Відкритий заклик до Зеленського, СБУ, міністрів і влади

Юсуф Інан
Журналіст, письменник

МИКОЛАЇВ, УКРАЇНА — Звертаюся до Володимира Зеленського, СБУ, міністрів і українських державних органів, бо те, що я особисто пережив у Миколаєві, стало питанням не лише мого права, а й довіри між Україною та Туреччиною.

Я пишу ці рядки не як ворог України. Навпаки, я пишу як людина, яка жила в Україні, бачила біль цієї країни, допомагала людям у Миколаєві, чула сирени, бачила сльози родин і поранених захисників. Саме тому мені боляче подвійно. Бо коли країна воює за свободу, кожен державний службовець має бути особливо уважним до закону, людської гідності й союзників України.

Мій особистий досвід не можна звести до “технічної процедури”

Те, про що я пишу, я не почув від когось. Це не чутки і не припущення. Це те, що я пережив сам: у міграційних процедурах, у контактах із представниками СБУ в Миколаєві та під час звернення до поліції щодо мого автомобіля.

Я є батьком трьох маленьких дівчат. Для мене будь-яка дія, яка фактично віддаляє батька від дітей, не може бути просто паперовою справою. Для дитини батько — це не номер у документі. Це безпека, опора, голос, до якого вона звертається, коли боїться, хворіє або не розуміє, чому світ навколо став таким жорстоким.

У міграційному процесі я відчув, що система ніби працює не для захисту родини, а для того, щоб розділити батька з трьома маленькими дітьми. Держава має право перевіряти документи, ставити питання, контролювати законність перебування. Але держава не має права втрачати людяність, особливо тоді, коли йдеться про дітей.

Україна сьогодні воює за своїх дітей. Саме тому українські державні органи мають бути особливо обережними, щоб не ламати долі дітей інших людей.

Що сталося із СБУ в Миколаєві

Найболючішим для мене став процес, який я пережив із деякими представниками СБУ в Миколаєві. Мій телефон забрали. До моїх персональних даних отримували доступ. Мені пропонували підписувати тексти, написані від руки українською мовою, якої я недостатньо знаю, щоб повністю контролювати зміст юридичного документа.

Це неприпустимо для правової держави. Особливо якщо йдеться про іноземного громадянина, журналіста і батька трьох дітей.

Служба безпеки України має захищати країну від російської агресії, диверсій, агентурних мереж і реальних загроз. Саме тому я ставлю важке, але необхідне питання: кому служить така поведінка щодо громадянина Туреччини, який жив в Україні, допомагав людям і не є ворогом цієї держави?

Чи зміцнює це Україну?

Чи посилює довіру союзників?

Чи допомагає українському народові?

Або ж створює матеріал для російської пропаганди, яка тільки й чекає можливості сказати: “Подивіться, Україна погано ставиться навіть до громадян дружніх країн”?

Це не звинувачення проти України. Це стратегічне попередження. Під час війни неправильне поводження з громадянами союзної держави — це не лише моральна помилка. Це політична небезпека.

У поліції я прийшов як потерпілий, а відчув себе підозрюваним

Окрема історія — мій автомобіль. Машину фактично викрали або незаконно утримують. Ми підготували заяву, звернулися до поліції, просили знайти автомобіль і вжити законних заходів. Я прийшов до поліції як потерпілий.

Але в поліцейському відділенні в Миколаєві я зіткнувся з ситуацією, яка глибоко мене вразила. Перекладача не було. Я не володію українською мовою настільки, щоб читати й перевіряти рукописний юридичний текст. Попри це, від руки писалися пояснення, які мені пропонували підписати. Я побачив, що написане не повністю і не точно відображає мої слова. Навіть виправити це було складно.

Більше того, я відчув себе не потерпілим, який просить державу захистити його право, а людиною, яку сприймають як підозрюваного. Мене намагалися фотографувати, фотографувати паспорт, хоча необхідні документи я вже передавав офіційними каналами.

Звісно, поліція може перевіряти особу. Звісно, поліція може брати документи. Але все має мати законну форму, повагу до людини і зрозумілий переклад. Іноземний громадянин не повинен підписувати те, чого не може повністю прочитати і перевірити.

Поліцейська дільниця має бути місцем, де потерпілий знаходить захист. Не місцем, де потерпілий починає боятися паперів більше, ніж злочину.

