Сергій Ситник: 14 років служби й останній бій за побратимів

Юсуф Інан | UA Presa

ХАРКІВ, УКРАЇНА — Головний сержант Сергій Ситник понад 14 років охороняв кордони України, пройшов АТО й найважчі напрямки великої війни та загинув, прикриваючи своїх побратимів.

Родина військовослужбовця просить присвоїти йому звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно. Відповідна електронна петиція №22/269286-еп оприлюднена на сайті Президента України та продовжує збирати необхідні 25 тисяч підписів.

Ровесник незалежної України

Сергій Вікторович Ситник народився травня 1991 року в селі Полкова Микитівка Богодухівського району Харківської області. За три місяці після його народження Україна проголосила незалежність, тому в тексті петиції Сергія називають ровесником незалежної держави.

Він виріс на Харківщині, навчався та обрав технічну професію. У 2011 році Сергій закінчив Харківський автомобільно-дорожній технікум, де здобув кваліфікацію техніка-механіка.

Однак його подальший життєвий шлях виявився пов’язаним не лише з технікою, а передусім із військовою службою та захистом державного кордону. На початку 2012 року, коли Сергію було 20 років, він приєднався до Державної прикордонної служби України.

Відтоді служба стала справою майже всього його дорослого життя. Загалом захисту України Сергій Ситник присвятив понад 14 років.

Від водія до командира зенітно-артилерійської групи

Сергій розпочав військовий шлях водієм автомобільного відділення та молодшим інспектором прикордонної служби. Здобуваючи досвід, він послідовно опановував нові військові спеціальності та брав на себе дедалі більшу відповідальність.

У різні роки Ситник служив у підрозділах Східного регіонального управління, Харківського прикордонного загону та 26-ї окремої авіаційної ескадрильї. Із 2022 року він проходив службу в 4-му прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.

Із серпня 2024 року головний сержант обіймав посаду інспектора прикордонної служби першої категорії — начальника зенітно-артилерійської групи у складі прикордонної комендатури швидкого реагування 4-го прикордонного загону.

У зверненні матері зазначається, що Сергій очолював групу ЗУ-23-2 артилерійської зенітної застави. Його підрозділ виконував завдання із захисту українського неба та ураження наземних цілей противника.

Побратими знали Сергія за позивним «Дідж». У петиції його згадують як командира, який відповідав не лише за виконання бойових завдань, а й за військовослужбовців, що перебували поруч із ним.

Його війна почалася ще у 2014 році

Коли у 2014 році Росія розпочала збройну агресію проти України, Сергій Ситник уже служив у прикордонних військах. У складі мобільної прикордонної застави він став учасником Антитерористичної операції.

Упродовж травня–вересня 2014 року прикордонник неодноразово виконував бойові завдання на Луганщині. Його служба проходила, зокрема, в районах підрозділів прикордонної служби «Станиця Луганська», «Марківка» та «Красна Талівка».

Це були перші місяці війни, коли українські прикордонники опинилися серед тих, хто першими прийняв на себе удари російських сил і підконтрольних їм збройних формувань. Для Сергія війна почалася за вісім років до повномасштабного вторгнення.

За багаторічну службу він був відзначений нагрудними знаками «Відмінний прикордонник» і «За мужність в охороні державного кордону», а також медаллю «За службу на Донбасі».

Оборона Харкова і бойові завдання під Бахмутом

Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року застало Сергія Ситника під час служби у 26-й окремій авіаційній ескадрильї Державної прикордонної служби.

У березні 2022 року він перейшов до бойового підрозділу 4-го прикордонного загону та долучився до оборони рідного Харкова й Харківської області. Згодом його бойовий шлях проліг через Великобурлуцький, Золочівський і Бахмутський напрямки.

Як начальник зенітно-артилерійської групи Сергій координував роботу підлеглих і ніс відповідальність за застосування озброєння підрозділу. Ця посада вимагала технічної підготовки, швидкого ухвалення рішень та постійної уваги до безпеки особового складу.

Однією з фраз Сергія, яку зберегли у пам’яті його побратими, були слова:

«Я не хочу бачити, як помирають діти».

У тексті петиції зазначено, що він воював заради свого маленького сина та майбутнього українських дітей, які мають право зростати без обстрілів і повітряних тривог.

Останній бій поблизу Чорного

Останнє бойове завдання Сергій Ситник виконував 8 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Чорне Куп’янського району Харківської області. Цей район залишався одним із напрямків, де російські війська намагалися посилити тиск на українську оборону.

За інформацією, наведеною ініціаторами петиції та родиною військовослужбовця, під час бою головний сержант прикрив собою побратимів і врятував їх ціною власного життя.

Сергію Ситнику було 35 років. Він загинув на рідній Харківщині — у регіоні, де народився, виріс і який продовжував захищати після початку повномасштабного вторгнення.

У скорботі залишилися маленький син, мати, батько, брати та сестри. Для дитини Сергій назавжди залишиться батьком, який захищав майбутнє своєї родини та країни. Для батьків — сином, який обрав шлях служіння Україні. Для побратимів — командиром і другом, на якого можна було покластися у найтяжчу мить.

Мати просить підтримати петицію

Електронну петицію з проханням присвоїти Сергію Ситнику звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно було оприлюднено 26 серпня 2026 року. Її ініціаторкою вказана Ірина Михайлівна Тарасенко.

Звернення наголошує на понад 14 роках служби прикордонника, його участі в АТО, обороні Харкова, виконанні завдань на складних напрямках, командирській відповідальності та обставинах останнього бою.

Станом на 12 жовтня на офіційній сторінці відображалося 22 806 голосів із 25 тисяч необхідних. Збір підписів триває. Після досягнення встановленого порогу петиція має бути передана на розгляд Президентові України. Сам факт подання петиції не означає, що звання вже присвоєно.

Підтримати звернення можна на офіційному сайті Президента України:

Підписати петицію №22/269286-еп про присвоєння Сергію Ситнику звання Героя України посмертно

Для голосування необхідно перейти за посиланням, авторизуватися на державному порталі та підтвердити свій підпис. Один громадянин може підтримати петицію один раз.

Історія Сергія Ситника — це шлях техніка-механіка, який став професійним прикордонником, учасником АТО, головним сержантом і командиром зенітно-артилерійської групи. Понад 14 років він стояв на захисті України, а в останньому бою, за свідченням родини, поставив життя побратимів вище за власне.

Пам’ять про «Діджа» зберігатимуть його маленький син, батьки, брати, сестри та військова родина. Його ім’я залишиться пов’язаним із захистом державного кордону, обороною Харківщини та відповідальністю командира за людей, які були поруч.

Вічна пам’ять, честь і шана головному сержанту Сергію Вікторовичу Ситнику.

UAPresa.com