Богдан Зуб: будівельник, який повернувся до своїх побратимів

Ахмет Таш | UA Presa

ЛЬВІВ, УКРАЇНА — Старший солдат Богдан Зуб, який після складного поранення повернувся до артилерійського підрозділу 82-ї бригади, загинув 10 березня 2026 року під час бойового завдання на Дніпропетровщині.

Уродженець села Стрептів Львівської області до повномасштабної війни багато років працював будівельником і створював домівки для інших людей. Після нього залишилися дружина Мар’яна, маленький син, донька Ольга, батьки, сестри, інші рідні та побратими. Родина просить посмертно присвоїти військовослужбовцю звання Героя України.

Від Стрептова до професії будівельника

Богдан Миколайович Зуб народився 11 січня 1983 року в селі Стрептів, яке нині входить до Кам’янка-Бузької громади Львівського району. Він зростав у багатодітній родині, де було четверо дітей.

Після закінчення Стрептівської гімназії Богдан вступив до Вищого професійного училища № 71 у Кам’янці-Бузькій. Там він здобув професію будівельника, яка на багато років стала його основною мирною справою.

У 2001–2003 роках Богдан проходив строкову військову службу. Повернувшись до цивільного життя, працював за фахом. Він будував і ремонтував житло, а знайомі та рідні згадують його як відповідального майстра, результати праці якого залишилися в багатьох оселях.

Богдан підтримував зв’язок із рідним селом і приїжджав до будинку, де народився та виріс. За спогадами близьких, родина посідала центральне місце в його житті. Він був чоловіком, батьком, сином і братом, на допомогу якого могли розраховувати близькі та друзі.

Сороковий день народження зустрів у війську

11 січня 2023 року, у день свого 40-річчя, Богдан Зуб був мобілізований до лав Збройних сил України. Він отримав звання старшого солдата і служив майстром першого артилерійського розрахунку першого артилерійського взводу артилерійської батареї аеромобільного батальйону.

Його підрозділ належав до військової частини А2582 — 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Разом із підрозділом військовослужбовець виконував бойові завдання у Харківській, Донецькій та Запорізькій областях. У тексті петиції зазначено, що за сумлінне виконання військового обов’язку він отримував нагороди та подяки. Назви цих відзнак у відкритому зверненні не наведені.

За словами родини, навіть у складних умовах Богдан намагався не скаржитися, підтримував близьких і говорив про майбутнє. Він планував життя після повернення додому та залишався опорою для дружини й дітей, хоча сам перебував далеко від родини.

Після поранення повернувся до побратимів

Під час служби Богдан дістав складне поранення. Він переніс операцію, після якої проходив тривале лікування та реабілітацію.

У тексті президентської петиції стверджується, що за станом здоров’я військовослужбовця визнали непридатним до подальшої служби. Це давало йому можливість залишитися вдома поруч із родиною. Однак після відновлення Богдан вирішив повернутися до свого підрозділу.

Дружина Мар’яна пояснювала його рішення почуттям відповідальності перед людьми, з якими він разом пройшов небезпечні етапи війни. За її словами, чоловік не міг залишити побратимів, з якими ділив ризик, втому та відповідальність.

«Він повернувся, бо не зміг залишити своїх».

Повернення після поранення стало одним із головних аргументів родини в зверненні про присвоєння Богданові Зубу найвищого державного звання. Водночас станом на дату публікації відповідний указ про присвоєння йому звання Героя України не оприлюднений: наразі йдеться саме про громадську ініціативу та збір підписів.

Останній бій поблизу Чорненкового

У березні 2026 року Богдан перестав виходити на зв’язок. Родина, друзі та знайомі розшукували інформацію про нього, зокрема перевіряли списки зниклих безвісти та військовополонених. Упродовж кількох місяців близькі сподівалися, що він живий.

Згодом офіційно підтвердили, що 10 березня 2026 року Богдан Зуб загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Чорненкове Синельниківського району Дніпропетровської області.

Місяці невизначеності для родини завершилися трагічною звісткою. 6 серпня Стрептів зустрів траурний кортеж із тілом полеглого військовослужбовця, а 7 серпня 2026 року Богдана поховали в рідному селі.

На момент загибелі йому було 43 роки.

Пам’ять, яку зберігатимуть його діти

У Богдана залишилися дружина Мар’яна, маленький син і донька Ольга. Прощаючись із батьком, Ольга говорила, що прагне зберегти не лише пам’ять про втрату, а й про добро, силу та світло, які він залишив після себе.

Дружина згадує Богдана як мужнього, турботливого та життєрадісного чоловіка. За її словами, для неї та сина він був цілим світом і надійним тилом, про який мріє кожна родина.

Пам’ять про будівельника зберігається також у створених ним будинках. Знайомі розповідають, що він завжди був готовий допомогти, а зроблені його руками фасади та оселі тепер нагадують про людину, яка до війни будувала мирне життя.

Для маленького сина образ батька житиме у фотографіях, сімейних розповідях, речах і спогадах близьких. У своєму публічному зверненні Мар’яна наголосила, що хлопчик назавжди нестиме в серці пам’ять про тата, який віддав життя за Україну.

Дружина просить підтримати петицію

14 вересня 2026 року на офіційному сайті Президента України була оприлюднена електронна петиція № 22/270250-еп про присвоєння Богдану Миколайовичу Зубу звання Героя України посмертно.

Ініціаторкою звернення зазначена Мар’яна Григорівна Зуб. У публічному зверненні вона назвала себе дружиною загиблого військовослужбовця та попросила громадян підтримати петицію як знак пам’яті, вдячності й поваги.

У документі наголошується на службі Богдана в артилерійському підрозділі, його поверненні до побратимів після поранення та загибелі під час захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України.

Станом на 12 жовтня 2026 року, на момент редакційної перевірки, звернення зібрало 8 290 із необхідних 25 000 голосів. Збір підписів триває, тому показник на офіційній сторінці змінюється. Для голосування необхідно авторизуватися на сайті електронних петицій Президента України.

Підтримати петицію № 22/270250-еп про присвоєння Богдану Зубу звання Героя України посмертно

Історія Богдана Зуба поєднала два різні покликання: у мирному житті він будував домівки, а після початку великої війни захищав можливість українських родин жити у власних домівках. Після поранення він міг залишитися поруч із сім’єю, однак повернувся до бойового підрозділу та залишався зі своїми побратимами до останнього завдання.

UAPresa.com