Українсько-турецьку дружбу не можна отруювати місцевою сваволею

Туреччина була поруч з Україною у важкі часи. Турецький народ бачив біль України. Анкара тримала відкритими дипломатичні канали, підтримувала гуманітарні зусилля, брала участь у мирних ініціативах і намагалася створювати простір для переговорів.

Саме тому те, що я пережив у Миколаєві, не можна вважати лише локальною проблемою. Коли громадянин Туреччини стикається з поганим поводженням в Україні, це не залишається в одному кабінеті. Це переходить у суспільну думку. Це може стати дипломатичним питанням. Це може поставити перед турецьким суспільством болюче запитання: “Невже Україна так ставиться до громадян країни, яка їй допомагає?”

Кому вигідне таке запитання?

Не Туреччині.

Не Україні.

Не українському народові.

Воно вигідне лише російській пропаганді.

Росія намагається ізолювати Україну, посварити її з союзниками, посіяти сумніви в Європі, Туреччині, Америці й мусульманському світі. Тому кожен випадок несправедливого поводження з громадянином дружньої держави стає подарунком для ворога.

Україна сьогодні захищає не тільки територію. Вона захищає свою моральну позицію: що вона є правовою державою, частиною вільного світу, країною, яка поважає людську гідність навіть під час війни.

Відкритий заклик до Зеленського, СБУ, міністрів і влади

Я відкрито звертаюся до президента України Володимира Зеленського, керівництва СБУ, міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, голови Національної поліції Івана Вигівського, відповідальних міністрів, українських депутатів, державних службовців і кримськотатарських лідерів, які добре розуміють значення Туреччини для України.

Прошу перевірити те, що я пережив у Миколаєві.

Прошу перевірити міграційний процес, який фактично загрожує відокремити батька від трьох маленьких доньок. Прошу перевірити дії представників СБУ, які забрали мій телефон, отримували доступ до моїх персональних даних і намагалися оформлювати рукописні тексти для підпису мовою, якої я не можу належно перевірити. Прошу перевірити поліцейський процес, у якому я прийшов як потерпілий, але без перекладача мав підписувати пояснення, що не повністю відповідали моїм словам.

Цей заклик не проти України. Він за Україну.

Бо найбільша сила України — це не лише її армія. Це віра світу в те, що Україна є державою права, державою свободи і державою людської гідності.

Якщо ця віра руйнується місцевою сваволею, Україна втрачає не одну адміністративну справу. Вона втрачає довіру.

Поранений ветеран змусив мене запитати, чому болить найбільше

Коли я думав про всі ці події, я побачив українського ветерана з ампутованою ногою. Він на милицях намагався сісти в маршрутку. Його тіло несло ціну війни. Але в обличчі була гідність.

*

Я подивився на нього.

Потім подумав про те, що пережив сам: СБУ, міграційна служба, поліція, відсутність перекладача, рукописні пояснення, телефон, персональні дані, автомобіль, три маленькі доньки.

І я справді не знав, за чим плакати перш за все.

За російською агресією?

За загиблими українськими воїнами?

За пораненими ветеранами?

За матерями й дітьми біля могил?

Чи за тим, що серед усього цього болю деякі державні службовці можуть діяти так, що шкодять честі держави, за яку ці воїни віддали здоров’я і життя?

Це не ворожість, а попередження друга

Я не ворог України. Я пишу це як людина, яка любить український народ і знає його біль. Але справжня дружба — це не тільки похвала. Справжня дружба — це також попередження, коли щось іде неправильно.

Українсько-турецькі відносини занадто важливі, щоб їх руйнували місцева недбалість, грубість, тиск, мовний бар’єр, неправильні протоколи або байдужість до трьох маленьких дітей.

Під час війни закон потрібен не менше, а більше.

Під час війни милосердя — не слабкість, а державна мудрість.

Під час війни повага до громадян дружніх країн — не дипломатична ввічливість, а стратегічна необхідність.

Україна має захищати не тільки свою землю. Вона має захищати справедливість, честь і довіру друзів.

Мій заклик простий: те, що я пережив у Миколаєві, не можна замовчувати. Це треба перевірити, виправити і не допустити повторення.

Бо найсильніша відповідь України агресору — це не тільки зброя.

Це справедливість.

Юсуф Інан

www.uapresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.