Пакт Мекки перед розширенням: Єгипет, Індія та Центральна Азія

Ахмет Таш | UA Presa

АНКАРА, ТУРЕЧЧИНА — Спільна оборонна угода Туреччини, Саудівської Аравії та Пакистану вже за кілька тижнів після створення породила нове стратегічне питання: чи перетвориться Пакт Мекки на ширшу систему безпеки від Червоного моря до Центральної Азії та Індійського океану?

Угоду підписали 7 серпня. Її ключовий принцип передбачає, що збройний напад на одного учасника розглядатиметься як напад на всіх. Водночас Анкара та інші учасники наголошують: механізм має оборонний характер і офіційно не спрямований проти конкретної держави.

Першою реальною перевіркою здатності Пакту до розширення може стати Єгипет. Індія, Азербайджан і держави Центральної Азії також опиняються в новому геополітичному рівнянні, але для кожного з них ціна та сенс можливого зближення з Пактом відрізняються.

Єгипет — найближчий кандидат, але рішення ще немає

Повідомлення про те, що Єгипет уже приєднався до Пакту Мекки, не відповідають поточному стану справ.

Міністр закордонних справ Єгипту Бадр Абдельатті заявив, що Каїр серйозно вивчає можливість приєднання, однак спочатку має оцінити конституційні та юридичні наслідки колективного оборонного зобов’язання. Єгипетський міністр зробив цю заяву після переговорів із главою МЗС Туреччини Хаканом Фіданом.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган також підтвердив, що приєднання Єгипту є можливим.

Якщо Каїр увійде до структури, стратегічна вага Пакту суттєво зросте. Єгипет додасть контроль над Суецьким напрямком, вихід до Червоного моря, одну з найбільших армій арабського світу та значний політичний вплив в Африці й на Близькому Сході.

Але саме масштаб зовнішніх зв’язків змушує Каїр бути обережним. Єгипет підтримує відносини із США, Ізраїлем, країнами Перської затоки та Іраном і прагне зберігати роль посередника. Жорстке взаємне оборонне зобов’язання може звузити цей дипломатичний простір. Chatham House оцінює саме цю дилему як одну з головних причин обережності Каїра.

Діалог Саїда Нурсі в Тифлісі набуває нового символічного звучання

У дискусії про можливе розширення Пакту привертає увагу історичний епізод із життя Бедіуззамана Саїда Нурсі.

У біографічних джерелах розповідається, що на початку XX століття Нурсі перебував у Тифлісі, де розмовляв із російським поліцейським про майбутнє ісламського світу.

Поліцейський звернув увагу на те, що мусульманські народи розділені.

Нурсі відповів:

«Вони пішли вчитися».

Далі він використав своєрідну історичну метафору: Індію описував як простір, що набуває досвіду під британським пануванням, Єгипет — як суспільство, що вчиться адміністративному управлінню, а Кавказ і Туркестан — як регіони, що проходять через російську військово-політичну систему.

Цю розмову було б неправильно представляти як «пророцтво» про Пакт Мекки.

Її стратегічний зміст інший: народи й регіони, які в певний історичний період здаються розділеними та залежними від імперій, можуть накопичувати знання, адміністративний досвід і військовий потенціал, а згодом повернутися на міжнародну арену як самостійні центри сили.

Є ще одна важлива історична деталь. Коли Нурсі говорив про «Індію», сучасного Пакистану як окремої держави не існувало. Йшлося про значно ширшу географію Британської Індії.

Тому пряме ототожнення його слів із сьогоднішньою Республікою Індія було б анахронізмом.

Індія поки не кандидат: вона оцінює загрозу для власної безпеки

Нью-Делі наразі демонструє зовсім інший підхід.

Міністерство закордонних справ Індії заявило, що уважно стежить за новим тристороннім оборонним пактом і оцінює його наслідки для національної безпеки та регіональної стабільності.

Це позиція зовнішнього спостерігача, а не потенційного учасника.

Головна перешкода очевидна — Пакистан.

Індія та Пакистан залишаються ядерними суперниками, мають невирішену суперечку щодо Кашміру та історію воєн і криз.

Якщо обидві держави опиняться в одному пакті, де напад на одного вважається нападом на всіх, виникне фундаментальне питання:

що станеться, якщо воювати між собою почнуть саме Індія та Пакистан?

За нинішньої конструкції Пакту повноправне членство Індії тому виглядає малоймовірним.

Однак це не виключає майбутнього функціонального партнерства.

Якщо Пакт Мекки створить окремі статуси для стратегічних або діалогових партнерів, Індія теоретично могла б співпрацювати у сфері морської безпеки, енергетичних маршрутів, боротьби з тероризмом чи стабільності в Індійському океані — без автоматичного зобов’язання обороняти Пакистан.

