Сергій Сердюк: історія Захисника, для якого просять звання Героя

Юсуф Інан | UA Presa

РОДИНСЬКЕ, Україна — Дружина полеглого Захисника України Сергія Володимировича Сердюка звернулася з проханням розповісти його історію та зберегти пам’ять про воїна, який віддав життя, захищаючи Україну.

Сергій Сердюк народився 17 серпня 1978 року на Донеччині. Він був чоловіком, батьком двох синів, близькою людиною для рідних і другом для тих, хто знав його в мирному житті. Після початку повномасштабної війни він став до лав захисників України та проходив службу у складі 97-го батальйону 60-ї окремої механізованої бригади.

Родина просить зберегти пам’ять

До редакції звернулася дружина Сергія — Юлія Вікторівна Сердюк. Вона просить опублікувати історію життя, служби та пам’яті свого чоловіка, щоб про нього пам’ятали не лише як про ім’я у списку загиблих, а як про живу людину — чоловіка, батька, сина, друга і Захисника України.

У зверненні Юлія Сердюк наголошує, що для своїх дітей Сергій був не просто татом. Він був людиною, яка створювала відчуття дому, опори та захищеності.

«Для мене Сергій назавжди залишиться моїм чоловіком і батьком наших дітей. Для синів — татом. Для рідних — близькою людиною. Для друзів — людиною, яку вони пам’ятатимуть. Для України — Захисником, який віддав найдорожче заради своєї держави та майбутнього своїх дітей», — йдеться у зверненні родини.

Життя на Донеччині

Сергій Сердюк народився і виріс на Донеччині. За даними сторінки пам’яті Покровської районної державної адміністрації, він народився у місті Родинське Покровського району Донецької області, навчався у загальноосвітній школі №35, а згодом у ПТУ №80, де здобув професію електрослюсаря підземного.

У мирному житті Сергій працював, будував сім’ю, виховував синів і залишався для близьких людиною, поруч із якою було відчуття надійності. Друзі та рідні згадують його з теплотою: у кожного залишилися свої розмови, зустрічі, жарти, звичайні дні, які після його загибелі стали особливо цінними.

Служба у 60-й окремій механізованій бригаді

З початком повномасштабної війни Сергій став на захист України. Він проходив службу у військовій частині А0414, у складі 97-го батальйону 60-ї окремої механізованої бригади.

У матеріалах пам’яті та в електронній петиції зазначено, що Сергій Сердюк мав військове звання сержанта та був командиром відділення кулеметного взводу. Це збігається з інформацією, наданою родиною.

Служба Сергія була пов’язана з важкими бойовими завданнями на Донеччині. Він захищав Україну, свою родину, своїх дітей і майбутнє держави.

Зникнення біля Тернів і підтвердження загибелі

28 листопада 2023 року Сергій Сердюк зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу села Терни Краматорського району Донецької області. Згодом його загибель була офіційно встановлена.

За даними сторінки пам’яті Покровської РДА, офіційне підтвердження загибелі надійшло 12 серпня 2024 року. У серпні 2024 року Захисника поховали на Донеччині.

Для родини цей час очікування став окремим болем. Спершу — невідомість, потім — офіційне підтвердження втрати. У зверненні дружина підкреслює, що діти Сергія тепер ростуть без батька поруч, але з пам’яттю про нього.

Петиція про звання Героя України

На офіційному сайті Президента України була оприлюднена електронна петиція №22/235534-еп про присвоєння Сергію Володимировичу Сердюку звання Героя України посмертно.

Авторкою петиції вказана Сердюк Юлія Вікторівна. У тексті звернення вона просила присвоїти її чоловікові звання Героя України посмертно з врученням ордена «Золота Зірка». У петиції зазначено, що Сергій був сержантом Збройних сил України, командиром відділення кулеметного взводу 60-ї бригади, 97-го батальйону військової частини А0414.

Петицію було оприлюднено 14 жовтня 2024 року. Вона зібрала 6678 голосів із необхідних 25 тисяч і має статус «Не підтримано», оскільки збір підписів завершився без досягнення встановленого порогу.

Попри це, для родини пам’ять про Сергія не вимірюється лише кількістю голосів. Його життя, служба і загибель залишаються частиною великої історії українського спротиву.

“Його історія не повинна закінчитися разом із ним”

Юлія Сердюк просить зберегти пам’ять про чоловіка не лише в документах, а й у людській історії. Вона пише, що діти Сергія вже не зможуть підійти до батька, обійняти його, почути його голос чи отримати пораду у важливі моменти життя.

Саме тому родина хоче, щоб про нього пам’ятали як про людину з родиною, мріями, любов’ю, спогадами та життям, яке він віддав, захищаючи Україну.

Сергій Сердюк був чоловіком, батьком, сином і другом. Для України він залишиться Захисником, який загинув під час виконання бойового завдання.

Світла пам’ять Сергію Сердюку.

*

*

*

UAPresa.com