«Я щодня приходжу до свого Андрійка»: лист про любов і втрату
Карина Іванова розповіла UA Presa, як щодня приходить до могили чоловіка, говорить із ним про дітей і вчиться жити після болісної втрати.
Юсуф Інан | UA Presa
УКРАЇНА — До редакції UA Presa надійшов особистий лист Карини Іванової, у якому вона розповіла про щоденні відвідини могили свого чоловіка Андрія та розмови, що продовжуються навіть після його смерті.
У своєму зверненні Карина пише про дітей, родинні спогади, біль повернення до порожнього дому та любов, яка не зникає разом із втратою близької людини.
Лист Карини Іванової
Редакція UA Presa публікує лист зі збереженням його змісту й авторської інтонації. Виправлено лише граматику, пунктуацію, технічне форматування та поділ на абзаци.
Я приходжу до свого Андрійка щодня. Тепер його могила — це місце, де я можу хоча б так побути зі своїм чоловіком, хоча мені дуже хотілося б, щоб усе було інакше.
Я приходжу до нього, сідаю поруч і розповідаю про все, що відбувається в нашому житті: про дітей, про їхні справи, про свої переживання, про те, як сильно мені його не вистачає. Розповідаю так, ніби він сидить поруч і слухає мене, як робив це за життя.
Я розповідаю йому те, що раніше могла сказати лише одним поглядом або тихим словом удома. Розповідаю, як ростуть наші Крістіна й Артем, як мені важко самій справлятися з усім, як я сумую за його голосом, за обіймами, за нашими звичайними розмовами. Сумую за тим простим сімейним життям, яке колись здавалося таким звичним, а тепер стало моєю найбільшою мрією.
Іноді мені здається, що я просто не можу піти звідти, бо так сильно хочу ще хоч трохи побути біля нього. Хочеться розповісти все, що накопичилося в душі, поділитися кожним болем і кожною думкою.
Адже він був моїм найближчим другом, моїм чоловіком, моєю людиною. Я звикла ділити з ним усе життя, а тепер змушена вчитися жити без нього.
Найболючіше — повертатися додому самій. Колись я поверталася туди, де був мій чоловік, де на мене чекали його голос, тепло й присутність. А тепер я повертаюся з могили, залишаючи там частинку свого серця.
Я досі подумки звертаюся до нього: «Андрійку, як же мені тебе не вистачає. Якби ти тільки знав, скільки всього я хочу тобі розповісти, скільки разів мені потрібні твоя порада, твої обійми, твоє просте “я поруч”».
Я приходжу до нього щодня не тому, що не хочу жити далі, а тому, що люблю його й не знаю іншого способу бути ближче до людини, яка назавжди залишилася в моєму серці.
Могила — це місце, де спочиває його тіло, але наша любов, наші спогади й усе прожите разом залишаються зі мною.
Я не можу більше взяти тебе за руку, Андрійку, але можу прийти до тебе й поговорити. Не можу обійняти тебе, але можу принести квіти й посидіти поруч. Не можу почути твою відповідь, але все одно розповідаю тобі про наше життя, бо ти назавжди залишаєшся моїм чоловіком.
І, мабуть, найважче в цій утраті — мати стільки любові, яку більше нікуди подіти, і стільки слів, які вже нікому сказати так, як колись говорила тобі.
Я приходитиму до тебе, мій Андрійку, згадуватиму наше життя й розповідатиму про наших дітей. Бо ти не просто частина мого минулого. Ти — частина мене, мого серця й нашої сім’ї.
І скільки б часу не минуло, я завжди матиму що тобі розповісти.
Редакційна примітка: лист опубліковано за згодою авторки. Думки та особисті переживання, викладені в листі, належать його авторці.
UAPresa.com
Яка ваша реакція?
Подобається
0
Не подобається
0
Любов
0
Смішно
0
Вау
0
Сумний
0
Злий
0
Коментарі (0)