Світ на краю вогню: вибір Путіна і неминучість миру

Юсуф Інан
Журналіст | Автор колонки

ІЗМІР / ТУРЕЧЧИНА — Традиційна підсумкова пресконференція Володимира Путіна знову показала знайому картину: звинувачення Заходу, критика НАТО і спроба представити війну як стратегічну необхідність.

Однак за межами риторики, розрахованої на внутрішню аудиторію, перед світом стоїть жорстка реальність. Історію пишуть не словами, а результатами. Для Росії нинішня ситуація дедалі більше схожа не на історію успіху, а на стратегічну поразку.

Стратегічна помилка, яка наблизила НАТО

Твердження Путіна про те, що розширення НАТО привело світ до нинішньої кризи, містить гірку історичну іронію.

Росія почала війну проти України, намагаючись відштовхнути НАТО від своїх кордонів. Але результат виявився протилежним. Саме ця війна підштовхнула більшість українського суспільства до ще тіснішого зв’язку із Заходом і НАТО.

НАТО вже не є для України тимчасовим зовнішнім фактором. Воно стало частиною стратегічного майбутнього країни. Крім того, дії Москви змусили навіть традиційно нейтральні країни, такі як Фінляндія і Швеція, приєднатися до Північноатлантичного альянсу.

Отже, замість того щоб віддалити НАТО, Путін фактично розширив його політичну й військову присутність у північній та східній Європі.

Серця українців Росія втратила назавжди

Росія може руйнувати міста, окуповувати території й намагатися змінювати лінії на карті. Але вона вже втратила те, що неможливо повернути танками: серця українського народу.

Вулиці України наповнилися пораненими, людьми без рук і ніг, дітьми без батьків, матерями в жалобі, зруйнованими будинками й переповненими кладовищами. Такі рани не загоюються політичними промовами.

Президент Трамп приймає лідерів Центральної Азії у Білому домі

Територію можна захопити силою. Але ненависть матері, яка втратила дитину, неможливо перемогти бронетехнікою. Мільйони українців, розсіяних світом через війну, вже не можуть дивитися на Росію так, як раніше.

Трагедія в Ідлібі: вшанування пам'яті 36 загиблих турецьких солдатів

Навіть якщо окремі міста падають, серця були зруйновані набагато раніше. І саме це є однією з найбільших стратегічних поразок Москви.

Поразка не лише в Україні

Тріщина в російському впливі проходить не тільки через Україну. Вона помітна і в тих регіонах, які Москва десятиліттями вважала своєю традиційною сферою впливу.

Історичний прийом лідерів Центральної Азії — Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану — у Білому домі став серйозним сигналом для Москви. Вашингтон, Анкара і Пекін дедалі активніше посилюють присутність у цьому регіоні.

Це означає, що Росія втрачає не лише військову ініціативу. Вона поступово втрачає моральну, дипломатичну й стратегічну привабливість для сусідів.

Вірш 103 сури Алі Імран (Духовний заклик до миру)

Особливо болючим є і баланс у відносинах із Туреччиною, яка могла бути для Росії одним із небагатьох стабільних партнерів усередині НАТО. Загибель 36 турецьких військових в Ідлібі, присутність російських безпілотників у турецькому повітряному просторі та окупація Криму й України є несумісними з поняттям справжнього стратегічного партнерства.

Окупація Криму також перетнула червоні лінії не лише України, а й тюркського та ісламського світу. Росія, прагнучи розширити свою владу, фактично збільшує кількість ворогів і втрачає тих, хто міг залишатися її партнером.

Світ стоїть на краю вогняної прірви

Час від часу Володимир Путін звертається до світу, цитуючи аяти зі Священного Корану. Але ці аяти не можуть бути лише риторичним інструментом. Вони є закликом до істини, миру й відповідальності.

В аяті 103 сури Алі Імран сказано:

“І тримайтеся всі разом за вервицю Аллаха і не розділяйтеся. І пам’ятайте милість Аллаха до вас, коли ви були ворогами, а Він об’єднав ваші серця, і з Його милості ви стали братами. Ви були на краю вогняної прірви, а Він урятував вас від неї. Так Аллах пояснює вам Свої знамення, щоб ви йшли правильним шляхом”.

Цей аят дуже точно описує сьогоднішній світ. Людство справді стоїть на краю тієї “вогняної прірви” через амбіції Росії та інших центрів сили.

Лідер, який читає цей аят, має шанс заслужити не осуд історії, а вдячність людства. Він може відвернути людей від прірви, зупинити вогонь і стати не символом руйнування, а символом миру.

Справжня мудрість полягає не в тому, щоб підживлювати пожежу, а в тому, щоб гасити її. Не в тому, щоб ламати кришталь, а в тому, щоб обережно з’єднувати його тріщини.

Влада тимчасова, відповідальність вічна

Кожна людина смертна. Це стосується і звичайних людей, і тих, хто сьогодні керує великими державами, арміями й ядерними арсеналами.

Через 10 чи 20 років ці крісла влади втратять значення. Питання залишиться іншим: із якою пам’яттю ці лідери перейдуть у вічність?

Володимир Путін та інші світові керівники мають подумати, ким вони хочуть бути зустрінуті в остаточному рахунку історії й перед Всевишнім. Криками мільйонів жертв і сиріт? Чи молитвами людей, чиї життя вони зберегли завдяки миру?

Влада може бути використана для війни. Але вона також може бути використана для зцілення. Справжня сила лідера проявляється не тоді, коли він наказує стріляти, а тоді, коли він має мужність зупинити кровопролиття.

Мрія про керованого Москвою лідера в Україні означає ігнорування волі українського народу. Такий шлях веде не до перемоги, а до нових розчарувань.

Єдиний шлях — мова миру

Підпалювати світ не може бути стратегією. Така стратегія не приносить щастя ні російському народові, ні українському народові, ні людству.

Напруга має зменшитися. Зброя має замовкнути. Світ, який стоїть на краю вогняної прірви, має бути запрошений до прохолодної тіні миру.

Росія ще має можливість зробити вибір. Не вибір слабкості, а вибір мудрості. Не капітуляцію перед світом, а повернення до людяності. Не новий етап руйнування, а нову мову діалогу.

Історія судитиме не за кількістю танків, ракет і солдатів. Вона судитиме за кількістю пролитих сліз, зруйнованих родин і врятованих життів.

Божественна справедливість також не вимірює велич держави площею окупованої землі. Вона бачить кров невинних, сльози дітей і відповідальність тих, хто мав силу зупинити війну, але не зробив цього.

Світ стоїть на краю прірви. І саме тому мир більше не є вибором слабких. Мир — це останній шанс мудрих.

Юсуф Інан

www.uapresa.com

Юсуф Інан — журналіст і письменник. Він є головним редактором UAPresa.com, WiseNewsPress.com, SehitlerOlmez.com та YerelGundem.com. Спеціалізується на стратегічному й політичному аналізі турецьких і глобальних подій.