Сергій Штагер «Поет»: петиція про Героя України посмертно

Юсуф Інан | UA Presa

ОХТИРКА, УКРАЇНА — Молодший сержант Сергій Штагер, позивний «Поет», який захищав Україну з 2014 року, загинув на Донеччині; родина просить підтримати петицію про присвоєння йому звання Героя України посмертно.

Для побратимів він був воїном із позивним «Поет». Для мами й сестри — сином і братом, якого чекали додому. Його історія поєднала творчість, журналістику, добровольчу службу, десантно-штурмові підрозділи, поранення, повернення до строю і останній бій у квітні 2025 року.

Петиція про Героя України

На офіційному сайті електронних петицій Президента України оприлюднено звернення про присвоєння Штагеру Сергію Миколайовичу звання Героя України посмертно. Авторкою петиції зазначена Валентина Штагер, сестра загиблого захисника.

У тексті звернення йдеться, що Сергій Штагер понад десять років присвятив захисту України, пройшов шлях від початку російської агресії у 2014 році до останнього бою у 2025 році та віддав життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.

Для родини це не лише збір підписів. Це спроба домогтися гідного державного вшанування людини, яка, за словами близьких, до останнього залишалася поруч із побратимами і робила все, щоб інші мали шанс повернутися живими.

Як підтримати петицію

Підтримати петицію можна на офіційному сайті електронних петицій Президента України:

https://petition.president.gov.ua/petition/267976

Щоб проголосувати, потрібно перейти за посиланням, авторизуватися на офіційному сайті та натиснути кнопку підтримки петиції.

Важливо користуватися саме офіційним доменом petition.president.gov.ua і не передавати персональні дані стороннім сторінкам або невідомим посередникам.

Дитинство, характер і перші захоплення

Сергій Штагер народився у 1976 році на Харківщині, у селищі Коротич Харківського району. Частина його життя була пов’язана із Сумщиною та Охтиркою, де він навчався і куди повертався як до рідного місця.

За спогадами родини, з дитинства Сергій багато читав, цікавився навчанням, любив фотографувати, збирав марки й значки, ходив на риболовлю та в ліс по гриби. Він захоплювався природою, тваринами, краєвидами рідної Сумщини, займався фізичним розвитком і стрільбою в тирі.

Близькі згадують його як чесну, добру, справедливу, сміливу й принципову людину. Він приходив на допомогу іншим і, за словами рідних, ще з дитинства захищав слабших.

У 1993 році Сергій закінчив Охтирську середню школу №1.

Строкова служба і шлях до журналістики

У 1994 році Сергій Штагер проходив строкову службу у Збройних Силах України на посаді старшого кодувальника електронної апаратури кодування та спеціального зв’язку.

Після військової служби повернувся до Охтирки. У 1997–1998 роках працював в Охтирській телерадіокомпанії «Пульсар» диктором. У 1999–2000 роках працював у комунальній телерадіокомпанії «Охтирщина» кореспондентом і ведучим програм.

У 2000 році він також працював у дитячо-юнацькому центрі Охтирки керівником пресцентру наукового відділу. Цей період показує інший бік його біографії — не лише військовий, а й творчий, журналістський, пов’язаний зі словом, голосом і людьми.

Київ, самоосвіта і допомога людям

Пізніше Сергій переїхав до Києва. Родина згадує, що він самостійно будував своє життя, шукав роботу, навчався і постійно розвивався. Він закінчив курси журналістів при Укртелерадіоінституті, а у 2012 році — курси ведучого радіопрограм у навчальному центрі «Astra Sapiens».

У Києві Сергій цікавився джазом, блюзом, відвідував танці в Kyiv Dance Club, багато читав, вивчав історію, подорожував Україною, відвідував виставки, знав іноземні мови та постійно займався самоосвітою.

Він працював у різних сферах: виготовляв корпусні меблі, був моделлю, офіціантом, круп’є, різноробом, кур’єром, продавцем-консультантом. За словами рідних, він не боявся жодної роботи і мав «золоті руки».

Окрема частина його життя — допомога іншим. Сергій був донором крові, допомагав дітям у лікарні «Охматдит», підтримував людей, які опинилися у складних обставинах.

Поезія і позивний «Поет»

Сергій Штагер писав вірші, прозу та скоромовки. Деякі його твори були опубліковані у збірках і на поетичних сайтах. Саме творчість стала частиною його образу і згодом відбилася у військовому позивному — «Поет».

Для родини цей позивний був не випадковим. Він передавав його внутрішній світ: любов до слова, спостережливість, здатність бачити красу навіть у важкому житті, а згодом — і потребу залишатися людиною на війні.

Близькі називають його ерудованим, талановитим, щирим, творчим чоловіком із відкритим серцем. Сімейне життя у нього не склалося, дітей не було, але навколо нього залишилося багато людей, які пам’ятають його підтримку, доброту і силу характеру.

