Дружина загиблого пілота України Олександра Чуйка: Діти мають знати, що їхній батько Герой

Юсуф Інан
Журналіст | Політичний і стратегічний аналітик

КИЇВ, Україна — Дружина загиблого українського льотчика, капітана Олександра Чуйка, Олена Чуйко розповіла про його останні слова, дітей, біль втрати, віру в перемогу та боротьбу за присвоєння звання Героя України посмертно.

Капітан Олександр Олександрович Чуйко був командиром вертолітної ланки вертолітної ескадрильї Мі-8. Він загинув 6 березня 2022 року, захищаючи Україну від російських окупантів, разом із п’ятьма побратимами.

Через бойові дії тіла загиблих воїнів змогли забрати лише 14 березня 2022 року. Поховали Героїв 17–18 березня. На момент загибелі Олександру було 28 років. Його дружині Олені також було 28, їхній доньці Ані — 2 роки, а Діані — 4 роки.

Війна, яку світ бачив на екранах

24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, людство стало свідком великої трагедії.

З одного боку — Росія, одна з найбільших військових держав світу. З іншого — Україна, яка стала на захист своєї землі, свободи, дітей і майбутнього.

Росія атакувала Україну всіма видами сучасної зброї. Вона бомбила не лише військові об’єкти, а й цивільні міста, житлові квартали, дороги, лікарні, водогони, електромережі та газову інфраструктуру.

Гинули літні люди, жінки, діти й мирні жителі. Ракети руйнували водопостачання — люди залишалися без води. Під ударами опинялися системи електро- та газопостачання — люди залишалися без світла, тепла, їжі й безпеки.

Світ спостерігав за цією трагедією з екранів телевізорів. Але війна на екрані часто не болить так, як болить тим, хто переживає її насправді. Коли гинуть сотні й тисячі українців, не всі здатні відчути глибину болю, який переживають їхні родини.

Для українських сімей це не фільм. Це зруйновані домівки, втрачені життя, діти без батьків, дружини без чоловіків, матері без синів.

Капітан Чуйко і боротьба за пам’ять

Олена Олексіївна Чуйко звернулася до Президента України з проханням присвоїти її чоловікові та його побратимам звання Героя України посмертно.

Вона також створила петицію, щоб зберегти пам’ять про тих, хто віддав своє життя за вільну Україну.

Олена досі не може до кінця повірити у смерть чоловіка. Вона каже, що чекає, ніби одного дня він повернеться додому, коли закінчиться війна. Їй сниться, що він повертається, усміхається і грається з дітьми.

Боротьба українського народу та українських воїнів викликає глибоку повагу. Попри біль, втрати й руйнування, Україна продовжує боротися.

Ми хочемо, щоб ця безглузда війна завершилася. Щоб Росія припинила окупацію. Щоб настав мир.

Мир — це завжди перемога.

Війна — це завжди поразка.

Росія програє з першого дня свого вторгнення в Україну. Кожною ракетою, кожною бомбою, кожним ударом по мирних містах вона знищує не лише українські будинки, а й власні історичні зв’язки з Україною.

Єдине менш болісне рішення цього процесу — припинити окупацію і підписати мир.

Юсуф Інан
Журналіст, письменник
Головний редактор

Інтерв’ю з Оленою Чуйко

Юсуф Інан: Чому для вас важливе присвоєння звання “Герой України”? Адже ваш чоловік уже є героєм в очах українського народу.

Олена Чуйко: Я хочу, щоб люди пам’ятали його та його побратимів як Героїв.

Я хочу, щоб люди знали, хто захищав український народ. Вони пожертвували своїм життям. Для кого? Для народу України. За мир. За майбутнє нашої держави.

Для мене дуже важливо, щоб люди пам’ятали, хто їх захищає. Саме тому я прошу, щоб моєму чоловікові та його побратимам присвоїли звання Героя України посмертно.

Ми жили в Полтаві, але він загинув у Миколаївській області. Багато людей навіть не знають, кому мають дякувати.

6 березня 2022 року було збито два гелікоптери. У цих гелікоптерах було шість Героїв. Їх майже ніхто не знає. Люди не знають, хто саме їх захищав.

Мені важливо, щоб пам’ять про всіх Героїв збереглася на довгі роки. Щоб наші діти знали, хто виборов для них вільне майбутнє ціною власного життя.

Я прошу присвоїти їм звання Героя України посмертно, щоб усі знали, хто віддав життя за вільну Українську державу і за майбутнє всього українського народу.

