Наталія Заремба розповідає про полеглого Героя України Михайла Зарембу з Миколаєва

Юсуф Інан
Журналіст | Політичний і стратегічний аналітик

МИКОЛАЇВ, Україна — Історія військового льотчика, майора Михайла Ігоровича Заремби, — це історія любові до родини, вірності присязі, служіння Україні та пам’яті, яку його близькі намагаються зберегти для майбутніх поколінь.

Редакційний вступ

Україна й досі платить високу ціну за безпекові рішення, ухвалені після розпаду Радянського Союзу. Будапештський меморандум 1994 року, яким Україна відмовилася від ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки, після російської агресії знову став одним із символів складної історії довіри, міжнародних зобов’язань і порушених домовленостей.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну торкнулося не лише однієї країни. Воно вплинуло на весь світ, змінило систему безпеки в Європі, загострило економічну нестабільність і принесло біль мільйонам людей. Війна зруйнувала сім’ї, відібрала дітей у батьків, залишила жінок без чоловіків, а цілі міста — без мирного життя.

Російська агресія занурила Україну у страшні випробування, принесла руйнування, людські втрати, економічний тиск і загрозу ширшої глобальної нестабільності. На цьому тлі слова засновника Турецької Республіки Мустафи Кемаля Ататюрка «Мир удома, мир у світі» звучать як послання до всього людства.

Україна і Росія мають складну спільну історію, культурні зв’язки та родинні перетини. Але саме ця близькість зробила нинішню війну ще болючішою. Для України ця війна стала боротьбою за право існувати як незалежна держава, за право говорити своєю мовою, берегти свою історію, пам’ятати своїх героїв і самостійно визначати власне майбутнє.

Після розпаду СРСР на території України залишався третій за розміром ядерний арсенал у світі після США та Росії. Україна відмовилася від нього в обмін на гарантії поваги до суверенітету, територіальної цілісності та безпеки. Сьогодні багато українців вважають, що саме ця довіра стала одним із найтрагічніших уроків сучасної історії.

Український народ чинить опір. Українські захисники стоять на передовій. Ті, хто загинув у російсько-українській війні, не зникли безслідно. У пам’яті рідних, побратимів і країни вони залишаються живими.

У турецькій та ісламській культурі існує поняття мучеництва. Згідно з ісламським віруванням, мученики не вмирають. У Корані сказано: «Не кажіть про тих, кого вбито на шляху Аллаха, що вони мертві. Ні, вони живі, але ви цього не відчуваєте».

Родини загиблих українських героїв часто розповідають про сни, у яких їхні рідні ніби говорять: «Ми не мертві, ми на іншому завданні». Для багатьох сімей це стає внутрішньою опорою, способом пережити втрату і зберегти пам’ять.

Герої не вмирають. Вони живуть у пам’яті своїх дітей, дружин, батьків, побратимів і народу.

Ми публікуємо інтерв’ю з Наталією Зарембою-Кункою — дружиною військового льотчика, майора Михайла Ігоровича Заремби, який загинув, захищаючи Україну.

Юсуф Інан
Журналіст і письменник
Головний редактор

«Михайло мріяв стати військовим льотчиком із дитинства»

Юсуф Інан: Розкажіть, будь ласка, про себе та свого чоловіка Михайла.

Наталія Заремба-Кунка: Мене звати Наталія Заремба. Я дружина Михайла Ігоровича Заремби, який героїчно загинув, захищаючи нашу державу.

Михайло був офіцером Військово-морських сил Збройних сил України. Родом він із села Жуличі, що на Львівщині. Стати військовим льотчиком мріяв із дитинства. Він любив спостерігати за гвинтокрилами, які часто пролітали над його будинком.

Михайло був люблячою, вихованою, впевненою, розумною і дуже рішучою людиною. Коли він дуже чогось хотів, то обов’язково досягав своєї мети. Лише з ним я відчувала себе потрібною і в цілковитій безпеці.

Михайло навчався у Харківському національному університеті Повітряних сил. У 2010 році закінчив цей заклад і пішов служити льотчиком-штурманом у військову частину А1100, яка на той час базувалася у селищі Новофедорівка в Автономній Республіці Крим.

«Ми познайомилися ще у школі»

Юсуф Інан: Як ви познайомилися зі своїм чоловіком?