«Туркестан» сьогодні означає кілька держав із різними доктринами

Історичний термін «Туркестан», який використовував Нурсі, сьогодні не відповідає одній державі.

Йдеться насамперед про Казахстан, Узбекистан, Киргизстан і Туркменістан. Але їхні безпекові доктрини суттєво відрізняються.

Узбекистан офіційно дотримується політики неприєднання до військово-політичних блоків і забороняє розміщення іноземних військових баз на своїй території.

Туркменістан має ще жорсткіше обмеження: його міжнародно визнана постійна нейтральність історично передбачає невходження до військових або військово-політичних союзів із колективними зобов’язаннями.

Для Казахстану та Киргизстану проблема інша — вони вже мають чинні безпекові зв’язки з Росією через існуючі регіональні механізми.

Тому найбільш реалістичним форматом для Центральної Азії виглядає не повне членство, а співпраця у сфері оборонної промисловості, безпілотників, кібербезпеки, військової освіти, розвідки та боротьби з тероризмом.

Азербайджан може стати природнішим мостом на Кавказ

У Кавказькому регіоні потенційна картина інша.

Азербайджан уже має союзницькі відносини з Туреччиною. Шушинська декларація 2021 року офіційно закріпила союзницький рівень відносин, передбачаючи координацію у сфері оборони, безпеки, військових навчань та модернізації збройних сил.

Баку також підтримує близькі політичні та військові відносини з Пакистаном.

Це робить Азербайджан структурно ближчим до нинішніх членів Пакту Мекки, ніж Індія або більшість центральноазійських держав.

Водночас офіційного процесу вступу Азербайджану зараз немає.

Тому можливе приєднання слід розглядати не як поточну дипломатичну подію, а як стратегічний сценарій у випадку подальшого розширення Пакту на Кавказ.

Пакту може знадобитися багаторівнева система членства

Найбільша проблема майбутнього розширення полягає у надто жорсткому принципі колективної оборони.

Не кожна держава, яка хотіла б співпрацювати з Туреччиною, Саудівською Аравією та Пакистаном, готова автоматично брати на себе зобов’язання вступати у військову кризу через напад на іншого учасника.

Тому більш гнучкою могла б бути триступенева модель.

Повноправні члени — держави, які приймають взаємне оборонне зобов’язання.

Стратегічні партнери — країни, які співпрацюють у сфері оборонної промисловості, технологій, навчань і розвідки без автоматичного вступу у війну.

Діалогові партнери — держави, що координуються щодо морської безпеки, енергетики, торгівлі, тероризму та регіональної дипломатії.

Саме така модель могла б зробити можливим поступове зближення з Єгиптом, не змушувати Узбекистан чи Туркменістан відмовлятися від базових принципів зовнішньої політики й одночасно створити канали співпраці навіть з Індією.

Поточний Пакт уже передбачає поглиблення політичної та військової координації між трьома засновниками. Туреччина також заявляла про перспективи співпраці у наземній, морській, повітряній та кіберсферах, оборонних технологіях, безпілотних системах та інших сучасних напрямах.

Головне питання — не те, хто стане четвертим

Історичний діалог Саїда Нурсі в Тифлісі важливий для сьогоднішньої дискусії не тому, що він передбачив конкретний оборонний союз.

Його стратегічний сенс полягає у довгому історичному горизонті.

Сьогодні Туреччина приносить у Пакт військово-технологічну спроможність і досвід НАТО.

Саудівська Аравія — фінансову силу, енергетичний вплив і вагу в арабському світі.

Пакистан — велику армію та ядерний потенціал.

Єгипет серйозно вивчає можливість приєднання.

Центральна Азія залишається обмеженою політикою нейтралітету, неприєднання та існуючими безпековими зв’язками.

Азербайджан має природнішу політико-військову близькість до двох із трьох засновників.

Індія поки що розглядає Пакт насамперед через призму того, як він може посилити Пакистан.

Тому справжнє стратегічне питання звучить не так:

Хто стане четвертим членом?

А так:

Чи залишиться Пакт Мекки вузькою угодою про взаємну оборону — чи перетвориться на багаторівневу архітектуру безпеки, що простягнеться від Червоного моря через Кавказ і Центральну Азію до Індійського океану?

Якщо реалізується другий сценарій, значення Пакту визначатиме вже не кількість прапорів за одним столом.

Головною зміною стане те, що регіональні держави дедалі активніше намагатимуться організовувати свою безпеку між собою, а не покладатися виключно на традиційні великі держави та зовнішні гарантії.

UAPresa.com