30 серпня — День Перемоги Туреччини: шлях від Думлупинара до Ізміра

Ahmet Taş | UA Presa

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Туреччина 30 серпня відзначає 104-ту річницю вирішальної перемоги у Війні за незалежність: Великий наступ, розпочатий армією під командуванням Мустафи Кемаля 26 серпня 1922 року, завершився битвою під Думлупинаром.

День Перемоги, який у Туреччині також пов’язаний із Днем Збройних сил, відзначають по всій країні, у Турецькій Республіці Північного Кіпру та в закордонних дипломатичних представництвах. Події серпня–вересня 1922 року стали вирішальним військовим етапом боротьби, яка згодом привела до створення Турецької Республіки.

Від післявоєнної окупації до організованого національного спротиву

Після завершення Першої світової війни та підписання Мудроського перемир’я 30 жовтня 1918 року Османська імперія опинилася у вкрай складному становищі.

Армію почали демобілізовувати, значна частина озброєння й боєприпасів перейшла під контроль союзників, а війська держав Антанти зайняли різні регіони Анатолії.

Стамбул опинився під контролем союзних сил, французькі підрозділи розміщувалися на півдні, британські — у низці стратегічних районів, а італійські сили — на південно-західному узбережжі.

15 травня 1919 року грецькі війська висадилися в Ізмірі. Ця подія стала одним із ключових моментів, що прискорили формування організованого руху спротиву.

Після прибуття Мустафи Кемаля до Самсуна 19 травня 1919 року почався політичний і військовий процес консолідації національного руху. Проведення конгресів, створення місцевих структур опору та відкриття Великих національних зборів Туреччини 23 квітня 1920 року надали боротьбі централізованого характеру.

Битва на Сакар’ї змінила стратегічну ситуацію

У 1921 році грецькі війська просунулися на схід і наблизилися до району Полатли поблизу Анкари.

23 серпня 1921 року почалася битва на річці Сакар’я, яка тривала 22 дні й 22 ночі.

Саме під час цієї битви головнокомандувач Мустафа Кемаль-паша віддав наказ, який згодом став одним із найвідоміших висловів турецької військової історії:

«Немає лінії оборони — є територія оборони. Цією територією є вся Батьківщина».

До 13 вересня грецькі сили залишили території на схід від Сакар’ї.

Після цієї перемоги турецька армія поступово перейшла від стратегічної оборони до підготовки наступальної операції, метою якої було остаточно змінити становище на Західному фронті.

Підготовка тривала майже рік. Вона включала поповнення особового складу, забезпечення армії озброєнням і боєприпасами, налагодження транспортної системи та приховане переміщення військ.

Великий наступ розпочався 26 серпня з Кокатепе

Рано-вранці 26 серпня 1922 року турецька армія розпочала Великий наступ.

Мустафа Кемаль-паша разом із начальником Генерального штабу Февзі-пашею Чакмаком та командувачем Західного фронту Ісмет-пашею Іненю керував операцією з Кокатепе в районі Афьонкарахісара.

Наступ розпочався з артилерійської підготовки.

Протягом першого дня турецькі війська взяли під контроль такі важливі позиції, як Тиназтепе, Белентепе та Каледжик-Сіврісі.

Частини 1-ї армії проривали основні оборонні рубежі, тоді як 5-й кавалерійський корпус діяв у тилу, намагаючись перерізати комунікації та шляхи постачання противника.

27 серпня турецькі війська увійшли до Афьонкарахісара. Це прискорило руйнування оборонної системи грецьких військ і дозволило продовжити наступ без тривалої оперативної паузи.

30 серпня битва під Думлупинаром дала вирішальний результат

У ніч на 29 серпня турецьке командування проаналізувало становище на фронті та вирішило продовжувати операцію без зупинки.

Вранці 30 серпня 1922 року розпочався вирішальний етап — битва, яка в турецькій історіографії відома як Başkomutanlık Meydan Muharebesi, або Битва головнокомандувача.

Основні грецькі сили в районі Думлупинара були оточені та значною мірою втратили можливість організовано продовжувати опір.

Саме тому 30 серпня в Туреччині розглядають не просто як один із днів Великого наступу, а як момент, коли військовий результат кампанії став фактично визначеним.

Після битви турецька армія не припинила наступ, щоб не дозволити противнику створити нову оборонну лінію на заході Анатолії.

Наказ Ататюрка відкрив шлях до Ізміра

1 вересня 1922 року Мустафа Кемаль віддав військам наказ, який став історичним:

«Армії! Ваша перша мета — Середземне море. Вперед!»

Після цього турецькі частини швидко просувалися на захід.

За хронологією, наведеною в турецьких історичних матеріалах, 1 вересня було взято Гедіз і Ушак, 2 вересня — Ескішехір, 6 вересня — Баликесір і Біледжик, 7 вересня — Айдин, а 8 вересня — Манісу.

9 вересня 1922 року турецькі війська увійшли до Ізміра.

Ця дата стала символом завершення грецької військової присутності в Західній Анатолії та фактичного завершення основної фази Великого наступу.

Військова перемога згодом перейшла у дипломатичну площину. 11 жовтня 1922 року було підписано Муданійське перемир’я, а наступного року — Лозаннський мирний договір.

Ататюрк називав 30 серпня фундаментом нової держави

Через два роки після перемоги, 30 серпня 1924 року, Мустафа Кемаль виступив у Думлупинарі під час церемонії закладання пам’ятника.

У своїй промові він наголосив на історичному значенні битви та пов’язав її результат із майбутнім нової турецької держави.

У турецькій історичній пам’яті Великий наступ розглядається як одна з найскладніших операцій Війни за незалежність — як з погляду військового планування, так і логістики, координації між арміями та швидкості наступу після прориву фронту.

30 серпня також стало днем ушанування військовослужбовців, які загинули під час боротьби, та ветеранів Війни за незалежність.

День Перемоги офіційно відзначають уже сто років

У 1926 році 30 серпня офіційно закріпили як День Перемоги.

Відтоді ця дата щороку відзначається державними церемоніями, військовими заходами, покладанням вінків, відвідуванням меморіалів та вшануванням загиблих.

У 2026 році Туреччина відзначає 104-ту річницю перемоги під Думлупинаром.

Від Сакар’ї до Кокатепе, від Думлупинара до Ізміра події 1921–1922 років сформували один із ключових етапів сучасної історії Туреччини.

Тому 30 серпня в країні сприймається не лише як річниця військової перемоги, а й як день пам’яті про покоління, яке брало участь у боротьбі за незалежність, та як символ переходу від війни до створення нової республіканської держави.

UAPresa.com