Наталія Заремба-Кунка: Ми познайомилися ще у школі. Михайло тоді навчався у 9-му класі, а я — лише у 5-му. Наші стосунки почалися, коли Михайло був на першому курсі льотного університету.

Він саме приїхав додому на канікули, і ми зустрілися на дні народження нашої спільної знайомої. Перед від’їздом до Харкова він запропонував мені зустрічатися. Як сьогодні пам’ятаю, він запитав: «Ти точно впевнена?»

Напевно, він уже тоді розумів відповідальність і ризики, пов’язані з обраною професією. Він розумів, що стосунки на відстані — це теж непросто. Але ми впоралися.

Юсуф Інан: Як ви одружилися?

Наталія Заремба-Кунка: У 2013 році ми розписалися у Криму, а через місяць обвінчалися. Я переїхала до Михайла в Крим, де він проходив службу.

«У нас двоє чудових синів»

Юсуф Інан: Розкажіть про своїх дітей.

Наталія Заремба-Кунка: У нас двоє чудових синочків — Ілля, йому 7 років, та Андрійко, йому 4 роки. Чоловік дуже хотів сина. Він дуже сильно їх любив і оберігав.

«Єдине, за що я борюся, — це пам’ять про нього»

Юсуф Інан: Ви розпочали кампанію за присвоєння своєму чоловікові звання Героя України. Чому для вас важливо отримати це звання? Вашого чоловіка українці вже і так вважають героєм.

Наталія Заремба-Кунка: Про звання Героя України вперше заговорив одногрупник чоловіка ще на похороні. Він сказав, що Михайло — Герой, і що ми обов’язково повинні відстоювати це звання.

Тоді мені було зовсім не до того. Біль був таким сильним, що більше нічого не хотілося. Пізніше, поспілкувавшись із його побратимами, ми спільно вирішили створити петицію. Таку відповідальність узяли на себе його одногрупники — військові льотчики. Вони стверджували, що Михайло був одним зі справжніх Героїв, який виконував завдання у справжньому пеклі.

На жаль, мало хто по-справжньому цінує і розуміє важливість українських льотчиків.

Увесь екіпаж полетів на виконання надзвичайно важливого та ризикованого завдання. Вони всі достойні високої пошани і заслуговують на звання Героїв.

Ніхто і ніщо не замінить мені коханого чоловіка, а дітям — люблячого батька. Єдине, про що я прошу і за що борюся, — це пам’ять про нього. Він віддав своє життя за Україну, за кожного з нас. А людина жива доти, доки жива пам’ять про неї.

Тому я прошу кожного громадянина України підтримати петицію про посмертне присвоєння звання Героя України моєму чоловікові. Для мене важливо, щоб діти знали: їхній тато — Герой. Підписавши петицію, люди вшанують пам’ять полеглого захисника Михайла Заремби.

Я глибоко вражена підтримкою людей — не лише рідних і друзів, а й зовсім незнайомих мені людей. Ви неймовірні. Дякую вам за розуміння і співпереживання.

Служба у Криму і вихід на материкову Україну

Юсуф Інан: Де раніше служив ваш чоловік?

Наталія Заремба-Кунка: Як я вже казала, Михайло навчався у Харківському національному університеті Повітряних сил. У 2010 році закінчив університет і пішов служити льотчиком-штурманом у військову частину А1100, яка на той час базувалася у селищі Новофедорівка, в Автономній Республіці Крим.

Юсуф Інан: Ви сказали, що приїхали з Криму. На якій посаді там був ваш чоловік?

Наталія Заремба-Кунка: Так, певний період ми жили у Криму. На той час чоловік був командиром вертольота вертолітного загону вертолітної ескадрильї.

Юсуф Інан: Ви приїхали до Миколаєва через окупацію Криму? Чи можете розповісти про це?

Наталія Заремба-Кунка: Із початком агресії Російської Федерації Михайло не зрадив присязі. У березні 2014 року у складі 10-ї морської авіаційної бригади він вийшов із тимчасово окупованого Криму на материкову Україну, а саме до міста Миколаєва.

«Він розумів, що наступ неминучий»

Юсуф Інан: Ваш чоловік очікував, що Росія вторгнеться в Україну?

Наталія Заремба-Кунка: На початку лютого Михайло проходив навчання в Англії. Уже тоді він казав, що на сході дуже неспокійно, що щось насувається. Коли повернувся, то дедалі частіше повторював це.