Останні слова перед виходом із дому

Юсуф Інан: Як ваш чоловік, капітан Олександр Олександрович Чуйко, відреагував на російське вторгнення?

Олена Чуйко: Мій чоловік був патріотом і військовим льотчиком. Він був командиром вертолітної ланки вертолітної ескадрильї Мі-8.

Він знав, що буде війна. Він знав, що може не повернутися додому.

Він розумів, куди йде і що робить.

За пів року до початку війни він почав готувати мене до цього. Він казав, що буде війна, що багато людей загине, що він може не повернутися.

Я не хотіла слухати. Я не хотіла навіть допускати думки, що таке може статися. Я робила вигляд, що слухаю, але насправді не вірила його словам.

Олександр казав мені:

“Ти можеш робити вигляд, що не слухаєш мене. Але я маю знати, що якщо мене не стане, ти будеш сильною заради дітей. Ти маєш знати, що робити”.

Він говорив:

“Я хочу бути впевненим у тобі”.

Його головним завданням для мене було врятувати дітей. Він казав, що діти — це майбутнє України.

24 лютого 2022 року о 04:00 ранку він готувався їхати. Він попрощався зі мною, поцілував дітей і о 04:20 вийшов із нашого дому.

Він поцілував мене і сказав:

“Ви — найголовніше, що є у моєму житті. Усе — для вашого майбутнього”.

І ще сказав:

“Бережи дітей”.

Сни після загибелі чоловіка

Юсуф Інан: Ви казали, що бачили його уві сні після загибелі. Чи можете розповісти про ці сни?

Олена Чуйко: Після смерті чоловік багато разів приходив до мене уві сні.

Його гелікоптер був збитий 6 березня 2022 року на території, яку контролював ворог. Їхні тіла не змогли забрати одразу. Похорон ми змогли провести лише 18 березня.

До похорону він снився мені виснаженим. Він говорив, що в нього все забрали. Він був змученим і нещасним.

А після того, як їх поховали, я побачила його уві сні усміхненим і щасливим. Він прийшов додому. Він грався з дітьми. А потім пішов.

Я не можу сказати, що це було — сон чи реальність.

Дзвінок, після якого зупинився світ

Юсуф Інан: Як ви дізналися, що капітан Олександр Чуйко загинув?

Олена Чуйко: Мені зателефонували його товариші. Вони повідомили.

Коли я це почула, для мене зупинився весь світ. Я не могла зрозуміти, що відбувається. Я не хотіла і не могла в це повірити.

Я досі не можу цього усвідомити. Хоча розумію, що це неможливо, я все одно чекаю, що він повернеться додому, коли закінчиться війна.

Юсуф Інан: Що ви відчули в той момент?

Олена Чуйко: Мені було дуже боляче. Я постійно плакала.

Ми були зруйновані зсередини. Нам було дуже боляче ще й через те, що тіла довго не могли доставити додому. Але іншого виходу не було. У країні війна. Щоб забрати їх, потрібен був час.

Моє серце розбите. Смерть чоловіка постійно болить у моєму серці.

Ми були закохані одне в одного. Він любив мене, любив свою професію, любив Україну.

У нас було багато прекрасних днів. Наші діти народилися в любові. Ми були щасливі.

З його смертю частина мене теж померла.

Наші спогади завжди зі мною.

Я досі дуже його люблю. Я сумую за ним. Він — мій янгол.

Діти, які чекають тата

Юсуф Інан: Ваші діти були дуже маленькими. Як вони це сприйняли?

Олена Чуйко: Коли мій чоловік загинув, наші діти були дуже маленькими. Ані було 2 роки, Діані — 4.

Вони не розуміли, що таке смерть.

Аня досі не може повністю зрозуміти, що тата вже ніколи не буде вдома, бо вона ще маленька.

Діані зараз 5 років, і їй дуже важко. Вона сумує за татом і все одно чекає, що він повернеться додому.

Ми довго готувалися до того, як сказати їй цю страшну новину. Ми говорили про смерть. Про життя після смерті.

Для свого віку вона дуже багато розуміє. Їй справді важко. Вона постійно сумує і плаче. Вона спить із фотографією тата.

Вона знає, що тато більше ніколи не повернеться додому.

Діти постійно говорять про нього:

“Тато летить”.

“Тато помер”.

“Тата вже ніколи не буде з нами”.

Їхній тато загинув, захищаючи нашу країну, щоб жили інші.

Юсуф Інан: Діти шукають свого батька?

