Сергій Сердюк: історія Захисника, пам’ять про якого береже родина
Родина Сергія Сердюка просить зберегти пам’ять про Захисника, який служив у 97-му батальйоні 60-ї бригади та загинув за Україну.
Юсуф Інан | UA Presa
РОДИНСЬКЕ, Україна — Родина полеглого Захисника України Сергія Володимировича Сердюка просить зберегти пам’ять про чоловіка, батька двох синів і воїна, який віддав життя за Україну.
До редакції звернулася дружина Сергія — Юлія Вікторівна Сердюк. У своєму листі вона просить розповісти не лише про військову службу чоловіка, а й про його життя, родину, любов до дітей, спогади близьких і людську історію, яка не має зникнути разом із офіційними документами.
Родина просить розповісти людську історію
У зверненні до редакції Юлія Сердюк пише, що її чоловік був полеглим Захисником України, який віддав своє життя, захищаючи державу, родину, дітей і майбутнє країни.
Для родини важливо, щоб про Сергія пам’ятали не лише як про ім’я у списку загиблих. Його хочуть згадувати як живу людину — зі своїм характером, родиною, мріями, любов’ю, буденними розмовами, жартами, спогадами та життям, яке він прожив до війни.
«Його життя обірвалося, але його історія не повинна закінчитися разом із ним», — ідеться у зверненні дружини.
Цей лист є насамперед проханням про пам’ять. У ньому немає наголосу на політичній кампанії чи публічному зборі голосів. Головний зміст звернення — зберегти людську історію Сергія Сердюка для дітей, рідних, друзів і всіх, хто шанує Захисників України.

Чоловік, батько і людина опори
Сергій Сердюк народився 17 серпня 1978 року. За словами родини, він народився та виріс на Донеччині. Після закінчення школи та професійно-технічного училища розпочав трудовий шлях.
У мирному житті Сергій був чоловіком і батьком двох синів. Дружина згадує його як людину, яка створювала для дітей відчуття дому, опори та захищеності.
Для синів він був не просто татом. Він був присутністю, до якої можна було повернутися, людиною, яка давала спокій і впевненість. Саме ця батьківська присутність, за словами родини, назавжди залишиться важливою частиною життя дітей.
Тепер вони ростуть без батька поруч, але з пам’яттю про нього. У листі Юлія Сердюк пише, що діти вже не зможуть у майбутньому підійти до тата, обійняти його, почути його голос чи отримати пораду у важливі моменти життя.

Шлях із Донеччини до служби
Сергій Сердюк був людиною Донеччини. У відкритих матеріалах пам’яті та в родинному зверненні його життя пов’язується з цим краєм, де він виріс, навчався, працював і будував сім’ю.
Після початку повномасштабної війни Сергій став на захист України. Він проходив військову службу у складі 60-ї окремої механізованої бригади, у 97-му батальйоні.
За інформацією, наданою родиною, Сергій служив на посаді командира відділення кулеметного взводу. Це була відповідальна бойова посада, пов’язана з безпосереднім виконанням завдань на фронті.
Для родини цей шлях став болючим, але водночас зрозумілим: Сергій пішов захищати Україну, своїх дітей і майбутнє держави.
Служба у 60-й окремій механізованій бригаді
У зверненні дружина зазначає, що Сергій проходив службу у 60-й окремій механізованій бригаді, у 97-му батальйоні. Саме там він виконував бойові завдання як командир відділення кулеметного взводу.
Такі підрозділи виконують важку роботу на передовій. Їхня служба пов’язана з постійним ризиком, відповідальністю перед побратимами та необхідністю тримати позиції у складних умовах.
Сергій був серед тих, хто взяв на себе цей обов’язок. Для України він став Захисником. Для родини — людиною, яка в найважчий час залишила мирне життя і стала на оборону країни.
Друзі та близькі згадують його з теплотою. У кожного, за словами дружини, залишилися свої спогади про Сергія: розмови, зустрічі, жарти, звичайні дні, які після його загибелі стали особливо цінними.

Зникнення під час бойового завдання
28 листопада 2023 року Сергій Сердюк зник безвісти під час виконання бойового завдання. Згодом його загибель була офіційно встановлена.
Для родини час між зникненням і підтвердженням загибелі став окремим випробуванням. Спершу була невідомість, потім — офіційне встановлення смерті, після якого біль втрати став остаточним.
У зверненні Юлія Сердюк пише, що її чоловік загинув, захищаючи Україну, свою родину, своїх дітей і майбутнє держави.
Для дружини Сергій назавжди залишиться чоловіком і батьком їхніх дітей. Для синів — татом. Для рідних — близькою людиною. Для друзів — людиною, яку вони пам’ятатимуть. Для України — Захисником, який віддав найдорожче.
Петиція як частина історії, але не її головний зміст
Раніше на офіційному сайті Президента України була оприлюднена електронна петиція №22/235534-еп щодо присвоєння Сергію Володимировичу Сердюку звання Героя України посмертно.
Петицію було опубліковано 14 жовтня 2024 року. Вона зібрала 6678 голосів із необхідних 25 тисяч і не набрала достатньої кількості голосів для підтримки.
Родина уточнює, що ця петиція була оприлюднена давно та вже не є активною кампанією зі збору підписів. Тому головний зміст цієї публікації — не заклик до голосування, а збереження пам’яті про Сергія Сердюка, його життя, службу та подвиг.
Саме так родина просить говорити про нього: не лише мовою документів, а мовою людської пам’яті.
Пам’ять, яка залишається з родиною
Юлія Сердюк пише, що для родини важливо зберегти пам’ять про Сергія не лише в офіційних записах, а й у живій історії.
Вона хоче, щоб про нього пам’ятали як про людину, яка любила своїх дітей, була поруч із родиною, мала близьких, друзів, своє життя до війни і свій шлях Захисника після її початку.
«Сергій Сердюк. Захисник України. Чоловік. Батько. Син. Друг. Людина, яку ми ніколи не забудемо», — написала дружина у зверненні.
Його життя обірвалося, але пам’ять про нього залишається з родиною, дітьми, друзями та всіма, хто розуміє ціну української свободи.
Світла пам’ять Сергію Сердюку.
UAPresa.com
Яка ваша реакція?
Подобається
2
Не подобається
0
Любов
1
Смішно
0
Вау
0
Сумний
0
Злий
0
Коментарі (0)