Михайло навіть дітям пояснював можливу ситуацію, щоб у разі чого вони не панікували. Я думаю, він розумів, що наступ неминучий.

Юсуф Інан: Що ви відчували, коли 24 лютого 2022 року почалося російське вторгнення?

Наталія Заремба-Кунка: Я ніколи не забуду той ранок. Страх, тривога, переживання, невідомість, нерозуміння того, що буде далі. Я була така щаслива, коли вперше після ракетних ударів по аеродрому Михайло подзвонив.

Юсуф Інан: Чим займався ваш чоловік Михайло Ігорович Заремба, коли почалося російське вторгнення?

Наталія Заремба-Кунка: Михайло вступив до лав Збройних сил України у 2006 році. На момент російського вторгнення він перебував на службі у місті Миколаєві.

Родина, виховання і передчуття війни

Юсуф Інан: У якій родині ріс ваш чоловік?

Наталія Заремба-Кунка: Михайло народився 19 листопада 1987 року в селі Жуличі на Львівщині. Він зростав у люблячій родині, яка цінувала українські традиції.

Його батько — Заремба Ігор Михайлович, а мати — Заремба Оксана Ярославівна — вклали серце і душу у виховання свого сина. Вони прищепили йому любов до Батьківщини, любов і повагу до ближніх. І, що дуже важливо, вони вірили у безмежні сили свого сина.

Юсуф Інан: Про що говорив ваш чоловік перед війною?

Наталія Заремба-Кунка: Приблизно за тиждень або два до повномасштабного наступу чоловік готував нас до цього. Він пояснював дітям можливу ситуацію, щоб у разі чого вони не панікували. Ми підготували тривожну валізу.

Він дуже переживав за нас, тому наполягав, щоб я з дітьми поїхала до батьків у Львівську область. Ми думали, що побудемо там тиждень-другий і повернемося. Але сталося найстрашніше.

24 лютого, приблизно о першій годині ночі, чоловік подзвонив і сказав, що їх підняли по тривозі. А вже о четвертій годині сказав: «Почалося».

Юсуф Інан: Чи відчував він, що може загинути в бою?

Наталія Заремба-Кунка: Михайло не був оптимістом у цій війні. Він казав, що вона точно не закінчиться швидко, що потрібно максимально бути готовими до всього. Я не хотіла в це вірити, але він не змінював своєї думки. І я вкотре переконуюся, що він мав рацію.

Але жодного разу ми навіть не починали розмову про те, що він може загинути. Я завжди відганяла від себе такі думки і молила Бога, щоб Він завжди оберігав мого чоловіка та весь екіпаж.

Юсуф Інан: Які настанови давав ваш чоловік?

Наталія Заремба-Кунка: Він боровся за волю і незалежність нашої України. Його бажанням було, щоб наші діти мали майбутнє. Він наполягав, щоб ми виїхали за кордон заради нашої безпеки. Але я не могла поїхати і залишити його самого.

День, який змінив усе

Юсуф Інан: Як ви дізналися про загибель Михайла?

Наталія Заремба-Кунка: З чоловіком ми були на зв’язку щодня. Я не знаходила собі місця, поки не чула його голос. Того ранку він написав, що все добре, що вони збираються на виліт. Жодного передчуття чогось поганого у мене не було. Я побажала йому гарного і безпечного дня.

Того дня ми з батьком чоловіка обирали велосипед старшому синові. А я звикла радитися з Михайлом щодо таких покупок. Уперше занепокоїлася, коли почала надсилати йому фотографії велосипедів, а він не відповідав.

Він ніколи надовго не зникав. Завжди знаходив час набрати мене хоча б на кілька секунд. Увесь день я намагалася додзвонитися, писала, почала шукати контакти екіпажу. Стало страшно, як ніколи в житті.

Лише ввечері я додзвонилася до його товариша, який повідомив, що їхній вертоліт збила ворожа ракета.

Юсуф Інан: Що ви відчували в той момент?

Наталія Заремба-Кунка: Я відмовлялася вірити. Не хотіла навіть чути про це. Такого не могло статися. Не з моїм чоловіком.

Я завжди розуміла всі ризики, але чомусь була впевнена, що все буде добре. Я щодня просила Бога і всі небесні сили, щоб вони оберігали його.

Діти і родина після втрати

Юсуф Інан: Як діти сприйняли смерть батька? Коли вони про це дізналися?