Олена Чуйко: Так, шукають.

Мій чоловік дуже любив дітей і мене. Ми були дуже щасливою сім’єю.

Росія знищила наші домівки, наші родини, наші міста і будівлі в нашій країні.

Біль, який не минає

Юсуф Інан: Як ви тримаєтеся?

Олена Чуйко: Минув майже рік, але я все ще плачу.

Мені болить так само, як і в той день, коли я дізналася про загибель чоловіка. Я не можу звикнути до його відсутності.

Нам довелося жити в іншій країні.

Мені досі боляче. Легше не стає. Полум’я в моєму серці постійно розгорається. Це ніби пекло — тільки на землі.

Я все ще дуже його люблю. І в якийсь момент усе одно чекаю, що він повернеться, хоча знаю, що це неможливо.

Юсуф Інан: Що ви пережили після смерті капітана Олександра Чуйка?

Олена Чуйко: Я була в стані шоку. Я досі не можу це прийняти.

Вдома, коли я готую на кухні, мені здається, ніби він поруч зі мною.

У мого чоловіка був заповіт. Він хотів, щоб я врятувала дітей.

Нам довелося залишити дім і нашу країну до закінчення війни.

Родина після втрати

Юсуф Інан: Як почувається ваша родина та родина вашого чоловіка?

Олена Чуйко: Уся наша родина розбита горем.

Ми все ще чекаємо на нього.

Він був хорошою людиною. Усі його любили. Наші родини переживають дуже важкі часи.

Ми вдячні йому. Він боровся за волю України і загинув за нас як Герой.

Наша родина живе в Київській області.

Він попереджав, що буде війна

Юсуф Інан: Ви думали, що Росія вторгнеться в Україну?

Олена Чуйко: Я знала, що буде війна, бо він про це говорив.

Мій чоловік готував мене за пів року до її початку. Він казав, що буде війна, що багато людей загине, що він може не повернутися додому.

Я казала, що це неможливо. Я не хотіла його слухати. Я не хотіла чути цих слів, але він говорив.

Він казав:

“Ти можеш робити вигляд, що не слухаєш. Але я говоритиму, бо маю бути впевненим: якщо я загину, ти будеш сильною і знатимеш, що робити”.

Головне завдання, яке він постійно ставив переді мною, — врятувати дітей.

Бо діти — це майбутнє України. Ми залишимо Україну нашим дітям.

Життя в Польщі і обіцянка чоловікові

Юсуф Інан: Де ви зараз живете?

Олена Чуйко: Спочатку я нічого не розуміла. Тепер пам’ятаю кожне його слово.

Хоча тоді я робила вигляд, що не слухаю, зараз кожне його слово в моїй голові.

Ми переїхали до Польщі заради безпеки дітей. Ми повернемося, коли закінчиться війна.

Я пам’ятаю його слова:

“Якщо я загину, забирай дітей і їдьте за кордон. Рятуй їх!

Це твоя головна місія!

Пообіцяй, що ти це зробиш.

Ти повернешся лише тоді, коли буде безпечно. Не раніше”.

І я пообіцяла.

Після похорону я забрала дітей, і ми поїхали до Польщі. Зараз живемо в Любліні.

Справжній патріот і військовий льотчик

Юсуф Інан: Яким був ваш чоловік? Що він робив, коли почалося російське вторгнення?

Олена Чуйко: Він був справжнім патріотом.

Коли почалася війна, він одразу став до роботи. Він знав, куди йде, і не вагався ні хвилини, бо розумів: він бореться за вільне майбутнє нашої країни.

Він полетів захищати Україну і віддав своє життя за нас.

Юсуф Інан: Ви продовжуєте спілкуватися з військовими друзями вашого чоловіка?

Олена Чуйко: Так. Я спілкуюся з нашими друзями. Вони нам допомагають.

Прохання до Президента України

Юсуф Інан: Чого ви хочете від Президента України Володимира Зеленського?

Олена Чуйко: Я прошу Президента України лише про справедливе вшанування всіх Героїв, які віддали життя, захищаючи нашу країну і нашу державу.

Вони віддали найдорожче, що мали, — своє життя.

Тому вони мають бути гідно нагороджені.

Вони заслужили на це. Кожен із них.

Нам залишається лише зберегти пам’ять назавжди. Кожен має пам’ятати Героїв і бути вдячним за те, що ми живі завдяки їм.

Діти заслуговують знати, що їхній батько — Герой.

