питання місця зустрічі стає частиною політичного торгу.

Трамп не може автоматично розблокувати переговори

Путін знову згадав Дональда Трампа, заявивши, що війни могло б не бути, якби Трамп був при владі у 2020 році.

Сам Трамп заявляв, що зустріч Зеленського і Путіна була б доброю ідеєю, а обидві сторони мають піти на поступки.

Однак фактор Трампа сам по собі не вирішує головної проблеми. Питання не лише в тому, чи хоче Вашингтон угоди. Питання в тому, яку саме угоду готові прийняти Київ і Москва.

Якщо угода передбачає відмову України від територій або безпекового майбутнього, Київ її не прийме. Якщо угода не дасть Путіну політичного образу перемоги, Кремль також не поспішатиме.

Війна триває і в інформаційному полі

Ця війна ведеться не лише на фронті, а й у сфері політичних наративів.

Україна говорить: ми захищаємо свою землю, людей і майбутнє. Мир можливий, але не ціною капітуляції.

Росія говорить: війна потрібна для досягнення її “цілей”, а переговори можливі лише після врахування російських вимог.

Тому Путін не може просто погодитися на пропозицію Зеленського без зміни своєї внутрішньої пропагандистської логіки.

Для Кремля мир має виглядати не як компроміс, а як примус України до поступок.

Висновок: Путін відкидає не переговори, а рівність сторін

Путін не обов’язково відкидає будь-які переговори. Він відкидає переговори, у яких Україна виступає рівною стороною і не погоджується на попередні поступки.

Зеленський пропонує: спочатку припинити вогонь, провести пряму зустріч, обміняти полонених і повернути дітей.

Путін фактично наполягає: спочатку Україна має прийняти російські умови, а вже потім можна говорити про завершення війни.

Саме в цьому головна різниця між двома підходами.

Україна хоче миру, який збереже її державність і майбутнє. Росія хоче миру, який закріпить її агресію як політичний результат.

Поки Кремль мислить саме так, будь-яка мирна ініціатива Зеленського наштовхуватиметься на відмову або на вимогу капітуляційних умов.

Головне питання сьогодні не в тому, чи готовий Путін говорити. Головне питання в тому, чи готовий він до миру без перетворення України на переможений об’єкт російської політики.

Поки що відповідь Кремля виглядає негативною.

Юсуф Інан

www.uapresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.