Наталія Заремба-Кунка: Коли я отримала сумну звістку, діти були поруч і все чули. Не було сенсу щось приховувати, та я й не могла приховати свій стан. Старший син одразу побіг у сльозах. Досі часто запитує: «Чому саме тато туди летів? Хіба не можна було не летіти?»

Молодший син ще не до кінця все розуміє. Але часто повторює: «Мені так сумно без тата, я хочу, щоб він був із нами». Усім каже, що його тато на небі.

Мені так важко і боляче дивитися, як вони сумують і плачуть. Нам так його не вистачає.

Юсуф Інан: Як відреагували ви та родина вашого чоловіка?

Наталія Заремба-Кунка: Було повне нерозуміння, розпач, біль і багато сліз. Ми всі до останнього відмовлялися вірити в те, що сталося. Що і як далі? Розум ніби розуміє, а серце не хоче приймати цей факт.

Юсуф Інан: На якому цвинтарі похований ваш чоловік Михайло Ігорович Заремба?

Наталія Заремба-Кунка: 12 травня відбулося прощання з моїм чоловіком, льотчиком Михайлом Зарембою. Йому віддали останні військові почесті на землі та у небі. Побратими зробили три прощальні кола вертольотом, прощаючись із пілотом, який назавжди пішов у небо.

Поховали його у рідному селі Жуличі.

«7 травня 2022 року назавжди змінило моє життя»

Юсуф Інан: Що ви пережили після смерті вашого чоловіка?

Наталія Заремба-Кунка: Дата 7 травня 2022 року назавжди змінила моє життя. Смерть чоловіка стала справжнім шоком, від якого важко оговтатися.

Усвідомлення горя приходить щодня. Воно настає, коли я чекаю дзвінка, а чоловік не дзвонить; коли він не відповідає на мої дзвінки; коли я чекаю від нього поради і підтримки, а її немає; коли він так потрібен синам.

Майже щовечора я засинаю зі сльозами, а вранці дивлюся на наше спільне сімейне фото. Минуло майже дев’ять місяців, а мені досі здається, що все сталося лише вчора.

Юсуф Інан: Ви бачили сон до або після смерті вашого чоловіка?

Наталія Заремба-Кунка: До смерті чоловіка сни були радісні. Якогось віщого сну чи попередження не було. Після смерті чоловік часто приходить у снах. В одному з них він казав, що вони всі живі, що так мало бути.

Юсуф Інан: Ви чекали російського вторгнення?

Наталія Заремба-Кунка: Ми обговорювали це з чоловіком. Але до останнього моменту я відмовлялася вірити, що почнеться повномасштабна війна. На відміну від чоловіка.

Юсуф Інан: Ваш чоловік щось говорив вам про це?

Наталія Заремба-Кунка: Він казав, що війна точно не закінчиться швидко, що потрібно максимально бути готовими до всього. Навіть якщо все закінчиться, через певний час це може повторитися знову. Коли поруч країна-терорист, потрібно бути готовими до всього.

Юсуф Інан: Де ви зараз проживаєте?

Наталія Заремба-Кунка: Нині я з дітьми проживаю у своїх батьків на Львівщині. Це також поруч із місцем, де виріс і де похований мій чоловік. Ми часто ходимо на могилу провідати його.

Завдання біля острова Зміїний

Юсуф Інан: Скільки військових загинуло разом із вашим чоловіком?

Наталія Заремба-Кунка: Ще на початку боротьби за острів Зміїний українська розвідка повідомляла, що острів має стратегічне значення і за нього боротимуться до кінця.

7 травня 2022 року для виконання надскладного завдання зі звільнення острова Зміїний було вирішено відправити екіпаж Мі-14 під керівництвом двох досвідчених командирів. Серед них був мій чоловік Михайло Заремба.

Вертоліт був збитий ворожою ракетою. Увесь екіпаж загинув.

Юсуф Інан: Ви продовжуєте спілкуватися з друзями чоловіка?

Наталія Заремба-Кунка: Так, у нас було багато спільних друзів, з якими я досі спілкуюся. Мені телефонують, пишуть його побратими, однокурсники, намагаються підтримати і допомогти пережити горе. Я дуже ціную їхню підтримку.

Юсуф Інан: Хтось із друзів вашого чоловіка загинув у цій війні?

Наталія Заремба-Кунка: На жаль, так. Михайла найбільше підкошували навіть не ночівлі в полі чи ракетні удари, а саме втрата друзів.