Доброволець з 2014 року

На захист України Сергій Штагер добровільно став у вересні 2014 року. Він долучився до 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, був навідником-гранатометником і брав участь в АТО.

У 2017–2020 роках проходив службу за контрактом у складі 79-ї бригади. За цей час виконував бойові завдання на сході України, брав участь у десятках операцій і здобув авторитет серед побратимів.

У службових характеристиках, які наводить родина, Сергія описували як спокійного, вимогливого, ініціативного, дисциплінованого і досвідченого військовослужбовця. Командування відзначало, що він добре знав військову справу, відповідально ставився до обов’язків, був фізично підготовлений і володів зброєю та технікою.

Перші відзнаки і визнання служби

17 лютого 2016 року Сергій Штагер був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

16 листопада 2018 року отримав подяку від Міністерства оборони України за особисту мужність і героїзм, проявлені під час виконання спеціальних завдань у ході операції Об’єднаних сил, вірність військовій присязі, зразкове виконання військового обов’язку і високий професіоналізм.

Для родини ці документи є важливим підтвердженням того, що служба Сергія була не епізодом, а довгим шляхом, який почався задовго до повномасштабної війни.

Повернення до війська у 2022 році

Після початку повномасштабного вторгнення Сергій Штагер знову став до лав Збройних Сил України. 26 лютого 2022 року він долучився до 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

У складі 95-ї бригади він брав участь у боях на Київщині, зокрема в обороні та звільненні населених пунктів, які стали символами перших тижнів великої війни.

5 травня 2022 року, за даними родини та петиції, Сергій був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

46-та бригада, Велика Британія і найважчі напрямки

З 6 червня 2022 року Сергій Штагер почав служити у новоствореній 46-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ. У родинних матеріалах зазначено, що він був розвідником-сапером, а згодом майстром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.

У 2022 році його направили до Великої Британії як інструктора. Там він протягом трьох місяців навчався і передавав досвід іншим військовослужбовцям, отримавши сертифікат «Certificate of Qualification “Wolftraining”».

Після цього були операції зі звільнення Херсона, важкі бої за Бахмут і Соледар, контрнаступ на Запорізькому напрямку, оборона на Мар’їнському, Курахівському та Покровському напрямках.

За словами рідних, Сергій завжди був із побратимами в окопах: підтримував, навчав, ділився досвідом, допомагав новим бійцям і не дозволяв принижень чи «дідівщини».

Два поранення і повернення до строю

Під час служби Сергій Штагер двічі був поранений.

Перше поранення він отримав 5 січня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання в районі Соледара Бахмутського району Донецької області.

17 квітня 2023 року отримав відзнаку Міністерства оборони України — медаль «За поранення» легкого ступеня.

Друге поранення сталося 18 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Роботиного Пологівського району Запорізької області. Попри поранення, Сергій повертався до строю і продовжував службу.

Останній бій на Донеччині

Життя Сергія Штагера обірвалося 3 квітня 2025 року на Донеччині. За даними родини і тексту петиції, молодший сержант, майстер 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів третього аеромобільного батальйону військової частини А4350, загинув у районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області.

Причиною загибелі став артилерійський обстріл з боку противника під час виконання бойового завдання.

Рідні розповідають, що після загибелі Сергія було багато дзвінків і повідомлень від друзів, побратимів, колег, родичів і знайомих. Люди не могли повірити у втрату. Один із побратимів, дізнавшись про загибель, підписав один зі снарядів словами «За Штагера Сергія».

Поховали захисника 17 квітня 2025 року на кладовищі селища Коротич Харківського району Харківської області.

Нагороди і посмертне вшанування

Бойовий шлях Сергія Штагера був відзначений багатьма нагородами та відзнаками. Серед них у родинних матеріалах і петиції згадуються:

відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;

подяка Міністерства оборони України за особисту мужність і героїзм;

орден «За мужність» III ступеня;

подяка командира військової частини А4350;

медаль Міністерства оборони України «За поранення»;

орден «За мужність» II ступеня посмертно;

звання «Почесний громадянин міста-героя Охтирки» посмертно;

орден «Хрест Героя» посмертно.

Українські регіональні джерела також повідомляли, що родині Сергія Штагера було передано орден «За мужність» II ступеня посмертно.

Яким його пам’ятають

Родина пише, що Сергій завжди намагався зберегти якомога більше життів побратимів. Він передавав їм свій досвід, підтримував нових бійців, був відповідальним за тих, хто поруч, і робив усе можливе, щоб кожен повертався із завдання живим.

Для побратимів він був воїном, інструктором, розвідником, сапером, людиною досвіду і внутрішньої дисципліни.

Для мами й сестри — сином і братом, якого вони чекали додому.

Саме тому родина просить українців підтримати петицію про присвоєння Сергію Штагеру звання Героя України посмертно. Вони переконані, що його ім’я має бути збережене у пам’яті країни, за яку він воював із 2014 року до останнього дня.

UAPresa.com