The Economist: Туреччина — головний кандидат на вакуум після США

Ахмет Таш | UA Presa

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Британський журнал The Economist у новому аналізі оцінив зміну балансу сил на Близькому Сході та назвав Туреччину найсильнішим кандидатом на заповнення вакууму, який може виникнути після послаблення впливу США.

За повідомленнями турецьких медіа з посиланням на The Economist, епоха, коли Вашингтон міг нав’язувати регіону власні плани через війни, таємні операції та дипломатичні схеми, наближається до завершення. У цьому новому середовищі, як зазначається в аналізі, саме Туреччина має найбільш реалістичні інструменти для розширення впливу.

США втрачають колишню роль у регіоні

У матеріалі The Economist, як передають турецькі ЗМІ, наголошується, що американська політика на Близькому Сході входить у новий період. Вашингтон десятиліттями намагався формувати регіональний порядок через військові операції, підтримку союзників, санкції, приховані дії та дипломатичний тиск.

Однак тепер ця модель, за оцінкою журналу, вже не працює з колишньою силою. США залишаються важливим актором, але їхня здатність одноосібно визначати правила гри помітно зменшилася. На цьому тлі в регіоні виникає простір для нових центрів сили.

У статті також звертається увага на те, що Америка не зможе легко вийти з можливої конфронтації з Іраном. Такий сценарій може ще більше обмежити ресурс Вашингтона та зменшити його можливість керувати процесами від Середземного моря до Перської затоки.

“Найсильніший кандидат — Туреччина”

Головний висновок аналізу, який цитують турецькі медіа, полягає в тому, що після зменшення американського впливу найбільші шанси заповнити новий геополітичний вакуум має Туреччина.

The Economist, за переказом турецьких джерел, формулює це так: коли вплив США в регіоні остаточно ослабне, найбільш сильним кандидатом на заповнення величезного простору, що відкриється, буде Туреччина.

Цей висновок ґрунтується не лише на географічному положенні Анкари. Туреччина має прямий вихід до кількох регіональних напрямків: Сирії, Іраку, Кавказу, Східного Середземномор’я, Чорного моря та арабського світу. Її роль не обмежується дипломатією — вона також має військову, економічну та енергетичну складові.

Незалежна зовнішня політика Анкари

Одним із ключових аргументів у матеріалі названо незалежну зовнішню політику Туреччини. Анкара дедалі частіше діє, виходячи з власних національних інтересів, навіть якщо її позиція не завжди збігається з поглядами США або європейських союзників.

Така лінія іноді викликає напруження між Туреччиною та Заходом, однак водночас дозволяє Анкарі вести діалог із різними центрами сили. Туреччина підтримує контакти з арабськими країнами, бере участь у процесах навколо Сирії та Іраку, зберігає власну позицію щодо Ірану, Росії, України та Ізраїлю.

Для Близького Сходу це важливо, оскільки регіональні держави дедалі менше хочуть бути лише частиною чужих стратегій. У цьому середовищі Туреччина пропонує не зовнішнє управління, а модель активного регіонального гравця, який сам належить до ширшого близькосхідного простору.

Оборонна промисловість як фактор стримування

The Economist також звертає увагу на розвиток турецької оборонної промисловості. За останні роки Туреччина суттєво зміцнила власні військово-технологічні можливості: від безпілотників і ракетних систем до бронетехніки, кораблів, систем ППО та електронної боротьби.

Цей фактор посилює переговорні позиції Анкари. Туреччина вже не лише імпортує озброєння, а й експортує власні оборонні рішення. Її дрони та інші системи стали частиною військових балансів у різних регіонах.

Для Близького Сходу це означає, що Туреччина може бути не тільки дипломатичним посередником, а й силовим актором. Її вплив формується не гучними деклараціями, а здатністю діяти на землі, у повітрі, на морі та за столом переговорів.

Сирія та Ірак у центрі турецької стратегії

У переказі аналізу окремо виділено Сирію та Ірак. У Сирії, як зазначається, після падіння режиму Башара Асада Анкара намагається розвивати відносини з новою владою та зберігати ініціативу на місцях.

Для Туреччини сирійський напрямок є питанням безпеки, міграції, боротьби з тероризмом і майбутнього південного кордону. Саме тому Анкара не може дозволити собі пасивну позицію в цій країні.

В Іраку Туреччина розвиває співпрацю з Багдадом у сферах торговельних шляхів, управління водними ресурсами та боротьби з тероризмом. Ці напрями посилюють її роль як держави, яка поєднує безпекову, економічну та інфраструктурну політику.

Арабський світ і ширша мережа союзів

У матеріалах турецьких медіа також згадується, що Анкара не обмежує свій вплив лише сусідніми країнами. Окремо названо контакти з арабськими державами та оборонні домовленості, які, за твердженнями джерел, посилюють військово-політичну вагу Туреччини.

Серед прикладів згадується так званий Мекканський оборонний альянс за участю Туреччини, Пакистану та Саудівської Аравії. Цей пункт подається як один із аргументів на користь того, що Анкара прагне розширити свою роль у мусульманському світі та в регіональній безпековій архітектурі.

Навіть якщо майбутній формат таких союзів ще потребує уточнення, загальна тенденція очевидна: Туреччина прагне діяти не як периферійна держава, а як один із центрів формування нового балансу.

Новий Близький Схід без старої моделі США

Зміна ролі США не означає, що Америка повністю залишить Близький Схід. Однак її колишня здатність одноосібно визначати порядок денний слабшає. Після Великої Британії, Франції та Росії, які в різні історичні періоди втрачали вирішальний вплив у регіоні, тепер і Вашингтон стикається з межами власної сили.

У цьому новому середовищі Туреччина отримує стратегічне вікно. Її перевага — у географії, історичних зв’язках, військовій силі, дипломатичній гнучкості та здатності говорити з різними сторонами.

Саме тому аналіз The Economist, який цитують турецькі медіа, привернув таку увагу: він описує Туреччину не як другорядного учасника, а як можливого головного претендента на нову регіональну роль після відступу американської домінації.

UAPresa.com