Звернення до президента України і світу

Юсуф Інан: Чого ви хочете від президента України, пана Зеленського?

Наталія Заремба-Кунка: До президента України я звертаюся з проханням достойно вшанувати подвиги справжніх патріотів, захисників своєї Батьківщини. Вони стали на захист своєї країни, свого народу, на захист кожного з нас і ціною власного життя довели, що достойні звання Героя України.

Юсуф Інан: Що ви думаєте, коли дивитеся на минуле?

Наталія Заремба-Кунка: Хочу прожити все знову і знову. Більше часу проводити з чоловіком і дітьми. Не марнувати час на непотрібні речі. Життєві цінності зараз набули зовсім іншого сенсу.

Юсуф Інан: Ви почуваєтеся дружиною Героя?

Наталія Заремба-Кунка: Я дякую Богові за мого чоловіка. Дякую його батькам за сина. Дякую чоловікові за наших дітей. Я горда бути дружиною Михайла, адже він справжній захисник не лише нашої сім’ї, а й усієї держави.

Юсуф Інан: У вас є повідомлення президенту Росії Володимиру Путіну?

Наталія Заремба-Кунка: Повідомлення до Путіна в українського народу одне: припинити терористичні дії та вивести свої війська з усієї території України.

Юсуф Інан: У вас є повідомлення для народу Росії?

Наталія Заремба-Кунка: Російське суспільство має усвідомити масштаб злочинів, скоєних на території нашої держави, і свою відповідальність за мовчання та підтримку цієї війни. У його інтересах — зупинити цю безглузду війну.

Юсуф Інан: Що б ви хотіли сказати світовим лідерам?

Наталія Заремба-Кунка: Варварство Російської Федерації не знає меж. Наші міста і люди перебувають під постійними обстрілами. Ми не знаємо, чи настане для нас завтра. Цьому терору немає місця у XXI столітті. Україні потрібно більше зброї, щоб перемогти це зло.

Юсуф Інан: У вас є повідомлення для США та країн ЄС, які допомагають Україні?

Наталія Заремба-Кунка: Ми вдячні їм за підтримку України у боротьбі проти російської агресії. Просимо не зволікати, а діяти рішуче. Допомогти Україні сьогодні — означає врятувати світ завтра.

Юсуф Інан: У вас є повідомлення для Туреччини, турецького народу та президента Ердогана?

Наталія Заремба-Кунка: Ще від початку війни Туреччина докладала багато зусиль, щоб привести сторони до переговорів. Але, на жаль, Москві вірити не можна. У цьому вже переконався весь світ. Ми дякуємо вашій країні і вашому народові за розуміння та підтримку.

Юсуф Інан: У вас є повідомлення для матерів у всьому світі?

Наталія Заремба-Кунка: Спільна молитва матерів — це велика сила, любов, ніжність і захист.

Матері світу, давайте об’єднаємося у спільній молитві за наших дітей, бо чужих дітей не буває.

«Він загинув у небі, яке так любив»

Юсуф Інан: Що ще ви можете розповісти про свого чоловіка?

Наталія Заремба-Кунка: Після анексії Криму Михайло долучився до боротьби із загарбниками в зоні проведення АТО. Він був учасником миротворчої місії ООН у Демократичній Республіці Конго.

Щоб стати льотчиком, мій чоловік мав велике бажання. Саме воно допомогло йому здобути освіту, мати наліт понад 1000 годин і досягти всього, чого вимагала від нього улюблена справа.

Він став досвідченим льотчиком ІІ класу, добре знав свою техніку. Був відповідальним, вимогливим і справедливим. Робота льотчика дуже важка і відповідальна. Вона вимагає постійного вдосконалення і максимальної концентрації. Вона завжди пов’язана з ризиком і не залишає місця для помилок.

Михайло знайшов своє покликання, справу всього свого життя. Я впевнена, що він зміг би досягти ще більшого в авіації. Він отримував задоволення від своєї роботи. Загинув у небі, яке так любив.

Юсуф Інан: Дякую за надану інформацію. Ви ще щось хочете сказати?

Наталія Заремба-Кунка: Дякую вам за те, що допомагаєте зберегти пам’ять про мого чоловіка, про Героїв нашої країни.

(Це інтерв'ю було записане у лютому 2023 року — через 9 місяців після загибелі героя).

Дуже дякую.

Інтерв’ю завершено.

Юсуф Інан

www.uapresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.