Я знаю, що одного дня помру, і, можливо, ніхто про мене не згадає. І мені це не важливо.

Але капітана Олександра Олександровича Чуйка не можна забувати.

Він Герой.

Його гелікоптер був обстріляний і відправлений на ремонт. Але він сів на інший вертоліт і знову полетів захищати нас.

Того дня він героїчно загинув.

Петиція про звання Героя України

Юсуф Інан: Що ви думаєте про затримку з присвоєнням звання Героя України?

Олена Чуйко: Я розумію, що всі працюють, і що загиблих дуже багато.

Саме тому я вирішила створити петицію про присвоєння йому звання Героя України посмертно і попросити людей про підтримку.

Це найменше, чим ми можемо подякувати йому за наше майбутнє.

Історія знайомства і родини

Юсуф Інан: Як ви познайомилися зі своїм чоловіком, капітаном Олександром Чуйком? Як ви одружилися?

Олена Чуйко: Ми з чоловіком познайомилися під час навчання у Білоцерківському гуманітарно-педагогічному коледжі КОІПОПК.

Але зустрічатися почали вже тоді, коли мій чоловік навчався на третьому курсі в Національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Після закінчення університету Олександр поїхав працювати до Полтави, а я працювала в Києві. Потім я звільнилася і переїхала до нього.

Після цього ми одружилися.

Дві наші доньки народилися в Полтаві.

Мрії про спільне життя

Юсуф Інан: Чого ви очікували від життя з капітаном Олександром Чуйком?

Олена Чуйко: Ми хотіли разом ростити і виховувати наших дітей.

Мріяли вести їх до школи. Мріяли бути щасливими разом до старості.

Я знала, що він військовий. Я розуміла, що в нашій родині завжди буде певна дисципліна, що він часто муситиме жертвувати сімейним часом через відрядження та службу.

У 2019 році Олександр Чуйко також був у складі миротворчої місії ООН у Демократичній Республіці Конго.

Він виконував завдання в районі АТО/ООС.

Я завжди знала, що його служба небезпечна. Але я молилася і вірила, що все буде добре.

Юсуф Інан: Про що ви мріяли?

Олена Чуйко: Я ніколи не могла уявити, що станеться таке.

Російська окупація забрала в мене не лише чоловіка. Вона забрала багатьох друзів, багато невинних життів.

“Батько моїх дітей — Герой”

Юсуф Інан: Капітан Олександр Чуйко загинув у дуже молодому віці. Що ви думаєте про це?

Олена Чуйко: Я досі не можу це прийняти.

Єдина втіха для мене — те, що він загинув героїчно, захищаючи Україну.

Батько моїх дітей — Герой.

Мій чоловік був патріотом. Він героїчно боровся і загинув. Він віддав своє життя за майбутнє нашої країни.

Звернення до Зеленського від імені родин Героїв

Юсуф Інан: Чи маєте ви звернення до Президента України Володимира Зеленського від імені родин Героїв, які опинилися в подібній ситуації?

Олена Чуйко: Пане Президенте, не здавайтеся.

Ми віддали заради країни найдорожче — наших чоловіків.

Перемога України близько.

Дух святих Героїв — поруч із нашими воїнами на фронті.

Яким був Олександр Чуйко

Юсуф Інан: Яким був капітан Олександр Олександрович Чуйко? Чи можете коротко описати його?

Олена Чуйко: Він був дуже хорошою людиною.

Усі його любили. Він був чесним, патріотичним, добрим чоловіком і добрим батьком.

Наша сім’я любила і любить його. Його друзі також дуже його поважали.

Він завжди усміхався.

Коли почалася окупація, він не вагався.

Коли його власний гелікоптер обстріляли і відправили на ремонт, він сів на інший і полетів захищати нас.

Він пожертвував найдорожчим, що мав, — своїм життям.

“Ми — сильна нація”

Юсуф Інан: Дякуємо вам за цю розмову. Чи хочете ви ще щось сказати?

Олена Чуйко: Дуже дякую.

Ми — сильна нація. Мій чоловік завжди вірив у перемогу і в майбутнє нашої країни.

У вільне майбутнє.

Юсуф Інан: Ми також віримо.

Висловлюємо глибокі співчуття рідним і близьким українських Героїв.

Вони до кінця виконали свій військовий обов’язок.

Нехай спочивають з миром душі українських Героїв.

Слава Україні!

Перемога буде за Україною.

Інтерв’ю завершено.

Юсуф Інан

www.uapresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.